Кистяковский Богдан (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КІСТЯКІВСЬКИЙ Богдан Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, правознавець, соціолог. Псевдоніми – Українець, А. Хатченко.

З викладацької родини. Батько, Кістяківський О., – професор кримінального права Київського

університету св. Володимира; мав родинні зв’язки з відомим істориком і громадським діячем В.

Антоновичем (мати К. – сестра дружини історика).

Народився 4 (16) листопада 1868 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 16 квітня 1920 р. в м. Катеринодарі Росії (нині – м. Краснодар РФ).

Закінчив Ревельську гімназію (1888), навчався в Київському (1888-1889), Харківському (1889),

Дерптському (1890-1892), Берлінському (1895-1897), Страсбурзькому (1897) університетах.

Працював співредактором журналу «Звільнення» (1901), викладачем Московського комерційного

інституту (1906-1907), Московського університету (1909-1911), редактором журналів «Критичний

огляд» (1907–1910), «Юридичний вісник» (1911), викладачем Ярославського ліцею (1911-1914),

професором, деканом юридичного факультету Київського університету (1917-1919), викладачем

Єкатеринодарського політехнічного інституту (1919-1920).

Дійсний член Всеукраїнської академії наук (1919).

Сенатор, член Адміністративного генерального суду.

Один з чільних теоретиків правової держави. Прихильник компромісної єдності групових

інтересів суб’єктів державо– та правотворення. Обстоював принцип народного суверенітету, проте

застерігав від необмеженого народовладдя.

Друкувався в журналах «Російська думка», «Питання життя», «Звільнення», «Українське життя»,

«Критичний огляд», збірниках «Проблеми ідеалізму», «Віхи».

Як вчений дебютував книгою «Суспільство та індивід» (1898).

Потім настала черга наступних доробків: «Російська соціологічна школа» і категорія можливості

при вирішенні соціально-етичних проблем» (1902), «На захист науково-філософського ідеалізму»

(1907), «М. П. Драгоманов. Його політичні погляди, літературна діяльність і життя» (1908), «На

захист права» (1909), «До питання про самостійну українську культуру» (1911), «Сторінки

минулого. До історії конституційного руху в Росії», «М. П. Драгоманов і питання про самостійну

українську культуру» (обидва – 1912), «Сутність державної влади» (1913), «Соціальні науки і

право» (1916).

Редагував твори М. Драгоманова, написав до них вступну розвідку (1906; 1908).

У США Гарвардський інститут українських досліджень видав книгу С. Хейман «Кiстякiвський:

боротьба за національні та конституційні права в останні роки царату» (1998). Трохи пізніше її

випустило в українському перекладі видавництво «Основні цінності».

К. виключали з Київського університету за участь в нелегальній політичній діяльності,

заарештовували.

Разом з дружиною відправився у заслання до Вологди.

На знак протесту проти порушення вузівської автономії міністром освіти Л. Кассо залишав

Московський університет (1911).

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Науменко, П. Тучапський, В.Крижанівська, П. Струве,

В. Вернадський, М. Вебер, О. Саліковський, Г. Зіммель, В. Віндельбанд, Г. Єллінек, Г. Ріккерт, Г.

Кнапп та ін.


***

НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ,

з професійного кредо Б. Кістяківського

У нашої інтелігенції правосвідомість має украй низький рівень розвитку.

УКРАЇНА ОПИНИЛАСЯ ЩЕ В БІЛЬШІЙ НЕВОЛІ, з книги Б. Кістяківського «М. П.

Драгоманов. Його політичні погляди, літературна діяльність і життя»

Політичні твори Михайла Петровича Драгоманова посідають визначне місце в історії розвою

російської суспільної думки. В них уперше було чітко й виразно вияснено пекучу потребу

переходу Росії до конституційного ладу. Весь свій вік Драгоманов з гідною подиву енергією і

невсипущістю доводив, що існування Росії як великої держави і цілковите прилучення російських

народностей до цивілізованих націй немислиме без оновлення російського державного життя.

