ГРИГОРОВИЧ Дмитро Павлович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Авіаконструктор. Творець перших у світі гідролітака «М-1» (1913) і броньованого літаючого
човна-винищувача «М-11» (1916).
З військової родини. Батько, Григорович П., – інтендант.
Народився 25 січня (6 лютого) 1883 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 26 липня 1938 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому
цвинтарі.
Закінчив Севастопольське реальне училище (1902), механічний факультет Київського
політехнічного інституту (1902-1910), стажувався в Льєжському університеті (1908).
Був кореспондентом (1910-1911), видавцем (1911-1912) журналу «Вісник повітроплавання»,
технічним директором авіазаводу Щетиніна (1912-1916), власником авіазаводу (1917-1918),
конструктором морського розвідника «М-22» (1922-1923), начальником КБ і технічним
директором Московського заводу ГАЗ-1 (1923-1924), завідуючим відділом експериментального
літакобудування Ленінградського заводу «Червоний пілот» (1924-1927), начальником
Московських експериментального відділу №3 (1927-1928) і конструктором ЦКБ-39 (1929-1936),
начальником морського відділу Центрального аерогідродинамічного інституту (1936),
начальником морського відділу, головним конструктором Головного управління авіаційної
промисловості (1936-1938), начальником особливого конструкторського бюро Новосибірського
авіазаводу №153 (1938).
Кавалер ордена св. Володимира 4-го ступеня (1916), хреста «За заслуги» (1916).
Друкувався в журналах «Вісник повітроплавання».
Як літератор дебютував статтею журналі «Вісник повітроплавання» статтею «Чергові завдання
авіації» (1911).
Як авіаконструктор дебютував легким спортивним біпланом Г-1 (1909).
Потім настала черга наступних моделей: біплани Г-2 и Г-3 (1909), гідролітаки «М-1», «М-2» и «М-
4», «М-5», «М-9», «М-20» (1913-1916), звичайні літаки «С-1», «С-2» (1916), гідролітак-винищувач
(1916), гідролітаки –торпедоносець і морський крейсер (1917), 4-місний цивільний літак (1925),
розвідники відкритого моря РОМ-1 і РОМ-2 (1928), винищувачі «І-7» (1930) та «ІП-1» (1934),
розвідник-бомбардувальник «ДГ-58Р» (1937).
Спільно з М. Полікарповим наш земляк створив легендарний винищувач «І-5» (1930).
Всього за своє життя наш земляк створив понад 60 типів літаків, 38 з яких випускалися серійно.
Військове відомство США одержало від Росії декілька гідролітаків Г., вивчило їх і організувало
серійне виробництво аналогічних апаратів (1918).
Ще цікава деталь: 4-місний цивільний літак конструкції нашого земляка випускався в Харкові і
використовувався на українських теренах.
Що стосується стосунків з владою, то гармонійними вони не були. Спочатку більшовики
конфіскували авіапідприємство Г. (1918), а пізніше – запроторили його, разом з очолюваним ним
колективом конструкторів, до сталінського концтабору, де він продовжував створювати літаки
(1938).
Амністували нашого земляка не лише разом з колективом, а й... з врученням грамоти ЦВК СРСР
(1931).
Про життя і перші кроки в авіації Г. залишила спогади його перша дружина Н. Сукневич (1906).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – С. Корольов, І. Сікорський, С. Лавочкін, М. Полікарпов,
М. Камов, Г. Берієв, І. Четвериков, Я. Нагурський, В. Шавров, М. Гуревич та ін.
***
НЕ ІГРАШКА
, з творчого кредо Д. Григоровича
Сучасний аероплан – вже більше не іграшка, а могутній і завжди готовий засіб зв’язку, розвідки і
навіть бою, і для сучасної військової справи він так само необхідний, як піхота, кавалерія чи
артилерія.
ПЕТЛЯ НЕСТЕРОВА, з книги В. Гончаренка «Як люди навчилися літати»
Влітку 1913 року морський льотчик капітан Д. Олександров під час одного з польотів при посадці
на воду розбив літаючий човен «Донне-Левек». Командування авіаційного загону угледіло у
польоті порушення інструкцій, і льотчика чекали неприємності по службі: він міг їх уникнути, лише відремонтувавши літак за власний кошт. Олександров звернувся на Російський-Балтійський
завод, але там з нього запросили за ремонт 6500 рублів – суму, яка йому була явно не по кишені.
Тоді Дмитро Павлович Григорович, співчуваючи пілотові, умовив Щетиніна відремонтувати
літаючий човен капітана безкоштовно, аби набути досвіду роботи з гідролітаками. Скупуватий
Щетинін погодився.
Ніяких креслень не було, і Григорович сам відновив конструкцію. Все закінчилося щасливо: