ІКОННИКОВ Володимир Степанович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Історик.
З дворянської родини.
Народився 9 (21) грудня 1841 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 26 листопада 1923 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Закінчив Київські кадетський корпус (1852-1861) та історико-філологічний факультет
університету св. Володимира (1861-1865).
Працював викладачем Харківського університету (1866-1867), 2-ї Одеської гімназії (1867-1868),
Київського університету св. Володимира (1868-1818).
Ординарний академік Петербурзької академії наук (1914).
Почесний член Юр’ївського (1902), Харківського (1906), Київського (1910), Санкт-Петербурзького
(1913), Московського (1915), університетів, Київської духовної академії (1902).
Один з фундаторів історичного товариства літописця Нестора.
Дійсний член Московського археологічного товариства (1875).
Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Університетські вісті».
Як вчений дебютував розвідкою «Російські громадські діячі XVI ст.» (1866).
Потім настала черга книг «Максим Грек. Історико-літературне дослідження» (1867), «Досвід
дослідження культурного значення Візантії в російській історії» (1869), «Скептична школа в
російській історіографії та її супротивники» (1871), «Граф М. С. Мордвинов» (1873), «Досвід
російської історіографії» (1891-1908).
Він також – автор статей про Бестужева-Рюміна К., Карамзіна М., Шлецера Л., Болтіна І.
Всього пру нашого земляка належить близько 100 наукових доробків.
Серед друзів та близьких знайомих І. – А. Козлов, Ю. Кулаковський, П. Голубовський, О.
Шахматов, П. Смирнов, Д. Багалій, І. Забєлін, К. Бестужев-Рюмін, Н. Попов, В. Бузескул, Ф.
Успенський, В. Савва, І. Забєлін, О. Соболевський, С. Платонов, П. Шибанов та ін.
***
СЛІПА РОСІЯ,
з громадянського кредо В. Іконникова
Нещасна Росія! Ти така величезна і така сліпа, що повинна захищати себе навіть мізерними
засобами. А все тому, що політики грали у нас у всьому першу роль, а мета освіти, розвитку,
культури стояла на задньому плані. На нас нападають навіть нікчемні комашки тому, що у нас
багато слабких сторін, визнати які ми не бажаємо, та і виправитися не хочемо.
Я СИЛЬНО СТОМИВСЯ, з листа В. Іконникова К. Бестужеву-Рюміну в 1884 р.
Заздрю Вам: Ви не зв’язані і можете вдатися до улюбленого заняття. Мрію про таке ж становище.
Я сильно втомився.
ЖИТТЯ ПРОХОДИТЬ ПОВЗ МЕНЕ, з листа В. Іконникова І. Забєліну в 1891 р.
Єдине, що ще залишилося незамінною потребою, мов повітря – це праця, яка поглинає дозвілля,
поглинає разом з тим і час. 10 років, проведених мною за моїми книгами, тепер у тумані минулого,
уявляються вже одним якимсь сплющеним днем..., а всі подробиці, дрібниці життя ніби
випарувалися.
Звичайно, з одного боку, це добре – забути ці всі дрібниці життя, проте, з іншого боку, це і
віддаляє від самого життя, робить людину байдужою до нього.
ВСЕ, НА ЖАЛЬ, ТЛІННЕ, з листа В. Іконникова О. Соболевському від 25 лютого 1895 р.
Сидиш над якимись літописами, притупляєш очі і думаєш над якимсь XI-XIII століттями, а зла
доля у віцмундирі того і дивися відверне тебе на добрих 3-4 тижні від справи, або, як висловився
колись спільний наш товариш – філософ, приведе з небуття в буття, тобто до сумної дійсності, і
лише тоді побачиш, що і твоя наука, і твої наукові цілі так само тлінні в очах цієї долі, як і
останній номер газети.
СКАРЖАТЬСЯ ДРУЗІ, РІДНІ, ЗНАЙОМІ, з листів В. Іконникова Т. Флоринському в 1903 р.
Мене пригноблюють справи, від яких я намагаюся відкараскатися, а мене не пускають, ось
побувайте в моїх лещатах так дізнаєтеся. Одна справа Голубєва викреслила з мого життя 3-4
тижні, нетямущих ... тому так жалієш їх, як час безповоротно втрачений. Як же займатися за цих
умов?
...Будучи жахливо зайнятий друкуванням своєї праці, я ніде не буваю і майже нікому не пишу. На
мене скаржаться рідні, друзі і знайомі, а відповідь всім одна…
У ВІДЧАЇ ЛАМАВ ПЕРА, зі спогадів Г. Іконникової
Одна щаслива риса вдачі була у нашого російського ученого: якщо близькі, друзі, товариші
приходили висловити йому в скрутні хвилини своє співчуття, свою ласку, він швидко
підбадьорювався..., вмить заспокоювався, оживав і з колишнім завзяттям брався за перервану
роботу, хоча такі перерви на самому ході роботі позначалися вельми несприятливо, оскільки