…Ввібравши в себе демократичні почування з тієї громадської атмосфери, в якій він виріс і

виховався, він перетворив їх на струнку систему ідей, які довів до логічного завершення,

зробивши всі крайні висновки. Звідсіля – його палка оборона прав пригноблених народностей і

передусім права на культурний розвій рідного йому українського народу. Проповідуючи не лише

рівноправність осіб, але й рівноправність націй, він вважав, що останнє можна здійснити тільки за

федерації народів. Своїми філософськими поглядами Драгоманов, віддаючи данину своїй добі і

схиляючись перед успіхами дослідних наук та позитивного знання, був переконаним позитивістом

і раціоналістом. Але це не завадило йому піднестися до визнання особистості як найвищої цінності

і, що має ще більшу вагу, до поглибленого розуміння ідеї особистості, яке виявило себе у визнанні

цінних якостей, властивих особистості, і за кожною культурно-самовизначеною народністю. От

через що саме не без підстави можна сказати, що Драгоманов, не усвідомлюючи того, за своїми

філософсько-історичними поглядами був близький до справжнього ідеалізму…

…Він невтомно доводив, що не можна визволяти «слов’янських братів» від «турків зовнішніх»,

допоки над визволителями непорушно панують «турки внутрішні»; що встановлювати свободу в

чужій країні можуть тільки люди вільні у себе вдома; що свобода – «чисте діло» і потребує

«чистих рук» і що люди, які заплямували себе інтендантськими та іншими крадіжками та

кривавими приборканнями пограбованих своїми колишніми поміщиками селян, своїм дотиком до

справи свободи можуть тільки занапастити її.

…Політика царського уряду не була безкорислива і «визвольна», як її вихваляли різні офіціози та

всілякі похлібці офіційних сфер серед російської преси, а була суто егоїстична та завойовницька.

Драгоманов уважав за потрібне вказувати на те, що супроти південних слов’ян російська

бюрократія тепер застосовує ту ж саму політику, яку застосовував супроти України московський

приказний лад у XVII сторіччі і петербурзький бюрократичний режим у XVIII сторіччі. Україна,

що прилучилася до Московської держави як до визволительки від магнатсько-єзуїтських порядків,

учинених Люблінською та Берестейською уніями, по приєднанні опинилася ще в більшій неволі

через бюрократичне самодержавство.


ПРАВА ЛЮДИНИ В РОСІЇ НІКОГО НЕ ЦІКАВИЛИ, зі спогадів Г. Кістяківського

Мій батько, соціолог, виглядав «білою вороною» на рубежі сторіч. Його праці були присвячені

проблемам прав людини, які представляли непопулярний предмет для занять у Росії того часу. Ці

питання просто нікого не цікавили.


СИТУАЦІЯ З «ВІХАМИ» І РАДУЄ, І ТРИВОЖИТЬ, з листа Б. Кістяківського М. Гершензону

від 1 серпня 1909 р.

Хатки.

В. Сорочинці, Полтавськ. губ. Миргородськ.

Дорогий Михайле Осиповичу! Сьогодні одержав Вашого листа від 27-го липня і негайно

відповідаю. …Успіх «Віх» мене не дивує, оскільки на нього можна розраховувати; я лише

жалкую, що ми надрукували всього чотири, а не п’ять тисяч екземплярів, і що Вам не вдалося

додрукувати зайві дві тисячі екземплярів. Звичайно, я даю свою згоду на випуск четвертого

видання; нехай будуть три тисячі екземплярів, але треба про всяк випадок замовити матрицю.

...І без того багато хто з наших покупців, потерпівши невдачу при неодноразових марних спробах

купити «Віхи», відмовився від подальших зусиль в цьому напрямі і постарався дістати книгу для

прочитання. Тепер руками вже бродять екземпляри «Віх» замазані, засалені, пошарпані. Якщо ми

тепер припинимо подальший випуск нашої книги, то ми образимо головним чином глуху

провінцію. Навіщо створювати штучні перешкоди для прочитання книги? Наступить момент, коли

ринок буде заповнений, і тоді ми можемо залишитися з декількома сотнями чи навіть тисячами

книг на руках, на які уже не буде попиту. Але що за біда!

