КОПЕЛЄВ Лев Зіновійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: радянсько-російський.
Письменник, правозахисник.
З міщанської родини. Батько, Копелєв З., – земський агроном.
Народився 27 березня (9 квітня) 1912 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 18 червня 1997 р. в м. Кельні (Німеччина).
Навчався на філософському факультеті Харківського університету (1933-1935), закінчив
факультет германістики Московського інституту іноземних мов (1935).
Працював завідуючим вечірньою школою залізничного депо станції Основа (1929-1930), токарем
Паровозного заводу ім. Комінтерну (1930), кореспондентом газети «Харківський паровозник»
(1932), викладачем Московських інститутів філософії, літератури та історії (1938-1941), історії
мистецтв (1957-1969), Вуппертальського університету (з 1981).
Учасник Другої світової війни (1941-1945).
Лауреат Премії західнонімецької книготоргівлі (1981), премії Е.-М. Ремарка.
Член Пен-клубу.
Друкувався в газеті «Комсомольська правда», журналах «Новий світ», «Tagebuch», «Іноземна
література», «Москва»,
Уперше заарештований за співчуття до бухарінсько-троцькістської опозиції (1929).
Удруге заарештований за «пропаганду буржуазного гуманізму» і «співчуття до ворогів» і
засуджений до 10 років ув’язнення (1945-1954).
Виключений з Спілки письменників СРСР (1968).
Позбавлений громадянства СРСР (1980).
Перу К. належать книги «Ярослав Гашек і його бравий солдат Швейк» (1958), «Серце завжди
зліва» (1960), «Зберігати вічно» (1975), «І створив собі кумира» (1976), «Вгамуй мою тугу» (1980),
«Ми жили в Москві» (1990).
Наш земляк – прототип Л. Рубіна в книзі О. Солженіцина «У колі першому».
Реабілітований за відсутністю складу злочину (1956).
Громадянство повернуто (1990).
У Німеччині засновано міжнародну премію ім. Л. Копелєва «За мир і права людини» та форум
його імені.
Серед друзів та близьких знайомих К. – Д. Самойлов, Б. Окуджава, М. Поляк, Г. Бьолль, І.
Світличний, Г. Ахматова, Л. Разгон, Є. Євтушенко, З. Ленц, О. Солженіцин, Л. Танюк, Ю. Еткінд, І. Кривошеєв, Ю. Даніель, Г. Кочур, Ф. Платтен, Л. Чуковська, П. Григоренко, А. Сахаров, Д.
Панін та ін.
***
ТЕРПИМІСТЬ
, з життєвого кредо Л. Копелєва
Терпимість – головна умова збереження життя на землі... Терпимість не вимагає приховувати
розбіжності й протиріччя. Навпаки, вимагає, розуміючи неможливість загальної однодумності, саме тому сприймати чужі й протилежні погляди без ненависті, без ворожнечі. Не треба вдавати
згодного, якщо не згодний. Однак не можна придушувати, переслідувати незгодних з тобою.
НЕ ВКЛОНЮСЯ КУМИРОВІ, з політичного кредо Л. Копелєва
Я переконався, що вже не здатен крокувати ні в якій шерензі, ...віднині я не належу ніякій партії, ніякому «союзу однодумців».
Хочу бути вільним від будь-якої рабської залежності духу. І вже ніколи не вклонюся жодному
кумиру, не скорюся ніяким вищим силам, заради яких потрібно приховувати правду...
МОЯ ЗБРОЯ – СЛОВО, зі спогадів Л. Копелєва
У моєму житті з дитинства перемінялися віросповідання, боги, ідоли, пророки, ідеали…І, зрештою, я прийшов до того, що для євангеліста-поета Іоанна було початком початків. До слова.
…Воно безсмертне, всюдисуще й чудотворне – створює нові світи й воскрешає забуті…
Всупереч скептикам, котрі стверджують, начебто історія вчить лише тому, що вона нічому не
вчить, я думаю, що все-таки отримав з історії для себе якісь істотні уроки. Насамперед –
переконання, що найдійовішою зброєю в боротьбі за права людини, за справедливі закони й добрі
перетворення суспільства може бути виключно слово.
Після всього, що я випробував, довідався й передумав у роки сталінщини, – у школі, на заводі, в
інституті, на фронті, у в’язницях, таборах, – і в роки «десталінізації», – непослідовних, обмежених, сповнених надій і розчарувань, я вже не можу миритися з інерцією зла, яке отруює й спотворює
життя багатьох моїх співвітчизників. Не можу й не хочу миритися зі сваволею, з тим, що людей
переслідують за думки й слова, неприємні переслідувачам.
Але протиставляти всьому цьому я вважаю можливим й припустимим тільки слово.
САМОІРОНІЧНИЙ? УЖЕ НАПІВБОГ, афоризм Л. Копелєва
Той, хто здатен кепкувати з самого себе, уже напівбог. Адже бог весь день сміється над самим
собою.
НЕВІГЛАС, «ДРЮЧКОМ ПРОПЕРТИЙ», з книги Л. Копелєва «І створив собі