Колтоновская (Сасько) Елена (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КОЛТОНОВСЬКА (САСЬКО) Олена Олександрівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Літературний критик, перекладач.

З дворянської родини. Батько, Сасько О., – помічник проректора Київського університету св.

Володимира: чоловік, Колтоновський А., – поет, перекладач.

Народилася 9 (21) грудня 1870 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Померла 12 грудня 1952 р. в с. Великих Будках Роменського району Сумської області СРСР (нині

– с. Великі Будки Роменського району Сумської області України).

Закінчила Київську жіночу гімназію (1889), історико-філологічне відділення петербурзьких

Вищих жіночих курсів (1892-1896).

Працювала критичним оглядачем газети «Мова» (1910-1917).

Член Петербурзького літературного товариства.

Член Всеросійського літературного товариства.

Друкувалася в газетах «Новини», «Мова», «Син Вітчизни», «Сибірське життя», журналах «Юний

читач», «Освіта», «Життя», «Вісник Європи», «Світ божий», «Новий журнал для всіх», «Полярна

зірка», «Північний кур’єр», «Вісник самоосвіти», «Російська думка», «Бібліотекар».

Як літератор дебютувала в журналі «Юний читач» статтею «Арієт Бічер Стоу» (1899).

Потім настала черга статей «О. С. Пушкін. Його життя і літературна діяльність» (1899), «О. В.

Кольцов» (1900), «Самоцінність життя» (1909), «Нова сатира» (1910), «Брюсов про жінку» (1911),

«Арцибашев», «Сергєєв-Ценський» (обидві – 1913),»Наша художня література в 1913 р.» (1914),

«Поет життя. До 25-річчя літературної діяльності О. В. Купріна», «Навколо війни» (обидві – 1915),

«Відродження роману», «Нове в літературі. Декілька висновків» (обидві – 1916).

Наша землячка – автор оповідання «Відблиск минулого» (1900), книг «Критичні етюди» (1891),

«Прибічниця справедливості (Еліза Ожешко)» (1906), «Нове життя. Критичні статті» (1910),

«Жіночі силуети» (обидві – 1912).

Переклала з італійської на російську книги М. Серао «При заході сонця», О. де Амічеса «Екіпаж

для всіх» (обидві – 1900).

К. – критик естетико-психологічних, тяжіючих до імпресіонізму, проте не крайніх його форм.

Враження для неї лише початковий пункт, а психологічний аналіз повинен спиратися на міцний,

історико-літературний фундамент; письменницька індивідуальність – найцінніше.

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. і Л. Туган-Барановські, С. Венгеров, К. Арсеньєв, І.

Бунін, В. Вересаєв, П. Гайдебуров, Л. Кобилинський, П. Карпов, Є. Султанова, В. Семевський, С.

Сергєєв-Ценський, П. Струве, С. Юшкевич, І. Новиков та ін.


***

МІЦНИЙ ФУНДАМЕНТ ПСИХОЛОГІЇ,

з творчого кредо

О. Колтоновської

Психологічний аналіз має спиратися на міцний історико-літературний фундамент.

БЕЗОДНЯ ІНТЕЛІГЕНТСЬКИХ ДУШ, з книги О. Колтоновської «Нове життя. Критичні

статті»

Те, що розігралося в «Безодні», ймовірно, неможливе насправді, а якщо й можливе, то настільки

виключно, що в буденному сенсі слова не типово. Проте суть інтелігентської психології, її основна

хвороба чудово вгадана художником.

Завдатки андріївської безодні існують в більшості роздвоєних інтелігентських душ, і з внутрішньої

точки зору байдуже, стануть вони реальними чи ні.


АБО ВБИВАТИ, АБО БІГТИ В ПУСТЕЛЮ, з статті О. Колтоновської «Нова сатира»

Коли я читаю цікаві розповіді Гріна... я відчуваю абсолютно особливу, …моторошну насолоду –

вище художньої і літературної, відчуття, в якому гасне всяка спроба тверезої раціоналістичної

критики. Це справжнє відчуття сучасності, ніби трепету навколишнього життя...

У розповідях Гріна вдало змальований модерніст-городянин з його складною неврівноваженою

психікою, строкатими палкими бажаннями і неприборканим жаданням новизни. Там цілий ряд

таких неспокійних громадян... Проте мені завжди ввижається автопортрет.

…Типових городян, городян нашого часу, втомлених від життя і від людей, від самих себе і

бажаючих забуття, тимчасового або вічного. У них безмірні апетити до життя, але мало для нього

сил. Свідомість власного «я» у них яскрава, майже перебільшена, однак вони проявляють його

тільки в гонитві за найгострішою насолодою і швидко пересичуються.

З людьми у цих «індивідуалістів» звичайно «все покінчено». Залишається або вбивати себе, або

бігти в пустелю... Зовнішність героїв Гріна найчастіше відповідає внутрішньому змісту...

Несамостійність Гріна, ймовірно, обумовлена його літературною молодістю, позначається і в

романтичних сюжетах, цікавих, у дусі Майн-Ріда й Купера, і в манері письма, досить яскравій, але

важкуватій, – в смаках примітивного, вже віджилого імпресіонізму. Форма розповідей у Гріна

красива й іноді цікава, проте все таки більшою мірою химерна, ніж своєрідна.

Проте і крізь плутаний, поверхневий романтизм, і крізь лубкові фарби проглядає безперечна

талановитість автора. Відчувається, що в ньому бродить щось своє, не знаходячи виходу.

А СУДДЯ ХТО, з розвідки В. Семибратова «О. О. Колтоновська про О. С. Гріна»

Властивий більшості творів «кривавий кошмар» вбивств і самогубств, а також те, що приймається

персонажами за кохання «вкрай неврастенічне й імпульсивне... одностороннє, хворобливу

пристрасть» О. О. Колтоновська пояснює тим, що «автор досить вдало схопив деякі риси

«модерністської» психології», такої популярної в літературі початку XX сторіччя. Але, «на щастя

для нього, – радіє за О. С. Гріна його «суддя», – він, мабуть, неглибоко ними проникся. Від

«жахів», що зображаються ним, і ексцесів віє штучністю і надуманістю. Трапляється, що серед

них ні-ні, та й прогляне проста, жива цікавість автора до життя, спостережливість і навіть гумор.

Поза сумнівом, що ми тут маємо справу не з хворобою, не з природним надломом творчості, як у

Андрєєва, а тільки з «модою».

…Нові розповіді викликали у О. О. Колтоновської велике розчарування. На них, на думку

критика, не має «відбитку своєрідної авторської індивідуальності», яка була властива колишнім

речам О. С. Гріна.

«Авторське натхнення видихалося, фарби злиняли, – констатувала Олена Олександрівна. – У

більшості розповідей монотонно пережовуються старі сюжети. Герой розповідей Гріна все той же

буцімто витончений неврастенік-городянин, для якого «все прісно» і скрізь тісно. Але як він

звироднів! Це вже не філософствуюча «надлюдина», обтяжена буднями, а просто «темна особа»,

гнана звідусіль за вульгарно-хуліганські і шахрайські витівки, яка «потребує приховування і

фіктивного паспорта». «Очевидно, – робить висновок автор, – не пройшла дарма для

талановитого розповідача та гонитва за екзотичними темами, до яких він постійно вдавався».


ЗАПОВІТИ РЕАЛІЗМУ, з статті А. Грачової «О. О. Колтоновська»

Співпрацюючи у виданнях різних напрямів, народницьких і легально-марксистських,

загальнодемократичних і кадетських, К. відображала настрої інтелігенції помірних політичних

поглядів, котра зберігає «культурні традиції», заповіти реалізму.

Після Жовтневої революції Колтоновська працювала деякий час в Держвидаві, читала лекції в

ленінградському Будинку учених ім. М. Горького, була членом літературної секції

Ленінградського союзу письменників.

У середині 20-х рр. вела переговори з І. Новиковим про те, щоб видати книги своїх статей про

російську і радянську літературу «На рубежі. Критичні нариси крізь призму спогадів».


У ГЕНДЕРНОМУ РАКУРСІ, з дослідження М. Михайлової «Книга О. О. Колтоновської «Жіночі

силуети» – теоретичне обґрунтування жіночої творчості»

Значною слід визнати розробку О. Колтоновською принципів і помітних особливостей жіночої

літературної творчості. У 1912 р. вона видала збірку статей, присвячених аналізу творів, створених

жінками, – М. Крестовською, Є. Летковою, Л. Веселітською (Мікулич), – книгу «Жіночі силуети».

У ній вони об’єднані з нарисами, які малюють творчу індивідуальність таких актрис як Е. Дузе, В.

Коміссаржевська, психологію громадських діячок (Л. Туган-Барановська), внутрішній світ

працівників науки (С. Ковалевська). Збірці передувала передмова, названа «Жіноче», що говорило

про те, що автор не збирається обмежувати себе розмовою про жіночу освіту, жіночу

емансипацію, становище жінки в суспільстві в цілому, а претендує на виявлення специфічних рис

прояву творчої індивідуальності жінки в різних областях, на виявлення специфічних особливостей

жіночої природи.

…У 1920-і роки Колтоновська опинилася без діла, їй впродовж 35 років не вдалося надрукувати

жодного рядка. Проте вона не припиняла спроб пробитися в літературу. І не менш цікаво те, що ці

спроби знову ж таки були пов’язані з аналізом творчості письменниці. Правда, вже радянської.

Існує її листування з Л. Сейфуліною, яке містить цікаві спостереження над характером

сейфулінських героїнь, котрі розглядаються майже в «гендерному» ракурсі.


ПОКЛАЛА КРАЙ СУПЕРЕЧНОСТЯМ, з розвідки І. Дєргачова «Творчість Д. Маміна-Сибіряка

– історико-літературний парадокс»

Творчість Д. Маміна-Сибіряка – деякий історико-літературний парадокс, який примусив

задуматися журнальну і газетну критику початку ХХ століття. Цей парадокс полягає в дивній

суперечності між оцінками таланту Д. Маміна-Сибіряка, що визнається всіма, і своєрідною

розгубленістю, якщо постає питання про його місце в сучасній йому літературі, в процесі

літературного розвитку.

В дні ювілею 1912 року і в некрологах, котрі змінили ювілейні статті, багато авторів відзначали

цю дивну суперечність і намагалися знайти цьому пояснення. Хтось вважав, що вся справа в

недостатній увазі присяжної критики, хтось передрікав, що час його ще прийде, хтось намагався

переконати, що він зараз шанобливий. Та все ж в загальному хорі голосів не було упевненості, що

кожне з цих рішень складає хоч би частину істини.

Тільки О. Колтоновська у «Віснику Європи» написала, що письменник, рідкісного дарування

людина, яка чудово володіє мовою, витоки якої в стихії народності, була чужою тому

інтелігентському ставленню до дійсності, тих високих духовних шукань, які характерні для

письменників, що «творили в головному руслі літератури».


ЖИТТЯ НЕ ЗАПЕРЕЧУЮТЬ, з книги Т. Прокопова «Борис Зайцев: доля і творчість»

Не дивлячись на славу і визнання, живе він (Борис Костянтинович Зайцев – авт.), як і друг

його Бунін, скромно, в постійній потребі. Проте спокій, працьовитість і життєлюбність ніколи не

покидають його.

Одну з ранніх новел він так і назве – «Спокій», бо, як всією своєю творчістю затверджує Борис

Костянтинович, це головний для людини стан душі. Не випадково річ ця у нього виплеснулася

немов на одному диханні. «Спокій», на думку його критиків – справжній шедевр. «Його

імпресіоністська техніка досягає тут віртуозності, – не без підстав стверджує, наприклад О. О.

Колтоновська і далі пояснює: – Філософія розповіді – спокій, просвітлений оптимізм, більш

закінчений, ніж в «Аграфені». Люди сумують від незадоволеності, страждають, іноді слабшають в

боротьбі, проте не замахуються на заперечення життя. Вони вірять в життя і підтримують один в

одному цю віру. Такий загальний настрій».