Кистяковский Богдан (fb2)




КІСТЯКІВСЬКИЙ Богдан Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, правознавець, соціолог. Псевдоніми – Українець, А. Хатченко.

З викладацької родини. Батько, Кістяківський О., – професор кримінального права Київського

університету св. Володимира; мав родинні зв’язки з відомим істориком і громадським діячем В.

Антоновичем (мати К. – сестра дружини історика).

Народився 4 (16) листопада 1868 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 16 квітня 1920 р. в м. Катеринодарі Росії (нині – м. Краснодар РФ).

Закінчив Ревельську гімназію (1888), навчався в Київському (1888-1889), Харківському (1889),

Дерптському (1890-1892), Берлінському (1895-1897), Страсбурзькому (1897) університетах.

Працював співредактором журналу «Звільнення» (1901), викладачем Московського комерційного

інституту (1906-1907), Московського університету (1909-1911), редактором журналів «Критичний

огляд» (1907–1910), «Юридичний вісник» (1911), викладачем Ярославського ліцею (1911-1914),

професором, деканом юридичного факультету Київського університету (1917-1919), викладачем

Єкатеринодарського політехнічного інституту (1919-1920).

Дійсний член Всеукраїнської академії наук (1919).

Сенатор, член Адміністративного генерального суду.

Один з чільних теоретиків правової держави. Прихильник компромісної єдності групових

інтересів суб’єктів державо– та правотворення. Обстоював принцип народного суверенітету, проте

застерігав від необмеженого народовладдя.

Друкувався в журналах «Російська думка», «Питання життя», «Звільнення», «Українське життя»,

«Критичний огляд», збірниках «Проблеми ідеалізму», «Віхи».

Як вчений дебютував книгою «Суспільство та індивід» (1898).

Потім настала черга наступних доробків: «Російська соціологічна школа» і категорія можливості

при вирішенні соціально-етичних проблем» (1902), «На захист науково-філософського ідеалізму»

(1907), «М. П. Драгоманов. Його політичні погляди, літературна діяльність і життя» (1908), «На

захист права» (1909), «До питання про самостійну українську культуру» (1911), «Сторінки

минулого. До історії конституційного руху в Росії», «М. П. Драгоманов і питання про самостійну

українську культуру» (обидва – 1912), «Сутність державної влади» (1913), «Соціальні науки і

право» (1916).

Редагував твори М. Драгоманова, написав до них вступну розвідку (1906; 1908).

У США Гарвардський інститут українських досліджень видав книгу С. Хейман «Кiстякiвський:

боротьба за національні та конституційні права в останні роки царату» (1998). Трохи пізніше її

випустило в українському перекладі видавництво «Основні цінності».

К. виключали з Київського університету за участь в нелегальній політичній діяльності,

заарештовували.

Разом з дружиною відправився у заслання до Вологди.

На знак протесту проти порушення вузівської автономії міністром освіти Л. Кассо залишав

Московський університет (1911).

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Науменко, П. Тучапський, В.Крижанівська, П. Струве,

В. Вернадський, М. Вебер, О. Саліковський, Г. Зіммель, В. Віндельбанд, Г. Єллінек, Г. Ріккерт, Г.

Кнапп та ін.


***

НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ,

з професійного кредо Б. Кістяківського

У нашої інтелігенції правосвідомість має украй низький рівень розвитку.

УКРАЇНА ОПИНИЛАСЯ ЩЕ В БІЛЬШІЙ НЕВОЛІ, з книги Б. Кістяківського «М. П.

Драгоманов. Його політичні погляди, літературна діяльність і життя»

Політичні твори Михайла Петровича Драгоманова посідають визначне місце в історії розвою

російської суспільної думки. В них уперше було чітко й виразно вияснено пекучу потребу

переходу Росії до конституційного ладу. Весь свій вік Драгоманов з гідною подиву енергією і

невсипущістю доводив, що існування Росії як великої держави і цілковите прилучення російських

народностей до цивілізованих націй немислиме без оновлення російського державного життя.

…Ввібравши в себе демократичні почування з тієї громадської атмосфери, в якій він виріс і

виховався, він перетворив їх на струнку систему ідей, які довів до логічного завершення,

зробивши всі крайні висновки. Звідсіля – його палка оборона прав пригноблених народностей і

передусім права на культурний розвій рідного йому українського народу. Проповідуючи не лише

рівноправність осіб, але й рівноправність націй, він вважав, що останнє можна здійснити тільки за

федерації народів. Своїми філософськими поглядами Драгоманов, віддаючи данину своїй добі і

схиляючись перед успіхами дослідних наук та позитивного знання, був переконаним позитивістом

і раціоналістом. Але це не завадило йому піднестися до визнання особистості як найвищої цінності

і, що має ще більшу вагу, до поглибленого розуміння ідеї особистості, яке виявило себе у визнанні

цінних якостей, властивих особистості, і за кожною культурно-самовизначеною народністю. От

через що саме не без