…Керівник може вдумливим розбором поганої книги принести юному читачеві багато користі і
цілком обернути шкоду від прочитання поганої книги в користь.
І якщо прочитана погана книга сподобалася нерозвиненому ще смаку дитини, то спокійне
обговорення зможе поступово з’ясувати дійсну цінність книги, допоможе самій відчути
фальшивість, неправдивість, навіть брехливість.
Навчити, привчити дитину поважати книгу, ставитися до неї серйозно, читати і розуміти, читати і
переживати прочитане, – це настільки важливо, істотно і цінно що заради цього віддані дітям
особистості не повинні шкодувати ніяких зусиль.
КОЛИ ДОВКОЛА БРЕШУТЬ, з статті Є. Єлачича «Місце моралі в дитячій книзі»
Питання про місце і значення моралі в дитячій літературі належить до найспірніших і, мабуть,
саме тому, що кожній із сторін, яка сперечаються, воно здається безперечним. Чи доречна мораль
в дитячій книзі, чи необхідна вона, чи допустима чи ні, в якій дозі, яка?
Дуже поширена стара думка хороших педагогів минулого, що дитяча книга лише тоді може
визнаватися такою, що відповідає своєму призначенню, коли вона може навчити дитину чому-
небудь хорошому або корисному. Звідси вимога, аби кожна книга або повідомляла дитині нові
корисні знання, або ж учила її хорошому, доброму, чесному, тобто містила б в собі безумовно
виражену мораль.
І можна сказати з упевненістю, що більшість як нашої російської, так і іноземної дитячої
літератури написана саме під сильним впливом аналогічних вимог.
Дитячі книги пишуть дорослі люди; вони не захоплюються змістом свого писання, бо пишуть не
для собі подібних, як це робить будь-який письменник чи поет, а пишуть для зовсім іншого читача
з іншим розвитком і світобаченням. Вони підроблюються – майстерніше чи ні – під інтереси і
розуміння цього настільки відмінного від них читача і складають, компонують книгу так, аби вона
неодмінно вчила чомусь доброму. Для цього всю книгу прагнуть побудувати на якійсь ідеї. Я
говорю, звичайно, тільки про так звану белетристику, а не про книги науково-популярного
характеру.
…Ціла плеяда авторів довела цю течію до найпотворніших крайнощів.
Вимога неодмінно повчати легко веде автора дуже далеко, і саме собою створюється те, що вже
давно одержало справедливу назву нав’язуваної книжкової моралі. Як це не сумно, але саме цей
елемент прописної, нав’язуваної моралі переважає в безлічі дитячих книг надзвичайно сильно.
До того ж, звичайна книжкова мораль дітям щепиться в найнікчемнішому ступені, якщо взагалі
щепиться.
Я заперечую тільки скільки-небудь істотний позитивний вплив моралі з книги на душу маленької
людини – дитини до десятирічного віку. Життя саме, навколишнє оточення, приклади оточуючих
дитину осіб, – ось що складає, формує етику, ось що здійснює глибокий вплив на її розвиток.
Що таке для дитини хороші слова про чесноту і любов, коли вона своїми очима бачить навколо
себе щось, дуже далеке від чесноти! Коли довкола брешуть і одурюють – книжкові міркування про
користь правди і шкоду брехні не справлять на дитину ніякого враження. До того ж життя таке
реальне, а в книзі все написано так нереально, штучно.
У книзі чеснота незмінно нагороджується, а в житті це далеко не так. А вся та реальний зиск,
котрий часто в житті отримується за допомогою брехні й обману, говорить відчуттю дитини
незрівнянно сильніше за неминучу кару, яка чекає в книзі за кожну провину. Мораль книжкова –
це для дитини голос волаючого в пустелі, коли дитина росте в середовищі не моральному.
Погрози покарання в книзі впливають на уяву дитини дуже слабо, а нагорода… за добро поза
сумнівом впливає на уяву дитини найнебажанішим чином. Одержати нагороду природно хочеться
кожному, проте дитина-читач в особистому житті зовсім не помічає нагород за свої добрі справи
або взагалі за хороші вчинки. І їй це починає здаватися несправедливим, – чому ж саме її не
нагороджують (батьки чи Бог) за ту або іншу добру справу. Це і є, здається, одна з головних
негативних сторін звичайної книжкової моралі. Якщо вона взагалі впливає на дітей, то вплив цей
однозначно небажаний.
АРІЇ ПРИЙШЛИ З ПІВНОЧІ, з есе М. Новгородова «Наша прабатьківщина – Таймир»
У 1903 році Б. Г. Тілак опублікував свою епохальну монографію «Арктична батьківщина у
Ведах». У цій роботі автор проаналізував астрономічні, кліматичні і орографічні
