на сторінках його «Ходінь».
Нам пощастило, Барський відвідував наш монастир двічі, тому ми маємо в своєму розпорядженні
безцінні історичні матеріали з історії обителі... І це завдяки Василю Барському.
ДОВЕЛОСЯ ВДАТИ З СЕБЕ БОЖЕВІЛЬНОГО, з монографії О. Кулакова «Григорович-
Барський Василь Григорович»
Життя і пригоди Василя Григоровича Григоровича-Барського могли б лягти в основу
найзахопливішого роману. Одержимий пристрастю до подорожей, він юнаком залишив рідну
домівку і повернувся до неї через чверть століття, зборознивши далекі моря, десятки країн, сотні
міст і поселень.
Нездоланна тяга до нових місць, прагнення не з книг, а з власних вражень пізнати життя різних
народів, «інших людей звичаї», змусили його зневажити небезпеки, які не оминали жодну
подорож на початку XVIII століття, і свідомо йшов на багато обмежень. По дорозі його
неодноразово грабували і били до півсмерті. Він страждав від тяжких недуг, викликаних
незвичним кліматом і нестатками.
Від пройдених без ліку кілометрів не раз загострювалася хвороба лівої ноги. Але тільки наш
мандрівник приходив в себе, роздобував одяг і мав змогу пересуватися, він знову брав у руки
палицю «пішохода» і продовжував мандри. Якщо не було грошей і продовольства, він побирався,
живучи милостинею. Якщо не було засобів на проїзд, випрошував дозволу примоститися на
відкритій палубі корабля.
Якщо виникали проблеми з в’їздом до чужої країни, він перетворювався на «убогого турецького
подорожанина», або видавав себе за дервіша – жебручого ченця, який прямує вклонитися могилі
пророка Мухаммеда. У католицькій Польщі він обертався ревним католиком, в арабських країнах
– правовірним мусульманином. Випадкових попутників називав «єдиноутробними братами», а з
Григоровича під час серйозної небезпеки став Барським, аби завуалювати власне походження.
А якось для того, щоб врятувати життя, навіть довелося вдати з себе юродивого, божевільного...
Його енциклопедичні знання народів, країн і багатьох мов – грецької, латини, арабської –
намагалися використовувати царські високопосадовці. Але він швидко впадав у немилість, тому
що не вмів лестити, насамперед владі. Його намагалися утримати біля себе настоятелі багатьох
монастирів, але він вважав за краще «тішитися подорожжю та історією різних місць...».
І куди б він не мандрував, його незмінними супутниками були чорнило, гусячі пера й зошити, з
якими він не розлучався. Щодня він занотовував свої враження, а те, що уявлялося особливо
цікавим – стародавня монета, начиння, будинок, ріка, – ретельно замальовував.
Короткі первісні записи згодом розрослися в докладні описи, що склали після їхньої публікації
чотири об’ємистих томи, а первісні начерки малюнків перетворилися в закінчені картини. Всього
збереглося близько 150 замальовок, зроблених Григоровичем-Барським, причому
найрізноманітніших за змістом: від портретів до мальовничих зображень чужоземних міст.
Сучасники Григоровича-Барського пояснювали його кипучу й невтомну діяльність
непосидючістю характеру, тим, що він був неймовірно «зацікавлений у всяких науках і
мистецтвах» і таке ж за сило «бажання бачити чужі країни».
Влітку 1727 року доля закинула його до Єгипту. Першим містом, куди він потрапив, була Розета –
невеликий торговий центр, розташована біля витоку одного з рукавів Нілу. Це закинуте
провінційне містечко отримало світову славу завдяки знайденому тут «Розетському каменю».
Григорович-Барський дає барвистий опис міста, його різномовного населення, характерних занять
і промислів. Його захоплює багата південна рослинність, і особливо – вічнозелена фінікова
пальма, що не тільки харчує з найдавніших часів населення Єгипту, а й служить матеріалом для
виготовлення різних побутових речей.
Рукою майстра накидана широка картина, яка дає яскраве уявлення й про те, чим була столиця
Єгипту в першій половині XVIII століття. Григорович-Барський повною мірою оцінив значення
Нілу в житті всієї країни і присвятив натхненні сторінки опису розливів цієї ріки і пов’язаних з
цим явищем сільськогосподарських робіт. Як і його попередники, він зупиняється в здивуванні
перед руїнами стародавніх будинків.
На напівзруйнованих стінах він зауважує залишки живопису, які характеризує як «хитрі і
митецькі».
