Григорович-Барский Василий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ГРИГОРОВИЧ-БАРСЬКИЙ Василь Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, мандрівник, священик. Псевдоніми – Василь Київський, Барський, Бєляєв-Плакі-

Альбов. В чернецтві – Василь (1734).

З купецької родини.

Народився 1 (12) січня 1701 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 7 (18) жовтня 1747 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Навчався в Києво-Могилянській академії, проте здоров’я не дозволило її закінчити.

Перебуваючи на лікуванні у західній Україні, Г.-Б., назвавшись уніатом, вступив у Львівську

єзуїтську академію, однак після того, як обман викрився, був з неї відрахований (1723 р.).

Наступного року, перевдягшись пілігримом, відправився в подорож, яка тривала майже чверть

століття. Головна мета – вивчити історію та тогодення народів Балкан та Близького Сходу.

В 1729-1731 рр. вивчав грецьку мову в училищі в м. Тріполі (Сирія). Був священиком російського

посольства в Константинополі (1743-1744). Пізніше отримав запрошення обійняти кафедру

грецької мови в Києво-Могилянській академії, проте стан здоров’я не дозволив цього зробити.

Г.-Б. – автор безцінних дорожніх нотаток «Странствованiя Василiя Григоровича Барскаго по

святымъ местамъ Востока съ 1723 по 1747 г.», які користувалися шаленим попитом. За словами

відомого українського історика того часу В. Рубана, «В Малій Росії та навколишніх губерніях

немає жодного міста чи дому, де б не було … списку. Майже в усіх російських семінаріях для

єпархіальних архієреїв по декілька разів… переписували благочестиві… люди з духовних та

мирських станів за великі гроші діставали…».

Перший уривок з нотаток – «Опис міста Солунь» – побачив світ у журналі «Парнаський

коробейник» (1770). Повне видання під назвою «Пішохода Василя Григоровича-Барського Плакі

Албова, уродженця київського, ченця антиохійського, подорож до святих місць, що знаходяться в

Європі, Азії та Африці, розпочате в 1723 и закінчене в 1747 р., ним самим написане» у вигляді

книги з’явилося в 1778 р. Видання прикрашене 137 малюнками, зробленими рукою Г.-Б. Проте

жива й самобутня мова автора, позначена неабияким українським колоритом, постраждала при

підготовці оригінала до друку. Найповніше видання вийшло у Москві до 260-ліття з дня смерті

нашого земляка (2007).

Серед друзів та близьких знайомих Г.-Б. – Ф. Прокопович, С. Тодорський, І. Ленницький, В.

Лащевський та ін.


***

ГРОМАДЯНИН КИЄВА

, з життєвого кредо

В. Григоровича-Барського

Я – громадянин Києва.

КОШИЦІ, з книги В. Григоровича-Барського «Ходіння»

Аз же з другом моїм Іустином Ленницьким, іним простшим, яко же нас наставиша іскуснії люде, і

перешедши єдину милю, доспіхом к весі, іменуємой Ганиська; тамо у начальстующего дадоша нам

милостиню малу, пива же довольно в сосуд, і нощевахом у винника єго. Заутра же, в четверток, на

вознесеніє господа нашего Ісуса Христа, бихом в костелі на службі римськой, ібо далече отстояше

церков наша.

…Повіствоваху же нам мнозі, яко тамо снізи многолітні суть в вертапах криющіїся, сніг бо ветхий

лежить до нового, тойдже о второго і паки тетій до іного, і тако нікогда же до конця ісчезнути не

могуть. Ми же, видівши такоє разнство стихій і божію сію смотрінію восписавши, пойдохом

оттуду долу обонь погори Бескида і снійдох невредимі на землю венгерськую. Богу тогда

смирившу к нікоєму властелину всякоє разбойничеськоє зло.

По сем разлучихомся з оним священиком, провождаючим нас, і путшествовахом паки самі чрез

міста, в которих народ кроткоє і тісноє одіяніє імат, і язик удивительний, єго же ми не могохом

розуміти отнюд.


СИМВОЛ ДУХОВНОЇ СПОРІДНЕНОСТІ, з оцінки звитяг В. Григоровича-Барського

архімандритом Кіккського монастиря Ісаїєю

Ім’я Барського ми згадуємо з великою повагою. Мене, як кіпріота, хвилює до глибини душі те, що

він не був на Кіпрі стороннім спостерігачем. Він страждав, бачачи наші біди, переживав їх, як

свої. Ця людина – символ духовної спорідненості наших народів. Він мені емоційно близький.

