Караскевич-Ющенко Стефания (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КАРАСКЕВИЧ-ЮЩЕНКО Стефанія Стефанівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменниця.

З родини матері-одиначки. Вперше з батьком, Коршуном С., зустрілася в 16-річному віці.

Народилася 21 лютого (5 березня) 1863 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Звела рахунки з життям у 1918 р., кинувшись під потяг поблизу м. Жмеринки Вінницького повіту

Подільської губернії. Похована в с. Комарівцях (нині – Барський район Вінницької області

України).

Закінчила курську Маріїнську жіночу гімназію (1879), історико-філологічний факультет

петербурзьких Вищих жіночих курсів (1882-1887).

Працювала викладачем приватного училища в с. Івня Обоянського повіту Курської губернії,

касиром Товариства пересувних художніх виставок (1885-1889).

Делегат першого Всеросійського жіночого з’їзду (1909).

Друкувалася в газеті «Новий час», журналах «Нива», «Історичний літопис», «Читальня народної

школи», «Джерело», «Юна Росія», «Російські нотатки», «Рунь», «Світлий світ», «Російське

багатство», «Вісник всесвітньої історії», «Труд», «Мистецький огляд».

Як літератор дебютувала в газеті «Новий час» поемою «Страждальці» (1883).

Потім настала черга повістей «Св. Єфросинія, княжна Полоцька», «Перша картина», «Великий

князь Дмитро Іванович Донський» (усі – 1888), «Квартира» (1904), «Руа-Тара» (1907), «На краю

степу» (1910), «Свята Янка-княжна» (1915), оповідань «Васько» (1888), «Молода» (1905),

«Приречені» (1908), «Кипарисовий цар» (1907), «Ярема» (1908), «Дід Мартин і Завірюха» (1911),

«Хазяйський Зоть» (1912), роману «Неготовими шляхами» (1899).

Наша землячка – автор драми «Поблизу переправи» (1908), нарисів «Шпиталь» (1915), «З

запасних» (1916), «Біля фронту» (1917), вірша «Дзвін і гармата» (Курський переказ)»

Її перу також належать двотомник «Повісті і оповідання» (1907), «Повісті і оповідання» (1911),

книги « Кипарисовий цар та інші оповідання» (1916), «Пригоди вуличного волоцюги» (1917).

Письменниця позувала для картини М. Ярошенка «Усюди життя».

Що стосується особистого життя, то наша землячка втратила сина Михайла, який у 22-річному

віці наклав головою на фронтах Першої світової (1914).

Серед друзів та близьких знайомих К.-Ю. – М. Ярошенко, П. Соловйов, В. Короленко, М.

Михайловський, М. Савіна, В. Гаршин, О. Ертель, А. Шліппер, Г. Мясоєдов та ін.


***

УСЮДИ ЖИТТЯ

, з життєвого кредо С. Караскевич-Ющенко

Життя – всюди.


ОБРАЗЛИВО ЗАБУТІ, зі спогадів С. Караскевич-Ющенко «Родина Ярошенків»

Поселили мене в старому будинку, в якому колись жив генерал Черняєв, герой війни 1877 року.

Називали старий замшілий будинок «Гудауром» і весь він тонув в зелені старих акацій, каштанів і

квітучих кущів. Червонобока алича заглядала до вікна, а вночі гілки шаруділи каменем.

...Щопонеділка в Кисловодську були базари. Марія Павлівна (дружина художника М. Ярошенка –

авт.), покрита білою хусткою, вештала базаром між гарбами, на яких лежали масивні колоди: у ту

пору вона заготовлювала матеріал для чарівної вілли.

...На місці старого напівгнилого «Гудаура» красувалася біла вілла, терасу якої розписали

художники-гості Ярошенка. В античних фігурах, котрі відтворювали помпейські фрески, Марія

Павлівна указувала мені знайомі обличчя: ось Д. І. Менделєєв, а ось К. О. Симановська – далі

художник пенсне приробив...

...Вона (дружина художника – авт.) ... заповідати Білу віллу, в яку помістити всі картини не лише

самого Мик. Ол., а й всіх його сучасників і товаришів по пересувних виставках, портрети... Хай це

буде музей восьмидесятих років, глухих і образливо забутих.


НЕАБИЯКЕ ОБДАРУВАННЯ, з рецензії А. Дермана на книгу С. Караскевич-Ющенко

«Кипарисовий цар та інші оповідання»

Тільки близьке і любовне знайомство з зображуваним середовищем в поєднанні з неабияким

художнім обдаруванням здатне спричинити таке ускладнення простого і збагачення сірого та

злиденного, яке являють картини і образи.


НАПИСАЛА ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, з довідки «Історія Санкт-Петербурга» на

petersburglife.ru

Будинок № 15 зведений в 1952 році за проектом архітекторів О. І. Гур’єва і О. П. Щербенка. (В

кінці XIX століття ця ділянка належала підрядчикові будівельних робіт Д. Є. Гордєєву).

Перед переворотом ним володів граф В. Орлов-Давидов. Одну з квартир займав психіатр О. І.

Ющенко, який був домашнім лікарем графа. Його дружина С. С. Караскевич-Ющенко –

письменниця, автор повісті про Богдана Хмельницького.


ХТО ТВІЙ ДРУГ, з розвідки О. Воронової «Куїнджі в Петербурзі»

Менделєєв вимагав від своїх друзів прагнення до висоти духу, широти і свободи думки.

