КАРАСКЕВИЧ-ЮЩЕНКО Стефанія Стефанівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменниця.
З родини матері-одиначки. Вперше з батьком, Коршуном С., зустрілася в 16-річному віці.
Народилася 21 лютого (5 березня) 1863 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Звела рахунки з життям у 1918 р., кинувшись під потяг поблизу м. Жмеринки Вінницького повіту
Подільської губернії. Похована в с. Комарівцях (нині – Барський район Вінницької області
України).
Закінчила курську Маріїнську жіночу гімназію (1879), історико-філологічний факультет
петербурзьких Вищих жіночих курсів (1882-1887).
Працювала викладачем приватного училища в с. Івня Обоянського повіту Курської губернії,
касиром Товариства пересувних художніх виставок (1885-1889).
Делегат першого Всеросійського жіночого з’їзду (1909).
Друкувалася в газеті «Новий час», журналах «Нива», «Історичний літопис», «Читальня народної
школи», «Джерело», «Юна Росія», «Російські нотатки», «Рунь», «Світлий світ», «Російське
багатство», «Вісник всесвітньої історії», «Труд», «Мистецький огляд».
Як літератор дебютувала в газеті «Новий час» поемою «Страждальці» (1883).
Потім настала черга повістей «Св. Єфросинія, княжна Полоцька», «Перша картина», «Великий
князь Дмитро Іванович Донський» (усі – 1888), «Квартира» (1904), «Руа-Тара» (1907), «На краю
степу» (1910), «Свята Янка-княжна» (1915), оповідань «Васько» (1888), «Молода» (1905),
«Приречені» (1908), «Кипарисовий цар» (1907), «Ярема» (1908), «Дід Мартин і Завірюха» (1911),
«Хазяйський Зоть» (1912), роману «Неготовими шляхами» (1899).
Наша землячка – автор драми «Поблизу переправи» (1908), нарисів «Шпиталь» (1915), «З
запасних» (1916), «Біля фронту» (1917), вірша «Дзвін і гармата» (Курський переказ)»
Її перу також належать двотомник «Повісті і оповідання» (1907), «Повісті і оповідання» (1911),
книги « Кипарисовий цар та інші оповідання» (1916), «Пригоди вуличного волоцюги» (1917).
Письменниця позувала для картини М. Ярошенка «Усюди життя».
Що стосується особистого життя, то наша землячка втратила сина Михайла, який у 22-річному
віці наклав головою на фронтах Першої світової (1914).
Серед друзів та близьких знайомих К.-Ю. – М. Ярошенко, П. Соловйов, В. Короленко, М.
Михайловський, М. Савіна, В. Гаршин, О. Ертель, А. Шліппер, Г. Мясоєдов та ін.
***
УСЮДИ ЖИТТЯ
, з життєвого кредо С. Караскевич-Ющенко
Життя – всюди.
ОБРАЗЛИВО ЗАБУТІ, зі спогадів С. Караскевич-Ющенко «Родина Ярошенків»
Поселили мене в старому будинку, в якому колись жив генерал Черняєв, герой війни 1877 року.
Називали старий замшілий будинок «Гудауром» і весь він тонув в зелені старих акацій, каштанів і
квітучих кущів. Червонобока алича заглядала до вікна, а вночі гілки шаруділи каменем.
...Щопонеділка в Кисловодську були базари. Марія Павлівна (дружина художника М. Ярошенка –
авт.), покрита білою хусткою, вештала базаром між гарбами, на яких лежали масивні колоди: у ту
пору вона заготовлювала матеріал для чарівної вілли.
...На місці старого напівгнилого «Гудаура» красувалася біла вілла, терасу якої розписали
художники-гості Ярошенка. В античних фігурах, котрі відтворювали помпейські фрески, Марія
Павлівна указувала мені знайомі обличчя: ось Д. І. Менделєєв, а ось К. О. Симановська – далі
художник пенсне приробив...
...Вона (дружина художника – авт.) ... заповідати Білу віллу, в яку помістити всі картини не лише
самого Мик. Ол., а й всіх його сучасників і товаришів по пересувних виставках, портрети... Хай це
буде музей восьмидесятих років, глухих і образливо забутих.
НЕАБИЯКЕ ОБДАРУВАННЯ, з рецензії А. Дермана на книгу С. Караскевич-Ющенко
«Кипарисовий цар та інші оповідання»
Тільки близьке і любовне знайомство з зображуваним середовищем в поєднанні з неабияким
художнім обдаруванням здатне спричинити таке ускладнення простого і збагачення сірого та
злиденного, яке являють картини і образи.
НАПИСАЛА ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, з довідки «Історія Санкт-Петербурга» на
petersburglife.ru
Будинок № 15 зведений в 1952 році за проектом архітекторів О. І. Гур’єва і О. П. Щербенка. (В
кінці XIX століття ця ділянка належала підрядчикові будівельних робіт Д. Є. Гордєєву).
Перед переворотом ним володів граф В. Орлов-Давидов. Одну з квартир займав психіатр О. І.
Ющенко, який був домашнім лікарем графа. Його дружина С. С. Караскевич-Ющенко –
письменниця, автор повісті про Богдана Хмельницького.
ХТО ТВІЙ ДРУГ, з розвідки О. Воронової «Куїнджі в Петербурзі»
Менделєєв вимагав від своїх друзів прагнення до висоти духу, широти і свободи думки.
