ЗАКРЖЕВСЬКИЙ Олександр Карлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, критик.
З чиновницької родини.
Народився 9 (21) травня 1886 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 30 травня (12 липня) 1916 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Похований на Байковому цвинтарі.
Навчався в Київському міському училищі, проте його не закінчив.
Працював відповідальним секретарем журналу «Світ мистецтв» (1907-1909).
Член Київського релігійно-філософського товариства (1912).
Друкувався в газетах «Київське слово», «Київський тиждень», журналах «Вогні», «Сучасник»,
«Заповіти», «Християнська думка», «Світ мистецтв».
Як літератор дебютував в газеті «Київське слово» оповіданням «Точка життя» (1904).
Потім настала черга оповідань «Пісня минулого», «Ялинка» (обидва – 1904), «Sanctus Dolor»
(1909), «Втомлений спокій», «Мерехтливий образ» (обидва – 1912).
Наш земляк – автор книг «Надлюдина над безоднею», «Підпілля» (обидві – 1911),
«Карамазовщина» (1912), «Релігія. Психологічні паралелі» (1913), «Лицарі божевілля» (1914),
«Лермонтов і сучасність» (1915), «Самотній мислитель» (1916).
З середини 1914 р. З. тяжко захворів і, зважаючи на злидні, доживав свої дні в готелі жіночого
Покровського монастиря.
Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Пантюхов, В. Розанов, В. Іванов, О. Прохаско, В.
Екземплярський, Л. Шестов, В. Істомін, Я. Янишевська, П. Сльозкін, граф Де-ля Барт, П. Семенов,
В. Полонський та ін.
***
Я – ПОМИЛКА
, з життєвого кредо О. Закржевського
Я – помилка. І життя моє – помилка. І книги мої – теж.
Я не живу, а гнию… Я не можу вірити в Бога, тому що відчуваю: замість Бога – ніщо.
БАТЬКИ ПРИРІКЛИ МЕНЕ НА СМЕРТЬ, зі спогадів О. Закржевського
Я народився від старих батьків, і мене ще до народження прирекли на смерть і надзвичайно
дивувалися, що я ще не вмер…
Крихітним ще, аби сховатися від усіх, я забивався у велику шафу і там просиджував, голодний,
цілісінькі дні…
Я задихався… від нестачі повітря і від сліз, від образи, від ненависті…, від жаху.
МУЖ ЧЕСТІ, з листа К. Чуковського О. Ремізову від 22 березня 1912 р.
Дорогий О[лексію] М[ихайловичу]. Привіт Вам з Києва, де живуть Ваша Наташа і –
Закржевський. О, Ви безсоромник, навіщо Ви сказали мені, що це безвусий юнак. Це високочолий
муж, «муж честі й поради» – а Ви, безумовно, «глаголиця». Серафимі Павлівні сердечні вітання з
її майже рідного міста...
ЛЮБИМО ПО-НОВОМУ, з листа К. Чуковського В. Розанову від 22 березня 1912 р.
Дорогий В[асилю] В[асильовичу]. Зараз я в Києві – і у мене – хто б Ви думали? – Олександр
Карлович Закржевський і що ми робимо – ми упиваємося, п’ємо, поглинаємо В[аше ]
«Усамітнене». Вітаю Вас і Варвару Дмитрівну з сонцем, з весною, з святом! Любимо Вас по-
новому і як перше!
Ваш К. Чуковський, Олек. Закржевський.
ПЛОДОВИТИЙ АВТОР, з книги Д. Мирського «Літературна критика»
Метафізична критика квітнула в руках «релігійних філософів» і декого з символістів. Першим
висунув її теорію Волинський. У книзі про російських критиків він засудив їх за відсутність
філософського погляду і здійснив свою теорію на практиці в книгах про Лєскова і про «Бісів»
Достоєвського (Книга великого гніву). Великими майстрами метафізичної критики були Розанов,
Мережковський, Гершензон і В’ячеслав Іванов. Розанов, без сумніву, був найбільшим. Його
інтуїтивний геній навіть в своїх помилках з неймовірною гостротою бачив те, що було приховане
від інших, і деякі його сторінки, особливо про Гоголя, належать до високих досягнень високої
критики. Проте він ніколи не буває зацікавлений в першу чергу в літературних цінностях, і його
книги – філософія, а не критика.
...В цілому метод цей абсолютно незадовільний, тому що підпорядковує критикованого
письменника метафізичним переконанням критика. Роботи критиків-метафізиків можуть бути (і
часто бувають) прекрасною літературою і першокласною філософією, але це не критика.
Метафізичний метод був засвоєний багатьма молодими авторами, особливо в десятиліття після
першої революції і існує й зараз, хоча мода на нього минула. Плодовитим критиком цієї школи був
нещасний Олександр Закржевський, який рано розпочав свою діяльність і чиї численні книги, що
виходили перед революцією, хоч і не відрізнялися розумінням