Кіпр зіграв величезну роль в долі Барського, його духовним наставником був Сильвестр Кіпріот,

відомий релігійний діяч того часу.

...Хочу відзначити історично-наукове значення праць Барського. Він написав справжнє наукове

дослідження: факти історії, народні традиції і навіть географічний опис місцевості знаходимо ми

на сторінках його «Ходінь».

Нам пощастило, Барський відвідував наш монастир двічі, тому ми маємо в своєму розпорядженні

безцінні історичні матеріали з історії обителі... І це завдяки Василю Барському.

ДОВЕЛОСЯ ВДАТИ З СЕБЕ БОЖЕВІЛЬНОГО, з монографії О. Кулакова «Григорович-

Барський Василь Григорович»

Життя і пригоди Василя Григоровича Григоровича-Барського могли б лягти в основу

найзахопливішого роману. Одержимий пристрастю до подорожей, він юнаком залишив рідну

домівку і повернувся до неї через чверть століття, зборознивши далекі моря, десятки країн, сотні

міст і поселень.

Нездоланна тяга до нових місць, прагнення не з книг, а з власних вражень пізнати життя різних

народів, «інших людей звичаї», змусили його зневажити небезпеки, які не оминали жодну

подорож на початку XVIII століття, і свідомо йшов на багато обмежень. По дорозі його

неодноразово грабували і били до півсмерті. Він страждав від тяжких недуг, викликаних

незвичним кліматом і нестатками.

Від пройдених без ліку кілометрів не раз загострювалася хвороба лівої ноги. Але тільки наш

мандрівник приходив в себе, роздобував одяг і мав змогу пересуватися, він знову брав у руки

палицю «пішохода» і продовжував мандри. Якщо не було грошей і продовольства, він побирався,

живучи милостинею. Якщо не було засобів на проїзд, випрошував дозволу примоститися на

відкритій палубі корабля.

Якщо виникали проблеми з в’їздом до чужої країни, він перетворювався на «убогого турецького

подорожанина», або видавав себе за дервіша – жебручого ченця, який прямує вклонитися могилі

пророка Мухаммеда. У католицькій Польщі він обертався ревним католиком, в арабських країнах

– правовірним мусульманином. Випадкових попутників називав «єдиноутробними братами», а з

Григоровича під час серйозної небезпеки став Барським, аби завуалювати власне походження.

А якось для того, щоб врятувати життя, навіть довелося вдати з себе юродивого, божевільного...

Його енциклопедичні знання народів, країн і багатьох мов – грецької, латини, арабської –

намагалися використовувати царські високопосадовці. Але він швидко впадав у немилість, тому

що не вмів лестити, насамперед владі. Його намагалися утримати біля себе настоятелі багатьох

монастирів, але він вважав за краще «тішитися подорожжю та історією різних місць...».

І куди б він не мандрував, його незмінними супутниками були чорнило, гусячі пера й зошити, з

якими він не розлучався. Щодня він занотовував свої враження, а те, що уявлялося особливо

цікавим – стародавня монета, начиння, будинок, ріка, – ретельно замальовував.

Короткі первісні записи згодом розрослися в докладні описи, що склали після їхньої публікації

чотири об’ємистих томи, а первісні начерки малюнків перетворилися в закінчені картини. Всього

збереглося близько 150 замальовок, зроблених Григоровичем-Барським, причому

найрізноманітніших за змістом: від портретів до мальовничих зображень чужоземних міст.

Сучасники Григоровича-Барського пояснювали його кипучу й невтомну діяльність

непосидючістю характеру, тим, що він був неймовірно «зацікавлений у всяких науках і

мистецтвах» і таке ж за сило «бажання бачити чужі країни».

Влітку 1727 року доля закинула його до Єгипту. Першим містом, куди він потрапив, була Розета –

невеликий торговий центр, розташована біля витоку одного з рукавів Нілу. Це закинуте

провінційне містечко отримало світову славу завдяки знайденому тут «Розетському каменю».

Григорович-Барський дає барвистий опис міста, його різномовного населення, характерних занять

і промислів. Його захоплює багата південна рослинність, і особливо – вічнозелена фінікова

пальма, що не тільки харчує з найдавніших часів населення Єгипту, а й служить матеріалом для

виготовлення різних побутових речей.