Ярошенко наполягав на тому, щоб ця думка була прогресивною, або, як говорила О. І.

Менделєєва, «ліберальною». «Були книги, і талановито написані книги, яких тут не читали. Були

письменники, і не безталанні, імена яких не згадувалися. Були вчинки, за які люди віддалялися з

гуртка, хоч би вони до того вважалися друзями», – розповідала письменниця Стефанія

Караскевич.


ПОЗУВАЛА ДЛЯ ХУДОЖНИКА, з кореспонденції В. Секлюцького «Ярошенко Микола

Олександрович. Усюди життя»

«Усюди життя» – найпопулярніший твір художника. Над картиною Ярошенко багато працював,

про що свідчать численні ескізи, етюди і малюнки. Зображена на полотні зворушлива сцена, котра

хвилює, не є випадковою. Художник сам був її свідком на одній із залізничних станцій під час

своїх частих мандрівок.

Позувала Ярошенкові дитяча письменниця С. С. Караскевич-Ющенко, яка була гарібальдійкою і

брала участь у визвольному русі в Італії. На запитання О. Менделєєвої, дружини ученого, що

пише художник, Ярошенко відповідав: «Мадонну».

Картина «Усюди життя» була виставлена на XVI пересувній художній виставці в Товаристві

заохочення мистецтв в Петербурзі 1888 року і викликала особливий інтерес у глядачів. Цим

твором художник засуджував соціальний лад царської Росії і в той же час висловлював торжество

життєвих ідей, які прокладають собі шлях.

Картина Ярошенка справила величезне враження на Л. М. Толстого.


НІЩО НЕ ВТІШАЛО, зі спогадів О. Ющенка

Миша (їхній син – авт.) загинув на фронті. Ніщо її не втішало – ні робота, ні книги, ні інші діти, ні

я. Навіть благословенне Поділля не втішило її, все закінчилося трагічно: вона кинулася під потяг.


ЗАКОХАЛАСЯ В ПОДІЛЛЯ, з кореспонденції Г. Колесникової «Дружина Ющенка кинулася під

потяг»

Свою таємницю нам відкриє сім’я Ющенка, що також залишило свій слід в історії міста. Відомий

академік Олександр Іванович Ющенко, який вперше в світі звернув увагу на відмінність у складі

крові здорових і психічно хворих людей, починав працювати у Вінниці в лікарні, яка зараз носить

його ім’я. Для нього це була лише перша сходинка в блискучій кар’єрі.

Його дружина, письменниця Стефанія Караскевич-Ющенко, закохалася у Поділля настільки щиро,

що воно надихало її на створення найкращих доробків. Не відзначити вплив Поділля на її

творчість – неможливо. Звичаї і життя тутешніх людей письменниця багато разів описували в

своїй прозі.

У середині 80-х років XIX ст. Стеша (так називали її друзі) вчилася на вищих жіночих курсах в

Петербурзі. Молода письменниця була вхожа у вищий світ, її охоче приймала родина відомого у

той час особистостями.

Вже як дружина психіатра, приїхала до Вінниці. Клініка, де працював Олександр Ющенко, була

головною гордістю міста.

Молодий лікар пропрацював тут неповних два роки. У 1899-у родина повертається до північної

столиці – Петербургу. Проте якщо Стефанія сама змогла поїхати, то серце її залишилося тут.

...У Пітері до Ющенка звернулася сім’я Орлових-Давидових, один з членів якої був хворий на

важку форму шизофренії. Хлопця лікували у Франції. ... Після цього Орлови-Давидови вирішили

звернутися до Ющенка.

...На зароблені гроші лікар з дружиною купили невелику дачу в Комарівцях під Вінницею, аби

знову і знову можна було повертатися на «благословенне Поділля».

Стефанія Степанівна із старшим сином Михайлом, теж закоханим у Вінниччину, щоліта

приїжджали до Комарівців. Чоловік жартував: «Їм настільки подобається цей край, що вони тин

вважають найкращим пейзажем Всесвіту».

…Дружина відомого психіатра, який лікував важких психічно хворих, не справилася з душевними

переживаннями. А чоловік – видатна людина – не зміг їй допомогти і тим врятувати. Стефанія

Степанівна знайшли знівеченою на залізничної колії під Жмеринкою. Вона назавжди залишилася

в своєму улюбленому краї.


ЗБОЖЕВОЛІЛА ВІД ГОРЯ, з статті О. Пустовіт «Ігри розуму двох Ющенків»

Олександр Іванович Ющенко навіть три роки не пропрацював у Вінницькій окружній лікарні, як

вона тоді називалась. Приїхав у Подільську губернію 28-річний молодий вчений разом із сім’єю.

Дружина, дитяча письменниця, була на 10 років старша. Вона, незалежно від чоловіка, купила

маєточок під Вороновицею і проживала там влітку з трьома дітьми, писала оповідання і

відправляла їх до Санкт-Петербурга.

Старший їхній син був інженером-геологом. Коли почалася громадянська війна, він підтримав

білогвардійців, а молодший – Червону Армію. Зрештою останнього важко поранили у боях проти

Петлюри, а старший згинув на фронті.

Дружина Ющенка збожеволіла від горя, бо він зник безвісті, з фотографією їздила по фронтах і

шукала сина.

Десь у Росії трагічно померла на вузькоколійці...