офіцера, котрий досконало подає надію стати з часом досить добрим офіцером. Та й сам він,
Соколов, має настійливе бажання залишатися завжди на службі.
ДИВОВИЖНА ПОСТАТЬ, з нарису О. Златогорського «Надія Дурова»
Це дивовижна постать в історії російської армії: перша жінка-офіцер, перша жінка, нагороджена
Георгіївським хрестом. Проходила службу вона і в Луцьку.
Змалку Надія вчиться їздити верхи, управлятись зі зброєю. Суто дівочі заняття (за нормами того
часу) викликали у неї відразу. Перша спроба звільнення від материнської влади – одруження з
чиновником В. Черновим. У 1803 році Дурова народжує сина. Але шлюб був невдалим і навіть у
пізніших споминах кавалерист-дівиця ні про свій шлюб, ні про сина не згадує (вже у старшому
віці Надія Дурова знехтує намаганнями сина встановити з нею родинні стосунки; навіть,
відмовляється, щоб він називав її матір’ю).
…Від дня царського прийому – 31 грудня 1807 року – Дурова , віднині іменована Олександром
Андрійовичем Александровим, ім’я, яке зберегла до своєї смерті, була зарахована 1808 року
корнетом у Маріупольський гусарський полк, що дислокувався у Луцьку (на передмісті
Красному). Полк був одним з найкращих у російській армії і перебував на Волині у складі дивізії
під командуванням графа Аркадія Суворова.
Відслуживши три роки у гусарах на Волині, Дурова переводиться у Литовський уланський полк.
Вже будучи підпоручиком, під час Вітчизняної війни 1812 року долає весь шлях російської армії
до Тарутіно.
АД’ЮТАНТ КИЇВСЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА, з статті «Відважний і
врівноважений» на урядовому інтернет-порталі
На плац-парадній площі і в саду Маріїнського палацу, де знаходилась резиденція губернатора, в
роки правління М. А. Милорадовича часто влаштовувались феєрверки, котрі дуже полюбляв сам
граф. Ще одним захопленням Михайла Андрійовича були розкішні бали, в яких він брав участь –
шанувальник жінок, залицяльник і до того ж неодружений. Бали відбувалися у генерал-
губернаторському будинку. «Вічний холостяк» легко зачаровував слабку стать і мав чималий
успіх.
Деяке непорозуміння та здивування істориків викликає той факт, що певний час особистим
ад’ютантом Милорадовича був знаменитий корнет Олександров, а насправді – дівчина-кавалерист
Надія Андріївна Дурова.
Дійсно 1810 року Надію Дурову було направлено до Києва як ад’ютанта генерал-губернатора. На
своєму коні Діаманті вона супроводжувала Михайла Андрійовича на маневрах, виконувала різні
його доручення. У своїх щоденниках Дурова згадувала про відкриття в Києві інвалідного будинку
і про вечір, присвячений цій події. За її словами, це був палкий, добрий, довірливий чоловік,
котрий розповідав їй про Суворова, місцевий гарнізон.
ДОКЛАДУ ВСІХ ЗУСИЛЬ, з листа О. Пушкіна Н. Дуровій в березні 1835 р.
Я видаю журнал: у другій його книжці …надрукую «Нотатки про 12-й рік» (всі або частину)...
Дочекавшись інших записок.., я думаю з’єднати з ними й «Нотатки про 12-й рік»; таким чином
книжка буде товщою і, отже, дорожчою.
Повні «Нотатки», ймовірно, підуть успішно після того, як я про них просурмлю в своєму журналі.
Я готовий їх і купити, і надрукувати на користь автора – як йому буде бажаніше і вигідніше. В
усякому разі, будьте впевнені, що докладу всі можливі зусилля заради успіху спільної справи.
...Прощавайте, будьте щасливі й дай Бог Вам розбагатіти з легкої руки хороброго Олександрова
(псевдонім Н. Дурової – авт.), руку якого прошу за мене поцілувати.
НЕЗВИЧАЙНА ЖІНКА РОЗКРИВАЄ СВОЮ ТАЄМНИЦЮ, з передмови до «Нотаток
Дурової» в журналі «Сучасник»
Які причини змусили молоду дівчину, хорошого дворянського роду, залишити батьківський
будинок, відректися від своєї статі, взяти на себе труд і обов’язки, які лякають й чоловіків і
з’явитися на ратних полях, – і яких ще? Наполенівських! Що спонукало її? Таємні сімейні образи?
Запалена уява? Природжена неприборкна схильність? Кохання?
Нині Н. Дурова сама розкриває свою таємницю. Удостоєні довір’я, ми будемо видавцями її
цікавих нотаток. З нез’ясовним співчуттям прочитали ми зізнання такої незвичайної жінки; з
подивом побачили, як ніжні пальчики, що колись стискали скривавлену держак уланської шаблі,
володіють і пером швидким, живописним і полум’яним.
НУДНА РОЗПОВІДЬ ПРО НІЩО, з рецензії В. Бєлінського «Ярчук. Собака-духовидець. Твір
Олександрова