Рукою майстра накидана широка картина, яка дає яскраве уявлення й про те, чим була столиця

Єгипту в першій половині XVIII століття. Григорович-Барський повною мірою оцінив значення

Нілу в житті всієї країни і присвятив натхненні сторінки опису розливів цієї ріки і пов’язаних з

цим явищем сільськогосподарських робіт. Як і його попередники, він зупиняється в здивуванні

перед руїнами стародавніх будинків.

На напівзруйнованих стінах він зауважує залишки живопису, які характеризує як «хитрі і

митецькі».

Неподалік Каїра, по ту сторону Нілу, Григорович-Барський побачив «рукотворні гори», – так

образно він називає піраміди. Відразу на око він прикидає їхні розміри і дає короткий опис цих

грандіозних споруджень.

З їх безліч він виділяє три найвеличніших і називає «фараоновими горами».

Три роки по тому Григорович-Барський подорожує в Олександрію «заради розгляду гідних у ній

речей древніх». …Він надає особливого значення двом древнім обеліскам – «стовпам Клеопатри»

– і знакам, що на них зображені. І не тільки детально описує їх, а й змальовує один з них. Понад

те, з усією можливою старанністю Григорович-Барський відтворює знак за знаком усі зображення,

що вкривали одну зі сторін пам’ятника. Можна тільки подивуватися, з якою майстерністю

…художник-самоучка, який не знав давньоєгипетської писемності, відтворив на папері більшість

ієрогліфів.

Дуже барвисто Григорович-Барський описує «Голки Клеопатри», однак він помилявся, думаючи,

що ці обеліски споруджені саме цією царицею.

Жадібно всмоктуючи в себе безліч вражень від небачених країн і міст, морів і рік, тварин і рослин,

вірувань і легенд, він змалював у своїй величезній праці дивну по яскравості картину життя

народів Малої Азії, Близького Сходу, Середземномор’я та Північної Африки. Опубліковані через

деякий час після його смерті «Мандри пішохода Василя Григоровича-Барського» стали

невичерпним джерелом ознайомлення російського читача з країнами Сходу.

На могилі Григоровича-Барського, похованого в рідному Києві, встановлено надгробок з написом.

У зворушливих рядках... невідомий озвучив замилування сучасників подвигом невтомного і

безстрашного …мандрівника: «...Двадцять з гаком років ходив ти з краю в край, На суші і на морі

ти зла багато перетерпів, І все те занотовував докладно, що бачив! Мандрами своїми і п’яддю

вимірив І завдяки перу своєму на батьківщині розповів Про маловідомі для неї речі. Читачу, ти

його прах сльозами вшануй, І працю про шляхи його з увагою прочитай».

…Його «Мандри» неодноразово перевидавалися, а також широко використовувалися в роботах

інших дослідників. Першим увагу на праці самобутнього дослідника далеких країн звернув князь

Г. Потьомкін-Таврійський. Він дав вказівку їх опублікувати. І в 1778 році видатний доробок В. Г.

Григоровича-Барського, «для користі суспільства» побачив світ.

Сучасною російською мовою твір В. Г. Григоровича-Барського не перекладалися. Останній раз він

був виданий в Петербурзі в 1885-1886 рр. за редакцією М. Барсукова. Текст рукопису вперше

видрукували з повним збереженням орфографії і стилю оригіналу, проте без яких-небудь

коментарів.

Для мови й орфографії тексту характерна велика кількість українських рис, наприклад: слова

«година», «помаранч», «різання», «пенязи», автор дуже рідко використовував букву «ы», змішував

вживання «ь» і «ъ» й таке ін.


ЕФІОПАМИ НАЗИВАВ БЕДУЇНІВ, з статті «Українці в Африці» в інтернет-газеті «Діаспора»

Василь Барський докладно описує Нижній Єгипет і повідомляє про колонії коптів у всіх містах

Палестини. Кілька разів згадує він і Абіссінію. Однак про ефіопських християн у Палестині він не

говорить жодного слова. Втім, слово «ефіопи» не сходить з його вуст, проте так він називає...

арабів-бедуїнів!

Загалом, в XVI-XVIII ст. українці знали з африканських країн головним чином Єгипет, особливо

Нижній, а із країн Тропічної Африки мали неясне уявлення лише про Ефіопію. В силу історичних

причин в Україні у XVIII ст. не могло з’явитися навіть зачатків наукової єгиптології, арабістики чи

африканістики.