Дурова Надежда (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ДУРОВА Надія Андріївна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, мемуаристка, гусар. Псевдонім – Олександров.

З дворянської родини. Батько, Дуров А., – ротмістр царської армії.

Народилася у вересні 1783 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Померла 21 березня (2 квітня) 1866 р. в м. Єлабузі В’ятської губернії Російської імперії (нині –

місто в Татарській автономній республіці РФ). Похована з військовою шаною на місцевому

Троїцькому цвинтарі.

Через тридцять п’ять років на могилі встановлено пам’ятник, який прикрашають слова: «Надія

Андріївна Дурова, за велінням імператора Олександра – корнет Олександров. Кавалер

військового ордена. Спонукувана любов`ю до батьківщини, вступила в ряди Литовського

уланського полку. Врятувала офіцера, нагороджена Георгіївським хрестом. Прослужила 10 років в

полку, приведена в корнети і удостоєна чину штабс-ротмістра. Народилася в 1783 р. Померла в

1866 р. Мир її праху! Вічна пам`ять для науки потомству її доблесній душі!» (1901).

Отримала домашню освіту: крім батька, її виховували гусар Астахов і бабуся з боку матері Є.

Олександрович, яка мешкала в маєтку Велика Круча Пирятинського повіту Полтавської губернії.

Переодягшись у козачу форму, втекла з дому, попередньо залишивши чоловіка і малолітнього

сина, і, назвавшись сином поміщика, прибилася до козачого полку (1806). Через рік, уже під

іменем Олександра Соколова, завербувалася в Кінно-польський уланський полк (1807). Потім, уже

за дозволом імператора Олександра I, служила корнетом в Маріупольському гусарському полку

(1808-1811), Литовському уланському полку (1811-1812), ординарцем М. Кутузова (1812). Під час

боїв зазнала контузії.

Брала активну участь в закордонному поході Російської армії (1813-1816).

Кавалер ордена Святого Георгія (1808).

Друкувалася в журналі «Сучасник», «Літературний додаток до «Російського інваліда», «Бібліотека

для читання», «Вітчизняні нотатки».

Як літератор дебютувала статтею (1836).

Потім настала черга книги нотаток «Кавалерист-дівиця, випадок в Росії» (1836), повістей «Рік

життя в Петербурзі, або Невигода третіх відвідин» (1838), «Олена, Т-ська красуня» (1837), «Граф

Маврицій» (1838), «Павільйон» (1839), «Сірчане джерело» (1839), «Скарб», «Куток», «Ярчук.

Собака-духовидець» (усі – 1840), роману «Гудишки» (1839).

Перу Д. Також належать «Нотатки Олександрова (Дурової). Додаток до Дівиці-кавалериста»

(1839),

За життя нашої землячки вийшло чотиритомне зібрання її творів (1839).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – О. Пушкін, А. Краєвський, М. Кутузов, К. Воєнський та

ін.


***

ЯК БАГАТО РАДОЩІВ

, з життєвого кредо Н. Дурової

Життя, сповнене діяльності! Як багато радощів для людини у цьому світі!

ПІД БОЖИМ ПРОКЛЯТТЯМ, зі спогадів Н. Дурової

Можливо, я забула б нарешті усі свої гусарські вибрики і зробилася звичайною дівчинкою, як і всі,

якби моя мати не зображувала у найпотворнішому вигляді долю жінки..., жінка найнещасливіша,

найнікчемніша і найзневажуваніша істота у світі!

Голова моя йшла обертом від цього опису і я вирішила, хоча б це вартувало мені життя,

відокремитися від статі, в якій перебувала, як я думала, під прокляттям Божим.


ХОДИВ НА ВОРОГА, з «Формулярного списку Кіннопольського полку товариша Соколова

листопада 6 дня 1807 р.»

Імена: Олександр Васильович Соколов

Скільки років: 17

Міра: 2 аршини 5 вершків

Які має прикмети: Обличчя смугляве, рябе, волосся русяве, очі карі

Із якого стану: з російських дворян Пермської губернії, того ж повіту. Селян не має, доказів про

дворянство не пред’явив.

