Колтоновская (Сасько) Елена (fb2)




КОЛТОНОВСЬКА (САСЬКО) Олена Олександрівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Літературний критик, перекладач.

З дворянської родини. Батько, Сасько О., – помічник проректора Київського університету св.

Володимира: чоловік, Колтоновський А., – поет, перекладач.

Народилася 9 (21) грудня 1870 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Померла 12 грудня 1952 р. в с. Великих Будках Роменського району Сумської області СРСР (нині

– с. Великі Будки Роменського району Сумської області України).

Закінчила Київську жіночу гімназію (1889), історико-філологічне відділення петербурзьких

Вищих жіночих курсів (1892-1896).

Працювала критичним оглядачем газети «Мова» (1910-1917).

Член Петербурзького літературного товариства.

Член Всеросійського літературного товариства.

Друкувалася в газетах «Новини», «Мова», «Син Вітчизни», «Сибірське життя», журналах «Юний

читач», «Освіта», «Життя», «Вісник Європи», «Світ божий», «Новий журнал для всіх», «Полярна

зірка», «Північний кур’єр», «Вісник самоосвіти», «Російська думка», «Бібліотекар».

Як літератор дебютувала в журналі «Юний читач» статтею «Арієт Бічер Стоу» (1899).

Потім настала черга статей «О. С. Пушкін. Його життя і літературна діяльність» (1899), «О. В.

Кольцов» (1900), «Самоцінність життя» (1909), «Нова сатира» (1910), «Брюсов про жінку» (1911),

«Арцибашев», «Сергєєв-Ценський» (обидві – 1913),»Наша художня література в 1913 р.» (1914),

«Поет життя. До 25-річчя літературної діяльності О. В. Купріна», «Навколо війни» (обидві – 1915),

«Відродження роману», «Нове в літературі. Декілька висновків» (обидві – 1916).

Наша землячка – автор оповідання «Відблиск минулого» (1900), книг «Критичні етюди» (1891),

«Прибічниця справедливості (Еліза Ожешко)» (1906), «Нове життя. Критичні статті» (1910),

«Жіночі силуети» (обидві – 1912).

Переклала з італійської на російську книги М. Серао «При заході сонця», О. де Амічеса «Екіпаж

для всіх» (обидві – 1900).

К. – критик естетико-психологічних, тяжіючих до імпресіонізму, проте не крайніх його форм.

Враження для неї лише початковий пункт, а психологічний аналіз повинен спиратися на міцний,

історико-літературний фундамент; письменницька індивідуальність – найцінніше.

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. і Л. Туган-Барановські, С. Венгеров, К. Арсеньєв, І.

Бунін, В. Вересаєв, П. Гайдебуров, Л. Кобилинський, П. Карпов, Є. Султанова, В. Семевський, С.

Сергєєв-Ценський, П. Струве, С. Юшкевич, І. Новиков та ін.


***

МІЦНИЙ ФУНДАМЕНТ ПСИХОЛОГІЇ,

з творчого кредо

О. Колтоновської

Психологічний аналіз має спиратися на міцний історико-літературний фундамент.

БЕЗОДНЯ ІНТЕЛІГЕНТСЬКИХ ДУШ, з книги О. Колтоновської «Нове життя. Критичні

статті»

Те, що розігралося в «Безодні», ймовірно, неможливе насправді, а якщо й можливе, то настільки

виключно, що в буденному сенсі слова не типово. Проте суть інтелігентської психології, її основна

хвороба чудово вгадана художником.

Завдатки андріївської безодні існують в більшості роздвоєних інтелігентських душ, і з внутрішньої

точки зору байдуже, стануть вони реальними чи ні.


АБО ВБИВАТИ, АБО БІГТИ В ПУСТЕЛЮ, з статті О. Колтоновської «Нова сатира»

Коли я читаю цікаві розповіді Гріна... я відчуваю абсолютно особливу, …моторошну насолоду –

вище художньої і літературної, відчуття, в якому гасне всяка спроба тверезої раціоналістичної

критики. Це справжнє відчуття сучасності, ніби трепету навколишнього життя...

У розповідях Гріна вдало змальований модерніст-городянин з його складною неврівноваженою

психікою, строкатими палкими бажаннями і неприборканим жаданням новизни. Там цілий ряд

таких неспокійних громадян... Проте мені завжди ввижається автопортрет.

…Типових городян, городян нашого часу, втомлених від життя і від людей, від самих себе і

бажаючих забуття, тимчасового або вічного. У них безмірні апетити до життя, але мало для нього

сил. Свідомість власного «я» у них яскрава, майже перебільшена, однак вони проявляють його

тільки в гонитві за найгострішою насолодою і швидко пересичуються.

З людьми у цих «індивідуалістів» звичайно «все покінчено». Залишається або вбивати себе, або

бігти в пустелю... Зовнішність героїв Гріна найчастіше відповідає внутрішньому змісту...

Несамостійність Гріна, ймовірно, обумовлена його літературною молодістю, позначається і в

романтичних сюжетах, цікавих, у дусі Майн-Ріда й Купера, і в манері письма, досить яскравій, але

важкуватій, – в смаках примітивного, вже віджилого імпресіонізму. Форма розповідей у Гріна

красива й іноді цікава, проте все таки більшою мірою химерна, ніж своєрідна.

Проте і крізь плутаний, поверхневий романтизм, і крізь лубкові фарби проглядає безперечна

талановитість автора. Відчувається, що в ньому бродить щось своє, не знаходячи виходу.

А СУДДЯ ХТО, з