Ярошенко наполягав на тому, щоб ця думка була прогресивною, або, як говорила О. І.
Менделєєва, «ліберальною». «Були книги, і талановито написані книги, яких тут не читали. Були
письменники, і не безталанні, імена яких не згадувалися. Були вчинки, за які люди віддалялися з
гуртка, хоч би вони до того вважалися друзями», – розповідала письменниця Стефанія
Караскевич.
ПОЗУВАЛА ДЛЯ ХУДОЖНИКА, з кореспонденції В. Секлюцького «Ярошенко Микола
Олександрович. Усюди життя»
«Усюди життя» – найпопулярніший твір художника. Над картиною Ярошенко багато працював,
про що свідчать численні ескізи, етюди і малюнки. Зображена на полотні зворушлива сцена, котра
хвилює, не є випадковою. Художник сам був її свідком на одній із залізничних станцій під час
своїх частих мандрівок.
Позувала Ярошенкові дитяча письменниця С. С. Караскевич-Ющенко, яка була гарібальдійкою і
брала участь у визвольному русі в Італії. На запитання О. Менделєєвої, дружини ученого, що
пише художник, Ярошенко відповідав: «Мадонну».
Картина «Усюди життя» була виставлена на XVI пересувній художній виставці в Товаристві
заохочення мистецтв в Петербурзі 1888 року і викликала особливий інтерес у глядачів. Цим
твором художник засуджував соціальний лад царської Росії і в той же час висловлював торжество
життєвих ідей, які прокладають собі шлях.
Картина Ярошенка справила величезне враження на Л. М. Толстого.
НІЩО НЕ ВТІШАЛО, зі спогадів О. Ющенка
Миша (їхній син – авт.) загинув на фронті. Ніщо її не втішало – ні робота, ні книги, ні інші діти, ні
я. Навіть благословенне Поділля не втішило її, все закінчилося трагічно: вона кинулася під потяг.
ЗАКОХАЛАСЯ В ПОДІЛЛЯ, з кореспонденції Г. Колесникової «Дружина Ющенка кинулася під
потяг»
Свою таємницю нам відкриє сім’я Ющенка, що також залишило свій слід в історії міста. Відомий
академік Олександр Іванович Ющенко, який вперше в світі звернув увагу на відмінність у складі
крові здорових і психічно хворих людей, починав працювати у Вінниці в лікарні, яка зараз носить
його ім’я. Для нього це була лише перша сходинка в блискучій кар’єрі.
Його дружина, письменниця Стефанія Караскевич-Ющенко, закохалася у Поділля настільки щиро,
що воно надихало її на створення найкращих доробків. Не відзначити вплив Поділля на її
творчість – неможливо. Звичаї і життя тутешніх людей письменниця багато разів описували в
своїй прозі.
У середині 80-х років XIX ст. Стеша (так називали її друзі) вчилася на вищих жіночих курсах в
Петербурзі. Молода письменниця була вхожа у вищий світ, її охоче приймала родина відомого у
той час особистостями.
Вже як дружина психіатра, приїхала до Вінниці. Клініка, де працював Олександр Ющенко, була
головною гордістю міста.
Молодий лікар пропрацював тут неповних два роки. У 1899-у родина повертається до північної
столиці – Петербургу. Проте якщо Стефанія сама змогла поїхати, то серце її залишилося тут.
...У Пітері до Ющенка звернулася сім’я Орлових-Давидових, один з членів якої був хворий на
важку форму шизофренії. Хлопця лікували у Франції. ... Після цього Орлови-Давидови вирішили
звернутися до Ющенка.
...На зароблені гроші лікар з дружиною купили невелику дачу в Комарівцях під Вінницею, аби
знову і знову можна було повертатися на «благословенне Поділля».
Стефанія Степанівна із старшим сином Михайлом, теж закоханим у Вінниччину, щоліта
приїжджали до Комарівців. Чоловік жартував: «Їм настільки подобається цей край, що вони тин
вважають найкращим пейзажем Всесвіту».
…Дружина відомого психіатра, який лікував важких психічно хворих, не справилася з душевними
переживаннями. А чоловік – видатна людина – не зміг їй допомогти і тим врятувати. Стефанія
Степанівна знайшли знівеченою на залізничної колії під Жмеринкою. Вона назавжди залишилася
в своєму улюбленому краї.
ЗБОЖЕВОЛІЛА ВІД ГОРЯ, з статті О. Пустовіт «Ігри розуму двох Ющенків»
Олександр Іванович Ющенко навіть три роки не пропрацював у Вінницькій окружній лікарні, як
вона тоді називалась. Приїхав у Подільську губернію 28-річний молодий вчений разом із сім’єю.
Дружина, дитяча письменниця, була на 10 років старша. Вона, незалежно від чоловіка, купила
маєточок під Вороновицею і проживала там влітку з трьома дітьми, писала оповідання і
відправляла їх до Санкт-Петербурга.
Старший їхній син був інженером-геологом. Коли почалася громадянська війна, він підтримав
білогвардійців, а молодший – Червону Армію. Зрештою останнього важко поранили у боях проти
Петлюри, а старший згинув на фронті.
Дружина Ющенка збожеволіла від горя, бо він зник безвісті, з фотографією їздила по фронтах і
шукала сина.
Десь у Росії трагічно померла на вузькоколійці...