У службі перебуває з якого часу: 1807, березень

Протягом всієї служби де і коли чи був у походах і у справі супроти ворога: у Прусії, 1807 (24.05,

25.05, 28.05, 29.05, 02.06).


ПЕРЕКОНЛИВО ПРОСЯТЬ ЗАЛИШИТИ В ПОЛКУ, з рапорту головнокомандуючого

генерала Буксгевдена

Відмінна поведінка його, Соколова, і щире проходження своєї посади від самого його вступу у

службу дали йому від усіх, як начальників, так і співтоварищів, повну прихильність і увагу. Сам

шеф полку генерал-майор Каховський, вихваляючи таку його службу, старанність і спритність, з

якими він завжди виконував всі доручення. Ті, хто брав участь у багатьох колишніх з

французькими військами битвах, переконливо просять залишити його у полку як такого унтер-

офіцера, котрий досконало подає надію стати з часом досить добрим офіцером. Та й сам він,

Соколов, має настійливе бажання залишатися завжди на службі.


ДИВОВИЖНА ПОСТАТЬ, з нарису О. Златогорського «Надія Дурова»

Це дивовижна постать в історії російської армії: перша жінка-офіцер, перша жінка, нагороджена

Георгіївським хрестом. Проходила службу вона і в Луцьку.

Змалку Надія вчиться їздити верхи, управлятись зі зброєю. Суто дівочі заняття (за нормами того

часу) викликали у неї відразу. Перша спроба звільнення від материнської влади – одруження з

чиновником В. Черновим. У 1803 році Дурова народжує сина. Але шлюб був невдалим і навіть у

пізніших споминах кавалерист-дівиця ні про свій шлюб, ні про сина не згадує (вже у старшому

віці Надія Дурова знехтує намаганнями сина встановити з нею родинні стосунки; навіть,

відмовляється, щоб він називав її матір’ю).

…Від дня царського прийому – 31 грудня 1807 року – Дурова , віднині іменована Олександром

Андрійовичем Александровим, ім’я, яке зберегла до своєї смерті, була зарахована 1808 року

корнетом у Маріупольський гусарський полк, що дислокувався у Луцьку (на передмісті

Красному). Полк був одним з найкращих у російській армії і перебував на Волині у складі дивізії

під командуванням графа Аркадія Суворова.

Відслуживши три роки у гусарах на Волині, Дурова переводиться у Литовський уланський полк.

Вже будучи підпоручиком, під час Вітчизняної війни 1812 року долає весь шлях російської армії

до Тарутіно.


АД’ЮТАНТ КИЇВСЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА, з статті «Відважний і

врівноважений» на урядовому інтернет-порталі

На плац-парадній площі і в саду Маріїнського палацу, де знаходилась резиденція губернатора, в

роки правління М. А. Милорадовича часто влаштовувались феєрверки, котрі дуже полюбляв сам

граф. Ще одним захопленням Михайла Андрійовича були розкішні бали, в яких він брав участь –

шанувальник жінок, залицяльник і до того ж неодружений. Бали відбувалися у генерал-

губернаторському будинку. «Вічний холостяк» легко зачаровував слабку стать і мав чималий

успіх.

Деяке непорозуміння та здивування істориків викликає той факт, що певний час особистим

ад’ютантом Милорадовича був знаменитий корнет Олександров, а насправді – дівчина-кавалерист

Надія Андріївна Дурова.

Дійсно 1810 року Надію Дурову було направлено до Києва як ад’ютанта генерал-губернатора. На

своєму коні Діаманті вона супроводжувала Михайла Андрійовича на маневрах, виконувала різні

його доручення. У своїх щоденниках Дурова згадувала про відкриття в Києві інвалідного будинку

і про вечір, присвячений цій події. За її словами, це був палкий, добрий, довірливий чоловік,

котрий розповідав їй про Суворова, місцевий гарнізон.


ДОКЛАДУ ВСІХ ЗУСИЛЬ, з листа О. Пушкіна Н. Дуровій в березні 1835 р.

Я видаю журнал: у другій його книжці …надрукую «Нотатки про 12-й рік» (всі або частину)...

Дочекавшись інших записок.., я думаю з’єднати з ними й «Нотатки про 12-й рік»; таким чином

книжка буде товщою і, отже, дорожчою.

Повні «Нотатки», ймовірно, підуть успішно після того, як я про них просурмлю в своєму журналі.

Я готовий їх і купити, і надрукувати на користь автора – як йому буде бажаніше і вигідніше. В

усякому разі, будьте впевнені, що докладу всі можливі зусилля заради успіху спільної справи.

...Прощавайте, будьте щасливі й дай Бог Вам розбагатіти з легкої руки хороброго Олександрова

(псевдонім Н. Дурової – авт.), руку якого прошу за мене поцілувати.


НЕЗВИЧАЙНА ЖІНКА РОЗКРИВАЄ СВОЮ ТАЄМНИЦЮ, з передмови до «Нотаток

Дурової» в журналі «Сучасник»

Які причини змусили молоду дівчину, хорошого дворянського роду, залишити батьківський

будинок, відректися від своєї статі, взяти на себе труд і обов’язки, які лякають й чоловіків і

з’явитися на ратних полях, – і яких ще? Наполенівських! Що спонукало її? Таємні сімейні образи?

Запалена уява? Природжена неприборкна схильність? Кохання?

Нині Н. Дурова сама розкриває свою таємницю. Удостоєні довір’я, ми будемо видавцями її

цікавих нотаток. З нез’ясовним співчуттям прочитали ми зізнання такої незвичайної жінки; з

подивом побачили, як ніжні пальчики, що колись стискали скривавлену держак уланської шаблі,

володіють і пером швидким, живописним і полум’яним.


НУДНА РОЗПОВІДЬ ПРО НІЩО, з рецензії В. Бєлінського «Ярчук. Собака-духовидець. Твір

Олександрова (Дурової)»

Пан Олександров, мабуть, зважився дарувати нам щомісяця по великій повісті. Добра справа! А

то, справді, нічого читати. Цього разу п. Олександров вводить своїх читачів в світ фантастичного,

світ настільки привабливий, настільки й небезпечний – справжній підводний камінь для будь-

якого таланту, навіть для всякого німецького поета, якщо він не Гофман. Чи маємо ми рацію –

дивіться самі.

…В кінці XVII сторіччя, не знаємо, де саме, тільки не в Росії, п’ять студентів зважилися погуляти

за містом. І безупинно натрапляють на цвинтарі, що наводить на них смуток і спонукає

розповідати один одному страшні історії.

Едуард розпочав з свого собаки Мограбі. Цей Мограбі – ярчук, тобто собака-духовидець, – якість,

притаманна всякому чорному собаці, мати якого вся чорна і народилася теж від чорного собаки, і

так до восьми колін включно: дев’ята неодмінно – ярчук. Мограбі хотіли вбити, але Едуард

випросив йому життя у свого батька ще будучи дитиною. Скоро Мограбі навів жах на весь

будинок декількома доказами своєї страшної здатності бачити духів.

...Ми не без наміру так детально виклали зміст цієї повісті. Ми хотіли набути повного права

запитати наших читачів: чи розуміють вони хоч що-небудь в цій купі нескладних небилиць? З

усього видно, що автор хотів написати фантастичну повість; але, по-перше, фантастичне зовсім не

те ж саме, що безглузде; а по-друге, фантастичне вимагає не тільки таланту, але ще й таланту

фантастично налаштованого, і притому величезного таланту.

…Це просто нудна, утомлива розповідь про ніщо. З тих пір, як ви дізнаєтеся, що в зачарованій

долині були цигани, а не чорти, і що Мограбі захворів від розсипаного в кущах і на траві

отруйного порошку, а вилікувався потім від маленької дози благотворної мазі, даної йому

бароном, – Мограбі з ярчука, тобто собаки-духовидця, стає звичайною собакою, і все його

духовидство робиться порожньою вставкою в казку, і без того не складну.

І це наша сучасна література! У купі книг бачите ви одну з ім’ям автора, перші твори якого

справили чудове враження, з жадобою хапаєтеся за неї, – і що ж? прочитуєте дві-три сторінки і

викидаєте...

Справа не в змісті, а в таланті. Гоголь і у сварці Івана Івановича з Іваном Никифоровичем зумів

знайти багатий зміст...

Нічого не немає тяжчого за невиправдане очікування…