Калайдович Петр (fb2)


Настройки текста:



КАЛАЙДОВИЧ Петро Федорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, філолог, перекладач. Псевдонім – Московський мешканець. Укладач одного з перших

синонімічних словників на теренах Російської імперії.

З дворянської родини.

Народився 22 січня (2 лютого) 1791 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 1 (13) серпня 1839 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Навчався в гімназії Московського університету (1799-1807), Московському університеті (1807-1810).

Працював приватним педагогом (1810-1812), викладачем благородного пансіону Московського

університету (1812-1818; з перервами), училища ордена св. Катерини (1818-1825), Практичної

академії комерційних наук (1825-1839).

Дійсний член Товариства любителів російської словесності (1818).

Друкувався в газеті «Московські відомості», журналах «Вісник Європи», «Праці Товариства

любителів російської словесності», «Російська старовина», «Нотатки і праці Московського

товариства історії старожитностей російських», «Син Вітчизни», «Новини російської літератури».

Як поет дебютував білими віршами «Гроза», «Осінь», «Цвинтар», «Човен» в журналі «Новини

російської літератури» (1804).

Потім настала черга віршів «Пісня старого російського воїна на перемогу над французами», «На

смерть Дафніса», нарису «Перун» (усе – 1807).

Наш земляк – автор досліджень «Про повагу росіян до бороди і свого волосся» (1810), «Про сади

Володимирські» (1811), «Про мову «Слова о полку Ігоревім» (1812), «Короткий начерк народів

слов’янських, які мешкали на території нинішньої Росії до пришестя руських князів в Новгород»

(1815), «Синоніми» (1817).

Його перу також належать книги прози «Тінь Людовика XVI на берегах Москви 5 вересня 1812 р.»

(1813) і

«Спроба словника російських синонімів» (1818), який мав 77 груп синонімів.

Перекладав з німецької.

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Греч, А. Прокопович-Антонський, І. Давидов, Т.

Грановський, М. Гаврилов, П. Побєдоносцев, М. Снєгірьов, О. Мерзляков, В. Селіванов, М.

Качановський, С. Саларєв та ін.


***

ЩАСЛИВІШИЙ ЗА ВЕЛЬМОЖ

, з життєвого кредо П. Калайдовича

У злагідній хатині я щасливіший за вельмож-князів.


ШВИДКО ХВИЛЯМИ ЛЕТИТЬ, вірш П. Калайдовича «Човен»

Быстро по волнам несётся

Там, вдали, средь вод, корабль;

Быстро волны рассекает

И с веселием бежит.

Тихо развевает ветер

Белы парусы его;

Вкруг шумит седая пена,

Низвергаясь в глубину.

Крик весёлый раздаётся

Утомившихся пловцов;

Быстро радость в чувства льётся:

Берег видится вдали.

Вдруг несчастная премена!

Страшно вихорь зашумел;

Небеса покрылись мраком,

Взволновалось море вдруг.

Тут корабль, носимый ветром,

Разбивается в куски –

И печальная картина

Представляется глазам.

Так и в море жизни нашей

Человек в волнах плывёт;

Вихрь страстей его ввергает

Страшных бедствий в глубину!


ПРИМАРА ЩАСТЯ, вірш П. Калайдовича «До моєї хижки»

Не богатство, призрак счастия,

Обитает в моей хижинке;

Не коварство, сребролюбие

Укрывается в стенах её;

Нет! – и зависть сердца тихого

Не тревожит в неизвестности.

Мрачные сосны высокие

Осеняют мой смиренный кров;

Я при всходе солнца красного

Выхожу на луг смеющийся –

Насладиться благовонием

Нежного цветка лазурного;

Красоты многоразличные

Поражают моё зрение –

Там леса густые, тёмные

Осеняются сиянием;

Там приятна, нежна бабочка

Вьётся по лугу зелёному,

И частенько нежны крылышки

Ветерочком развеваются;

Всё вокруг счастливо, весело,

Я как радостен, доволен всем…


ЗАЛИБІДСЬКА СТОРОНА ЗДАЄТЬСЯ ЛІСОМ, з статті П. Калайдовича «Про сади

володимирські»

Серед інших цікавих речей в місті Володимирі звертають на себе увагу сади вишневі як своєю

кількістю, так і тим, що жителі ними важливий торг здійснюють.

…Передмістя схожі на чудові села, оточені садами, і вся залибідська сторона з гори здається

швидше лісом, ніж міською частиною. У Володимирі близько 400 садів великих і малих. Жителі

запевняють, що в колишні часи було значно більше, проте багато вирубали за царювання

Катерини П.

Сади називають за іменами своїх господарів теперішніх чи колишніх, наприклад, великий

Патріарший сад до цих пір утримує свою назву: він належав за старих часів Патріархові

Всеросійському. Кращими садами тепер вважаються Новіковський, Алферовський і

Веверівський...

Веверівський оброблений в кращому англійському стилі: між вишневими алеями розташовані

прекрасні квітники, які додають чимало краси...

...Коли вишні дозріють, то вбирається безліч збирачів і збирачок, і з перших чисел липня у всьому

місті починається свято Помони. На вулицях ви побачите натовпи співаючого народу з повними

решетами вишень, які несуть до льохів, де складають ягоди...


ЧИ ІСНУВАЛА СПІЛЬНА СЛОВ’ЯНСЬКА МОВА, з розвідки О. Творогова «Слово про полк

Ігорів»

Вираз «старими словеси» вже давно привертає увагу дослідників і одержав різні тлумачення. П. Ф.

Калайдович запитував: «Що означають старі словеса? Чи не та стародавня слов’янська мова, яка

існувала …до перекладу книг священного писання? Можливо, автор пісні надав перевагу «старим

словеси» перед новими заради важливого змісту поеми».

Відповідаючи йому, К. Ф. Калайдович міркував: «Старі словеса не можуть означати стародавньої, особливої слов’янської мови, яка ймовірно на письмі й не існувала... Мова ж пісні Ігоревої, під

ім’ям старих словес відома, є ніщо інше як піднесений спосіб виразу, достойний предмета, поетом

оспівуваного».

Є. Болховітінов, у свою чергу, питав Калайдовича: «Розтлумачте ви мені: навіщо автор написав з

самого початку: «чи не лєпо ні бяшет»... старими словеси? Чи не означає це, що він силився

написати старовинним, колишніх часів складом, а не сучасним собі? Отже, він не сучасник подій».

Це думка Болховітінова співпадає з його уявленнями, що «Слово» могло бути складено в XV ст.,

«коли уява і дух росіян вже підбадьорився внаслідок успіхів над татарами»; у тому ж листі

Калайдовичу він писав, що склад «Слова» – «уява східна, схожа на арабські і татарські пісні, а не

грецькі».


НАВІВ ПРИКЛАДИ АНТОНІМІВ, з монографії Р. Клейменової «Здичавілі слова»

П. Ф. Калайдович почав збирати синоніми, оскільки на ту пору було лише кілька спроб їх аналізу.

…Він випустив книжечку, про що докладав доповів на засіданні Товариства любителів російської

словесності. …Також збирав слова, які змінили своє значення: «Мертва мова є вічний пам’ятник

розуму, характеру, освіти і цивільної освіти народу. Історія слів є предмет, гідний уваги

філологів».

П. Ф. Калайдович навів, наприклад, такі слова: світлиця – тепер кімната, колишнє значення

«крівля»; гривна – колишнє значення «намисто»; дряхлий – колишнє значення «сумний»; неабиякий – порядний, звичайний, а раніше – незвичайний; зрада – колишнє «зміна, викуп»; покарання – чоловік покараний, тобто вчений; польське Казань – проповідь; марно – раптом, раптово, ненавмисно; краса – церковно-книжне «спокушання, спокуса»; пристрасть – церковно-

книжне «бідність, страждання»; хитрість – мистецтво і т.п.

П. Ф. Калайдович в статті «Визначення» навів приклади антонімів. Він вважав, що визначати

означає «вважати межі», і ділив визначення на логічні й риторичні. Риторичними він називав

антоніми. Наприклад: істинно – помилково, радість – смуток, життя – смерть і т.д. При поясненні

їх значень він приводив прислів’я, приказки і навіть цілі притчі. «Багато – мало» він пояснив так:

«Не вимагайте від людей багато чого, і ви будете ними задоволені. Приймайте й мале з вдячністю, і ви одержите багато що». При визначенні «початок – продовження – кінець» навів прислів’я: «Не

починай того, чого не можна кінчити», «Продовжуй, доки кінчиш», «Умій зводити кінці».

У 1826 р. П. Ф. Калайдович подав «Правила для складання словника сучасної російської мови» з

додатком спробних аркушів. План було схвалено, і Калайдовичу запропонували скласти

заздалегідь повну букву такого словника.


МІЖ ІСТИНОЮ І ПРАВДОЮ, з рецензії Л. Аврамчука «Калайдович точніший за Успенського»

Багато в чому неоригінальним виявляється навіть екскурс Б. Успенського (в книзі «Короткий

нарис історії російської літературної мови в XI-XIX ст.») про слова «правда» й «істина»: «в основі

семантики» слова першого «лежить уявлення про божественний світопорядок»; «правда

міркується як божественний початок, а істина – як людський».

Близькі спостереження і ті ж приклади є в статті П. Ф. Калайдовича, восьмий розділ якої

присвячений словам «правда» й «істина»: «істину люди часто проганяють; правди люди

страшаться; істину часто тягнуть до суду як злочинницю; правда сама озброєна мечем

правосуддя.

В давніх літописах і церковних книгах, правда означає закон; звідси збірник законів Ярослава

названо «Правдою Руською»; судити правдиво означало судити за законом.

Наступне місце в 84 Псалмі ясно це стверджує і разом показує різницю між правдою й істиною…

Семантичний аналіз у Калайдовича тонший і багатший, ніж у Б. Успенського: «істина належить

розуму, правда – справам. Людина, помиляючись, віддаляється від істини, людина, впадаючи в

розбещеність, збивається з шляху правди. Часто в книзі вченої людини буває багато істини; а в її

житті – мало правди».