КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Григорович Дмитрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГРИГОРОВИЧ Дмитро Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Авіаконструктор. Творець перших у світі гідролітака «М-1» (1913) і броньованого літаючого

човна-винищувача «М-11» (1916).

З військової родини. Батько, Григорович П., – інтендант.

Народився 25 січня (6 лютого) 1883 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 26 липня 1938 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив Севастопольське реальне училище (1902), механічний факультет Київського

політехнічного інституту (1902-1910), стажувався в Льєжському університеті (1908).

Був кореспондентом (1910-1911), видавцем (1911-1912) журналу «Вісник повітроплавання»,

технічним директором авіазаводу Щетиніна (1912-1916), власником авіазаводу (1917-1918),

конструктором морського розвідника «М-22» (1922-1923), начальником КБ і технічним

директором Московського заводу ГАЗ-1 (1923-1924), завідуючим відділом експериментального

літакобудування Ленінградського заводу «Червоний пілот» (1924-1927), начальником

Московських експериментального відділу №3 (1927-1928) і конструктором ЦКБ-39 (1929-1936),

начальником морського відділу Центрального аерогідродинамічного інституту (1936),

начальником морського відділу, головним конструктором Головного управління авіаційної

промисловості (1936-1938), начальником особливого конструкторського бюро Новосибірського

авіазаводу №153 (1938).

Кавалер ордена св. Володимира 4-го ступеня (1916), хреста «За заслуги» (1916).

Друкувався в журналах «Вісник повітроплавання».

Як літератор дебютував статтею журналі «Вісник повітроплавання» статтею «Чергові завдання

авіації» (1911).

Як авіаконструктор дебютував легким спортивним біпланом Г-1 (1909).

Потім настала черга наступних моделей: біплани Г-2 и Г-3 (1909), гідролітаки «М-1», «М-2» и «М-

4», «М-5», «М-9», «М-20» (1913-1916), звичайні літаки «С-1», «С-2» (1916), гідролітак-винищувач

(1916), гідролітаки –торпедоносець і морський крейсер (1917), 4-місний цивільний літак (1925),

розвідники відкритого моря РОМ-1 і РОМ-2 (1928), винищувачі «І-7» (1930) та «ІП-1» (1934),

розвідник-бомбардувальник «ДГ-58Р» (1937).

Спільно з М. Полікарповим наш земляк створив легендарний винищувач «І-5» (1930).

Всього за своє життя наш земляк створив понад 60 типів літаків, 38 з яких випускалися серійно.

Військове відомство США одержало від Росії декілька гідролітаків Г., вивчило їх і організувало

серійне виробництво аналогічних апаратів (1918).

Ще цікава деталь: 4-місний цивільний літак конструкції нашого земляка випускався в Харкові і

використовувався на українських теренах.

Що стосується стосунків з владою, то гармонійними вони не були. Спочатку більшовики

конфіскували авіапідприємство Г. (1918), а пізніше – запроторили його, разом з очолюваним ним

колективом конструкторів, до сталінського концтабору, де він продовжував створювати літаки

(1938).

Амністували нашого земляка не лише разом з колективом, а й... з врученням грамоти ЦВК СРСР

(1931).

Про життя і перші кроки в авіації Г. залишила спогади його перша дружина Н. Сукневич (1906).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – С. Корольов, І. Сікорський, С. Лавочкін, М. Полікарпов,

М. Камов, Г. Берієв, І. Четвериков, Я. Нагурський, В. Шавров, М. Гуревич та ін.


***

НЕ ІГРАШКА

, з творчого кредо Д. Григоровича

Сучасний аероплан – вже більше не іграшка, а могутній і завжди готовий засіб зв’язку, розвідки і

навіть бою, і для сучасної військової справи він так само необхідний, як піхота, кавалерія чи

артилерія.

ПЕТЛЯ НЕСТЕРОВА, з книги В. Гончаренка «Як люди навчилися літати»

Влітку 1913 року морський льотчик капітан Д. Олександров під час одного з польотів при посадці

на воду розбив літаючий човен «Донне-Левек». Командування авіаційного загону угледіло у

польоті порушення інструкцій, і льотчика чекали неприємності по службі: він міг їх уникнути, лише відремонтувавши літак за власний кошт. Олександров звернувся на Російський-Балтійський

завод, але там з нього запросили за ремонт 6500 рублів – суму, яка йому була явно не по кишені.

Тоді Дмитро Павлович Григорович, співчуваючи пілотові, умовив Щетиніна відремонтувати

літаючий човен капітана безкоштовно, аби набути досвіду роботи з гідролітаками. Скупуватий

Щетинін погодився.

Ніяких креслень не було, і Григорович сам відновив конструкцію. Все закінчилося щасливо: