показуватися. Його помічники стурбовані одним: як врятувати власну шкуру.
Американці знайшли золотий запас Німеччини, який залишили, втікаючи, бандити. Що ж, німкені
втрачають крадені шуби і ложки, а правителі рейху втрачають тонни золота. І всі біжать, всі
борсаються, всі топчуть один одного, намагаючись дістатися швейцарського кордону.
...»1918 рік не повториться», – зарозуміло заявив Геббельс; це було кілька місяців тому. Тепер
німці не наважуються навіть мріяти про повторення 1918 року. І 1918 рік не повториться. Тоді на
чолі Німеччини стояли політики, нехай тупі, генерали, нехай биті, дипломати, нехай слабкі. Тепер
же на чолі Німеччини стоять гангстери, тепла компанія карних злочинців. І видні бандити не
думають про долю дрібних злодюжок, що їх оточують, бандити зайняті не майбутнім Німеччини,
а підробленими паспортами. Їм не до переговорів і переворотів: вони відрощують бороди і
фарбують шевелюри.
Іноземна преса добрий рік обговорювала термін «беззастережної капітуляції». А питання не в
тому, чи захоче Німеччина капітулювати. Нікому капітулювати. Німеччини немає: є колосальна
зграя, яка розбігається, коли мова заходить про відповідальність.
НЕОБГРУНТОВАНІ ВИСНОВКИ, з статті Г. Олександрова «Товариш Еренбург спрощує» в
газеті «Правда» від 14 квітня 1945 р.
У газеті «Червона зірка» від 11 квітня ц.р. опублікована стаття І. Еренбурга «Досить!». У цій
статті т. Еренбург піднімає питання про сучасне становище Німеччини і причини зосередження
німецьких військ на радянсько-німецькому фронті при одночасному ослабленні озброєних сил
німців на Заході.
Кожен, хто уважно прочитає статтю т. Еренбурга, не може не відзначити, що її основні
твердження непродумані і відверто помилкові. Читач не може погодитися ні з його зображенням
Німеччини, як єдиної «колосальної зграї», ні з його поясненням причин відступу німецько-
фашистських військ із Західного фронту і зосередження всіх сил німецької армії на Сході.
Тов. Еренбург запевняє читачів, що всі німці однакові і що всі вони однаковою мірою
відповідатимуть за злочини гітлерівців.
Не складає труднощів показати, що це запевнення т. Еренбурга не відповідає фактам.
...Тов. Еренбург пише в своїх статтях, що Німеччини немає, є лише «колосальна зграя». Якщо
визнати точку зору т. Еренбурга правильною, то слід вважати, що все населення Німеччини
повинне розділити долю гітлерівської кліки.
Не варто говорити, що т. Еренбург не відображає в даному випадку радянської громадської думки.
...Фактові ослаблення німецького фронту на Заході і наполегливого опору німців на Сході або
кажучи словами т. Еренбурга, тому фактові, що «Кенігсберг був узятий не за телефонним
дзвінком» і «Відень ми беремо не фотоапаратами», потрібно дати зовсім інше пояснення, ніж те, яке дав т. Еренбург на сторінках «Червоної зірки». Це тим більше необхідно, що
необґрунтованість висновків т. Еренбурга може заплутати питання і, звичайно, не сприятиме
викриттю провокаторської політики гітлерівців, направленої на породження розбрату між
союзниками.
МОЯ СОВІСТЬ – ЧИСТА, з листа І. Еренбурга Й. Сталінові від 15 квітня 1945 р.
Дорогий Йосипе Віссаріоновичу!
Мені важко, що я маю зайняти Ваш час в ці великі дні питанням, яке стосується особисто мене.
Прочитавши статтю Г. Ф. Олександрова, я подумав про свою роботу в роки війни і не бачу своєї
провини. Не політичний працівник, не журналіст, я віддався цілком газетній роботі, виконуючи
свій обов’язок письменника. Впродовж чотирьох років щодня я писав статті, хотів виконати
роботу до кінця, до перемоги, коли зміг би повернутися до праці романіста. Я виражав не якусь
свою лінію, а відчуття нашого народу, і те ж саме писали інші, політично відповідальніші.
Ні редактори, ні відділ преси мені не говорили, що я пишу неправильно, і напередодні появи
статті, котра мене засуджує, мене повідомили з видавництва «Правда», що вони перевидають
масовим тиражем статтю «Досить!»
...Повернувшись з Східної Пруссії, в декількох статтях («Лицарі справедливості» й ін.) я
підкреслював, що ми підходимо до цивільного населення з іншим мірилом, ніж гітлерівці. Совість
моя чиста.
...Напередодні перемоги я побачив в «Правді» оцінку моєї роботи, яка мене глибоко засмутила. Ви
розумієте, Йосипе Віссаріоновичу, що я відчуваю. Стаття, надрукована в Ц.О. (центральному
органові – авт.), природно, створює навколо мене атмосферу засудження