Вол. Г. Короленко здивувався, коли дізнався, що видання «Віх» були такі маленькі; він припускав, що випущене більше екземплярів.

Передайте уклін Марії Борисівні від М. В. і мене. Міцно обіймаю. Б. Кістяківський.


ЗОЛОТОЮ СЕРЕДИНОЮ, з розвідки О. Шевченка «Шлях Міри»

В умовах одночасного вибору форми української державності та формули загальнонаціональної

ідентичності поява цікавості до фігури Богдана Кістяківського є надзвичайно своєчасною і

актуальною. Дійсно, для програмної стратегії «європейського шляху», «гуманістичних цінностей»

і повернення до європейських джерел української нації й української культури (що найчастіше

залишається на рівні гасла) важко знайти більш відповідну фігуру.

…Весь зміст його гуманістичної діяльності полягав у боротьбі за встановлення правової форми

державності. …Богдана Кістяківського можна охарактеризувати як «лицаря права», його

Донкіхота.

…Можна без перебільшення сказати, що всі основні проблеми українського суспільства

полягають у відсутності органічного зв’язку і постійним відтворенням протиріч між українською

«національною ідеєю» (яка не виходить за межі етнічно орієнтованого націоналізму) та ідеєю

демократичною, правовою (котра нерідко асоціюється у націонал-патріотів з космополітизмом,

запозиченим «американізмом», експортом «демократії», відривом від «ґрунту»). Постійний

конфлікт між романтичною патріархальністю «грунтівництва» і глобалістськими стратегіями

модернізації зумовлює соціальну стагнацію в Україні, за якої обидві тенденції по суті блокують

одна одну.

В умовах наявного колапсу основний урок Кістяківського полягає в акценті прав людини як

пріоритетної гуманістичної цінності, наріжного каменю й основного критерію будь-яких

соціальних перетворень. Конкретний індивід був для Кістяківського тим «ґрунтом», залишаючись

на якому він міг вибудовувати свій сценарій як державних реформ, так і рішення так званого

«національного питання». При цьому основною турботою вченого було збереження свободи цього

індивіда від зазіхань двох форм надіндивідуальної колективності – Держави і Нації.

Основною формою протистояння авторитарній спокусі для Кістяківського є конституціоналізм і

федералізм, котрі розуміються не просто як соціальні інститути, але й як принципи, стратегії,

технології трансформації авторитарних режимів у правові, протипоставлені технологіям,

революції й мобілізації. Ненасильницький і поступовий характер суспільних перетворень у дусі

правової і соціал-демократичної парадигми припускав стратегію поглиблення, культивування і

вирощування правових відносин в авторитарному суспільстві на противагу революційно-

апокаліптичній установці на повне руйнування сформованих інституціональних основ майбутньої

правової держави.

Наприклад, для Кістяківського найважливішим критерієм конституціонального устрою була не

тільки реалізація принципу розділення влади, але й незалежність такого важливого органу як суд, що є квінтесенцією принципу права. Зокрема, він відзначав згубність політики російського царату

відносно суду присяжних як найважливішого демократичного завоювання, що закінчилося

фактичним придушенням його незалежності. Актуальність цього аспекту соціальної програми

Кістяківського для сучасної України цілком очевидна.

…Для Кістяківського ж характерні два можливих сценарії формування національної ідентичності

відповідно до акцентуації ним соціально-політичних аспектів прав людини:

А) Етнічний федералізм.

Б) Політична нація.

…Невирішена проблема української національної ідентичності, двозначна формула титульної

нації, державності, що блокує можливість формування політичної нації, спалахи соціального

екстремізму на національному ґрунті свідчать про безвихідність етноцентризму, небезпеку

балканізації України в майбутньому і необхідність пошуку нових форм української національної

консолідації.