Кольцов Михаил (fb2)


Настройки текста:



КОЛЬЦОВ Михайло Юхимович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст. Справжнє прізвище – Фрідлянд.

З міщанської родини. Батько, Фрідлянд Ю., – чоботар; брат, Єфімов Б., – художник-карикатурист.

Народився 31 травня (13 червня) 1898 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 2 лютого 1940 р. в м. Москва СРСР (нині – столиця РФ).

Навчався в Білостоцькому реальному училищі, Петроградському психоневрологічному інституті.

Працював керівником групи кінохроніки Наркомату освіти, інспектором відділу друку Наркомату

іноземних справ, спеціальним кореспондентом газети «Правда», головним реактором журналу

«Вогник».

Член-кореспондент академії наук СРСР (1938).

Депутат Верховної Ради РСФСР (1938).

Делегат міжнародних конгресів на захист культури у Парижі (1935) і Барселоні (1937).

Друкувався в газетах «Київське відлуння», «Вісті ВЦВК», «Вечір», «Червона армія», «Правда», журналах «Шлях студентства», «Вогник», «Крокодил», «За кордоном», «Дивак».

Як літератор дебютував замітками в журналі «Шлях студентства» (1916).

Перу К. належить майже 2000 газетних публікацій, брошура «Як Росія звільнилася» (1917), книга

«Іспанський щоденник» (1938).

Заарештований за звинуваченнями в шпигунстві на користь Англії (1938) і засуджений до

розстрілу (1940). Вирок виконано (1940).

Посмертно реабілітований (1954).

Е. Хемінгуей у романі «По кому подзвін» зобразив К. під ім’ям Каркова, причетного до діяльності

спецслужб.

У м. Києві ім’я письменника носить бульвар (1981).

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Толстой, М. Горький, Д. Вертов, О. Фадєєв, М.

Островський, А. Луначарський, Е. Піскатор, В. Полонський та ін.


***

ДО ЛЮДСЬКОГО ЖИТЛА

, з життєвого кредо М. Кольцова

Мені холодно і самотньо у високих одномісних вежах зі слонової кістки, на грипозних протягах

світової скорботи. Я відчуваю себе легко біля людського житла, там, де народ, де чути голоси, де

пахне димом вогнищ, де будують, борються і кохають.


***

УСЕ ПОБАЧИТИ

, з творчого кредо М. Кольцова

Все побачити своїми очима, зрозуміти і продумати власним розумом.


***

ГОРИЛИ В ПІДЖАКАХ

, з фейлетону М. Кольцова «Ніяких двадцять»

Пройдіться Хрещатиком. Ваш ворог поруч. Він проходить повз вас, поруч із вашим плечем...

Зазирніть до кафе. Він зайняв усі столики. Вам ніде сісти. Він кокетує з продавщицею. Він

галасує. У ресторані він багатий і навчився щедро давати на чай.

Прийдіть до театру. Він і тут. Він наповнив верхні яруси, опускається на нижні, вже готовий

хвилею захлеснути партер. Ви хочете його впізнати? Це не легко. За одягом? Він одягнений не

гірше за вас. Його не легко відрізнити. Він не гірший за нас з вами... Доки він мовчить.

Але ось він заговорив.

–...Ніяких двадцять!

І вже перед нами його обличчя. Низькочоле і нерухоме. Важка вилицювата морда. Холодні, пронизливі і, разом з тим, незрячі очі. Він ходить між нами, і говорить і лається... Чого йому

боятися? Він сам і його слівця навіть в моді...

–...Ніяких двадцять!

Раніше він був невибагливий. Осьмушка горілки і сушена вобла. Тепер у нього з’явилися звички і

смаки. Вимоги до життя. Помилуй боже, які суворі! Він створив цілий кодекс для утримувачів

ресторанів і публічних будинків, він диктує свої бажання зубожілим кінематографом і

«мініатюрам», і вуличним видавцям.

...«Ніяких двадцять» у ставленні до жінок... Він бере від них все, що йому треба. Жадібно, хижо, по-звірячому. І платить завжди злом, глузуваннями, ганьбою і брудом.

Він вимагає покірності рабської і мовчазної.

– Дашо, не кокетуй!

...І так він гуляє між нами, спокійний і впевнений, нахабний і вимогливий, мов у себе вдома. Ми

звикли до нього, миримося спокійно і майже байдуже слухаємо за вухом його «ніяких двадцять»…

Не протестуємо. Ми не думаємо боротися з ним. Все так звично...

Проте він, цей великий, «ніяких двадцять» – найстрашніше в нашому житті.

...Ті грабежі та вбивства, про які ми читаємо петитом в міській хроніці – лише маленьке тимчасове

заняття. Він відпочиває тепер, ненаситний «ніяких двадцять». Відпочиває і росте, все

збільшуючись в розмірах серед спокус і задоволень нашого моторошно-веселого життя. Він гуляє

між нами, не звертаючи на нас ніякісінької уваги...

Але нехай, на горі нам, прорветься якась гребля, зламається щось в неміцних механізмах, що

охороняють наші тіла і спокій, і знову ми побачимо біля своїх облич, близько-близько, озвірілу

маску міського дикуна, горили в піджаку, неприборканої і дикої черні.


ПИСАТИ НІКОЛИ, з відповіді М. Кольцова на письменницьку анкету «Як ви пишете» в 1927 р.

Я не пишу. Пишуть моя дружина або машиніст «Правди» О. Зембровський, поблажливо слухаючи, що мені спаде диктувати.

Однак це не міняє справи. Я цілком схожий на відомого злощасного журналіста з анекдоту.

Його запитали:

– Ви читали таку-то книгу?

І він відповів:

– Рідненький! Мені й писати ніколи!


***

ЗАНЕСТИ ДО СПИСКІВ АВІАБРИГАДИ

, з наказу РВР СРСР від 6 листопада 1930 р.

Місто Москва № 883

За останні три роки тов. Кольцов М. Ю., беручи участь у всіх …радянських перельотах,

пов’язаних з великими труднощами, здійснив у загальній складності польотів понад 170 льотних

годин.

…Наказую зарахувати його до списків Н-ської авіабригади ВПС РСЧА, з присвоєнням звання

льотчика-спостерігача.

Народний Комісар з військових і морських справ

і Голова РВР Союзу РСР К. Ворошилов.


ЖИВУ НЕВИРАЗНО, з листа М. Кольцова М. Горькому від 30 листопада 1930 р.

Дорогий Олексію Максимовичу!

Ви були такі уважні, що погодилися прийняти спільний редакційний нагляд за «Бібліотекою

романів» «Вогника». Я заборонив в редакції зловживати Вашою увагою і звертатися до Вас з

дрібних питань. Все-таки, якщо можна, не відмовтеся дати вказівки А. І. Дейчу… Він дуже

…переймається.

…Живу я зараз сіро і невиразно, як черв’яки сліпі живуть.

В рахунок …майбутніх радощів – міцно тисну руки.

Ваш Мих. Кольцов.


***

НАТЯКАЮ ПРО ГОНОРАРІЙ

, з листа М. Горького М. Кольцову від 25 грудня 1932 р.

Вельмишановний Михайле Кольцов, підприємець, лютий експлуататор і взагалі – звір!

Нижчепідписана робоча сила шанобливо натякає Вам про гонорарій. Він, – на її думку, – має бути

запропонований в такій формі: всі книжки з «Історії молодої людини XIX сторіччя» в палітурках.

Нижчепідписана робоча сила буде дуже вдячна, отримавши, цей знак уваги до її сивини і вусів.


***

ПОЕТ ЖУРНАЛІСТИКИ

, зі спогадів Д. Заславського

У всій його фігурі, невисокій і рухомі, відчувалась витонченість. Роки не старили його. І в легких

рухах, і в жестах, і у виразі обличчя залишалося щось мило хлоп’яче, бешкетне. Він завжди

готовий був на сміливі пригоди, на несподівані вигадки.

Він був поетом свого покликання – журналістики.


***

ЖАХЛИВІ ЗІЗНАННЯ

, з книги К. Симонова «Очима людини мого покоління»

Сталін прийняв Фадєєва.

– Значить, ви не вірите в те, що Кольцов винен? – Запитав Сталін.

Фадєєв сказав, що йому не віриться в це, не хочеться в це вірити.

– А я, думаєте, вірив, мені, думаєте, хотілося вірити? Не хотілося, однак довелося...

Після цих слів Сталін викликав Поскребишева і наказав дати Фадєєву почитати те, що для нього

відкладено.

– Підіть, почитайте, потім зайдете до мене, скажете про своє враження, – сказав Сталін...

Фадєєв пішов разом з Поскребишевим до іншої кімнати, сів за стіл, перед ним поклали дві папки

показань Кольцова. Показання, за словами Фадєєва, були жахливі...

– І взагалі чого там тільки не було написано, – гірко махнув рукою Фадєєв. – Читав і не вірив

власним очам. Коли подивився все це, мене ще раз викликали до Сталіна, і він запитав:

– Ну як, тепер доводиться вірити?

– Доводиться, – сказав Фадєєв.

– Якщо будуть питати люди, яким потрібно дати відповідь, можете сказати їм про те, що ви знаєте

самі, – зробив висновок Сталін і з цим відпустив Фадєєва.


***

НА ВИМОГУ СЛІДЧОГО

, з розвідки Б. Сопельняка «Михайло Юхимович Кольцов – За що?

Чому?»

1 лютого 1940-го відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного суду СРСР.

Головував …один з найлиховісніших суб’єктів тих років – Ульріх.

– Чи визнаєте ви себе винним? – Поставив Ульріх формальне …запитання.

І тут суддів чекав великий сюрприз! …Не можу не процитувати …документ.

«Підсудний відповів, що винним себе не визнає в жодному з пунктів висунутих йому звинувачень.

Всі …ним самим вигадані впродовж 5-місячних побиттів і знущань, і викладені власноруч. Весь 2-

й том …він написав на вимогу слідчого.

Показання стосовно Марії Остен, а також вербування до німецької, французької і американської

розвідок також вигадані і дані під тиском слідчого. ...Били по обличчю, по зубах, по всьому тілу.

Він був доведений слідчим Кузьміновим до такого стану, що змушений був дати свідчення на

невинних людей і зізнатися в роботі на будь-яку з розвідок світу. Все це – вигадка».

Давайте, дорогі читачі, переведемо подих. Все це настільки жахливо, що, чесне слово, волосся

стає дибки. Скільки наговорив, придумав і написав Кольцов, скільки звів наклепів на себе і на

друзів – і все заради того, аби виборсатися з рук костолома Кузьмінова, дожити до суду і там, у

присутності серйозних і солідних людей, пояснити, наскільки бездоказові висунуті йому

звинувачення, наскільки безглузді деталі самообмови! Такою була стратегія його поведінки.

Проте у суддів була своя логіка, і вони керувалися не законом і, понад те, не здоровим глуздом, а

…розчерком червоного олівця.


***

ТРУБАДУР СТАЛІНІЗМУ, з книги М. Шестопала «Євреї на Україні»

Під закличними гаслами сiонiстських терористів, трубадурів сталiнiзму, пройшов Україною

кривавий 1937 рік. Тепер ми визнаємо з байдужим жалем, що тоді особливо далися взнаки

безпiдставнi репресії, внаслідок яких багато досвідчених партійних, радянських, військових дiячiв

та інших кадрів було заплямовано i репресовано. Багато безневинно постраждало не тільки

українців, а й росіян i самих євреїв: Д. Гофштейн, Д. Бергельсон, I. Фефер, Л. Квiтко, М. Кольцов, П. Маркiш та ін.

Але це тільки зайвий раз підтверджує мудрість слів К.Маркса про те, що не може бути вільним

народ, який пригнічує інших.


***

РОМАН-БУРІМЕ

, бувальщина

Перебуваючи на посаді головного редактора журналу «Вогник», М. Кольцов придумав і

реалізував унікальний літературний проект: написання колективного роману-буріме «Великі

пожежі» (1927).

25 письменників і журналістів, серед яких і автор ідеї, послідовно створили по одному розділу

(кожний відразу друкувався). Роман вийшов цікавий, однак, для того історичного періоду

нежиттєздатний. Уже згодом, як ворогів народу, репресували шістьох авторів, а тому окремою

книгою роман-буріме побачив світ лише 2009 року.