КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Кольцов Михаил [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КОЛЬЦОВ Михайло Юхимович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст. Справжнє прізвище – Фрідлянд.

З міщанської родини. Батько, Фрідлянд Ю., – чоботар; брат, Єфімов Б., – художник-карикатурист.

Народився 31 травня (13 червня) 1898 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 2 лютого 1940 р. в м. Москва СРСР (нині – столиця РФ).

Навчався в Білостоцькому реальному училищі, Петроградському психоневрологічному інституті.

Працював керівником групи кінохроніки Наркомату освіти, інспектором відділу друку Наркомату

іноземних справ, спеціальним кореспондентом газети «Правда», головним реактором журналу

«Вогник».

Член-кореспондент академії наук СРСР (1938).

Депутат Верховної Ради РСФСР (1938).

Делегат міжнародних конгресів на захист культури у Парижі (1935) і Барселоні (1937).

Друкувався в газетах «Київське відлуння», «Вісті ВЦВК», «Вечір», «Червона армія», «Правда», журналах «Шлях студентства», «Вогник», «Крокодил», «За кордоном», «Дивак».

Як літератор дебютував замітками в журналі «Шлях студентства» (1916).

Перу К. належить майже 2000 газетних публікацій, брошура «Як Росія звільнилася» (1917), книга

«Іспанський щоденник» (1938).

Заарештований за звинуваченнями в шпигунстві на користь Англії (1938) і засуджений до

розстрілу (1940). Вирок виконано (1940).

Посмертно реабілітований (1954).

Е. Хемінгуей у романі «По кому подзвін» зобразив К. під ім’ям Каркова, причетного до діяльності

спецслужб.

У м. Києві ім’я письменника носить бульвар (1981).

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Толстой, М. Горький, Д. Вертов, О. Фадєєв, М.

Островський, А. Луначарський, Е. Піскатор, В. Полонський та ін.


***

ДО ЛЮДСЬКОГО ЖИТЛА

, з життєвого кредо М. Кольцова

Мені холодно і самотньо у високих одномісних вежах зі слонової кістки, на грипозних протягах

світової скорботи. Я відчуваю себе легко біля людського житла, там, де народ, де чути голоси, де

пахне димом вогнищ, де будують, борються і кохають.


***

УСЕ ПОБАЧИТИ

, з творчого кредо М. Кольцова

Все побачити своїми очима, зрозуміти і продумати власним розумом.


***

ГОРИЛИ В ПІДЖАКАХ

, з фейлетону М. Кольцова «Ніяких двадцять»

Пройдіться Хрещатиком. Ваш ворог поруч. Він проходить повз вас, поруч із вашим плечем...

Зазирніть до кафе. Він зайняв усі столики. Вам ніде сісти. Він кокетує з продавщицею. Він

галасує. У ресторані він багатий і навчився щедро давати на чай.

Прийдіть до театру. Він і тут. Він наповнив верхні яруси, опускається на нижні, вже готовий

хвилею захлеснути партер. Ви хочете його впізнати? Це не легко. За одягом? Він одягнений не

гірше за вас. Його не легко відрізнити. Він не гірший за нас з вами... Доки він мовчить.

Але ось він заговорив.

–...Ніяких двадцять!

І вже перед нами його обличчя. Низькочоле і нерухоме. Важка вилицювата морда. Холодні, пронизливі і, разом з тим, незрячі очі. Він ходить між нами, і говорить і лається... Чого йому

боятися? Він сам і його слівця навіть в моді...

–...Ніяких двадцять!

Раніше він був невибагливий. Осьмушка горілки і сушена вобла. Тепер у нього з’явилися звички і

смаки. Вимоги до життя. Помилуй боже, які суворі! Він створив цілий кодекс для утримувачів

ресторанів і публічних будинків, він диктує свої бажання зубожілим кінематографом і

«мініатюрам», і вуличним видавцям.

...«Ніяких двадцять» у ставленні до жінок... Він бере від них все, що йому треба. Жадібно, хижо, по-звірячому. І платить завжди злом, глузуваннями, ганьбою і брудом.

Він вимагає покірності рабської і мовчазної.

– Дашо, не кокетуй!

...І так він гуляє між нами, спокійний і впевнений, нахабний і вимогливий, мов у себе вдома. Ми

звикли до нього, миримося спокійно і майже байдуже слухаємо за вухом його «ніяких двадцять»…

Не протестуємо. Ми не думаємо боротися з ним. Все так звично...

Проте він, цей великий, «ніяких двадцять» – найстрашніше в нашому житті.

...Ті грабежі та вбивства, про які ми читаємо петитом в міській хроніці – лише маленьке тимчасове

заняття. Він відпочиває тепер, ненаситний «ніяких двадцять». Відпочиває і росте, все

збільшуючись в розмірах серед спокус і задоволень нашого моторошно-веселого життя. Він гуляє

між нами, не звертаючи на нас ніякісінької уваги...

Але нехай, на горі нам, прорветься якась гребля,