КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Виноградский Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВИНОГРАДСЬКИЙ Сергій Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Мікробіолог. Один з фундаторів світової мікробіології. Фундатор першого об’єднання

мікробіологів на теренах Російської імперії і другого в Європі. В мікробіології існує науковий

термін «хемосинтез мікроорганізмів Виноградського».

З родини правознавців. Батько, Виноградський М., – юрист, підприємець, засновник банку.

Народився 1 (13) вересня 1856 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 24 лютого 1953 р. в м. Брі-Конт-Робері (Франція). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив другу київську гімназію (1873), навчався в Київському університеті (1873-1876),

Петербурзькій консерваторії 1876), природознавчому відділенні Петербурзького університету

(1877-1881). У вузі готувався до професорського звання (1881-1885).

Працював в страсбурзькій лабораторії де Барі (1885-1888), Інституті гігієни Цюріхського

університету (1888-1889), завідуючим відділом загальної мікробіології (1890–1902), директором

(1902-1912) петербурзького Інституту експериментальної медицини, спеціалістом з землеробства

й ґрунтознавства в м. Подольськ Московської губернії (1912-1918), завідуючим

агробактеріологічним відділом Пастерівського інституту під Парижем (1922-1953).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1894).

Почесний член Російської академії наук (1923).

Член Французької академії наук

Член Лондонського королівського товариства, почесний член Московського товариства любителів

природознавства, антропології й етнографії (1901), член Французького сільськогосподарського

товариства (1902), неодмінний член Російської медичної ради (1904).

Лауреат премії Левенгука, яка присуджується раз в 10 років.

В. довів участь мікроорганізмів в кругообігу речовини в природі, розділив мікроби на автохтонні й

аллохтонні, відкрив хемоавтотрофні мікроорганізми, явище хемосинтезу (1887), виділів з ґрунту

азотофіксуючі бактерії (1893), одержав нові дані щодо аеробних розкладу целюлози та фіксації

вільного азоту, нітрифікації, вперше запровадив метод вибірних поживних середовищ.

Основні його книги: «Ueber Schwefelbakterien» (1887), «Ueber Eisenbacterien» (1888), «Zur

Morphologie u. Physiologie der Schwefelbacterien» (1888), «Recherches sur les organismes de la

nitrification» (1890), «Залізобактерії як аноргоксиданти» (1920), «Мікробіологія ґрунту, проблеми й

методи» (1949).

Більшовицької революції наш земляк не сприйняв і емігрував спочатку до Швейцарії й Югославії

(1918-1922), а потім – до Франції (1922), де і доживав віку.

В. – єдиний емігрант з СРСР, якому присвоїли звання почесного члена Російської академії наук

(1923) і видрукували, переклавши з французької, книгу «Мікробіологія ґрунту, проблеми й

методи» (1952).

У Москві видано книгу Г. Заварзіна «Три життя великого мікробіолога: документальна повість

про Сергія Миколайовича Виноградського» (2009).

Серед друзів та близьких знайомих В. – С. Ваксман, І. Павлов, Д. Заболотний, А. де Барі, Д.

Менделєєв, О. Бутлеров, І. Сєченов, В. Омелянський, Е. Ру та ін.


***

СПОКУТУВАННЯ,

з життєвого кредо С. Виноградського

Хто жив, працюючи, заслуговує спокутування.

ГЕТЬМАНСЬКОГО РОДУ, з розвідки В. Калити «Когорта славетних»

Петербург, 1902 рік. Інститут експериментальної медицини, заснований самим принцем

Ольденбурзьким, близьким родичем російського імператора. Завдяки високому заступництву цей

науковий заклад і став одним із найперспективніших у Росії. Попрацювати, виконати складні

дослідження, підготуватися до професорського звання сюди з’їжджалися з усієї імперії. Були й з

України. Тут закінчував докторську дисертацію Данило Заболотний з Поділля, котрий згодом

стане славетним ученим-чумологом, Василь Омелянський з Полтавщини – автор першого в Росії

підручника з мікробіології. Та ось товариство земляків-українців поповнилося київським

клініцистом Миколою Стражеском.

Зі Стражеском склалася делікатна ситуація. Готуючи докторську дисертацію з проблеми

ферментації у кишках, 28-річний науковець унаслідок численних досліджень подав своєму

науковому керівникові академіку Івану Павлову, згодом Нобелівському лауреату, дані, які

суперечили погляду вчителя. Павлов нервував, доводячи власну правоту і помилку учня. А він же,

академік, мав бути й офіційним опонентом дисертанта з України. Як тут бути – відмовитись від

того, в чому був переконаний? І Стражеско став радитись із Данилом Заболотним, значно старшим

за віком, досвідченішим.

– Єдиний вихід з цього делікатного становища – звернутися до нашого директора, – порадив

Заболотний. – Тим більше, що Сергій Миколайович симпатизує своїм землякам з України. Гадаю,

він погодиться стати арбітром у вашій науковій суперечці з Павловим, надішле вміст ваших

пробірок на спеціальне бактеріологічне дослідження. Це єдиний спосіб з’ясувати характер

ферментації у кишках.

Директор Інституту експериментальної медицини Сергій Виноградський, запрошений на посаду

принцем Ольденбурзьким, виручив свого молодого земляка. Бактеріологічне дослідження

підтвердило правоту стажиста з Києва, про що Виноградський і поінформував академіка Павлова.

Директор столичного інституту тепло, доброзичливо зустрічав своїх земляків з України,

допомагав, чим міг. Цікавився: ну як, що там нового в Україні? Той інтерес, мабуть, мав генетичні

корені: як не як, а його мати – уродженка гетьманського роду Скоропадських.

ВИ БУДЕТЕ ДЛЯ НАС МЕТРОМ, з листа Е. Ру С. Виноградському

Мої колеги і я сам були б Вам дуже вдячні, якби Ви приїхали працювати до нашого Інституту. Ви

дасте йому свою блискучу наукову підготовку і зможете без найменших турбот про викладання

продовжити Ваші чудові дослідження.

…Ми були б горді вважати Виноградського разом з Мечниковим своїм співробітником.

…Ви будете для нас метром ґрунтової бактеріології.


УЧЕНИМ ОПІКУВАВСЯ ФРАНЦУЗЬКИЙ УРЯД, з кореспонденції О. Коротєєва «Найбільше

багатство Росії»

За підрахунками зарубіжних учених, в східно-православному просторі (на теренах Росії, СРСР,

РФ) було зроблено близько половини винаходів і відкриттів зі всіх, здійснених загалом у світі за

час існування сучасної наукової школи, котра базується на християнському фундаменті. Сучасна

наукова школа бере свій початок з середини XV ст. – з праць Коперніка.

Для російського (так в тексті – авт.) мікробіолога С. М. Виноградського, який емігрував до

Франції після революції 1917 р., на запрошення директора інституту Пастера Еміля Ру, через п’ять

років за рішенням французького уряду поблизу Парижа викупили маєток, де побудували

агробіологічну лабораторія інституту Пастера, і де Сергій Миколайович жив і працював впродовж

трьох десятиліть.


ТУЖИВ ЗА БАТЬКІВЩИНОЮ, зі спогадів С. Ваксмана

Життя у північному місті (Петербурзі – авт.) аж ніяк не було йому до вподоби, він тужив за

рідною Україною і за її безмежними степами і сухим повітрям, де люди зберегли ще певне

відчуття волі.

ПОМЕР У ЗЛИДНЯХ, з статті Б. Мацелюха і В. Шендеровського «Мисливець за мікробами»

Про цього вченого в Україні донедавна ніхто не знав. Тому не дивно, що коли Євген Рослицький з

Канади звернувся до українських учених із проханням надати хоч якусь інформацію про відомого

мікробіолога, то одержав невтішну відповідь.

… А недавно академік АН СРСР мікробіолог Євген Мишустін цілком офіційно стверджував, що

Сергій Виноградський – «видатний російський вчений», «народився в Росії і був російським

громадянином».

То ким же був Сергій Виноградський – мисливець за мікробами з золотоверхого Києва, чиє ім’я

стоїть поруч з іменами таких корифеїв науки, як Л. Пастер, Р. Кох, І. Мечников?

…В 1889 році Виноградський починає в Цюріхському університеті нову серію досліджень

бактерій, які нітрифікують. Як помітив винахідник стрептоміцину Зельман Ваксман, який, між

іншим, також народився на українській землі, це принесло Виноградському «престиж, котрий

залишився до нашого часу неперевершеним».

До вченого прийшла світова слава, він одержує престижні запрошення. Але Виноградський

вирішує повернутися до Петербурга.

Незважаючи на різні труднощі, Виноградському вдалося 1892 року довести існування анаеробних

бактерій – фіксаторів азоту. Виділив він і чисту культуру цих бактерій, названу Clostridium

pastorianum – на честь Пастера.

У 1905 році Виноградський залишає Петербург, офіційно вже займаючи посаду директора

Інституту експериментальної медицини, і переїжджає в Україну. Він стає турботливим і

ефективним господарем своєї землі, приносячи користь для широких околиць Городка (у цьому

містечку Хмельницької області у В. був власний маєток – авт.).

Та розпочалася Перша світова війна. Родина Виноградського розсипалася: сам він виявився на

своїй віллі «Петит Крет» у Швейцарії, дружина залишилася в Києві, дочки працювали

медсестрами, а зятя мобілізували до армії. Вчений повертається до науки.

…На початку тридцятих років Виноградський запропонував механізм фіксування азоту

анаеробним родом азотфіксуючих бактерій (до речі, саме він довів, що амоній був першою

ступінню в процесі фіксації азоту). Після декількох років праці Виноградський довів існування

декількох специфічних родів бактерій, причетних до розщеплення целюлози, взявся за активне

вивчення фіксації азоту бульбовими сімбіотичними бактеріями...

Але прийшов 1939 рік, який наніс йому два хворобливих удари. Цього року після двох паралічів

померла дружина, а Друга світова війна розірвала зв’язки з рідними у Варшаві. По закінченні

війни в листі Ваксману Виноградський повідомляв, що «директор Інституту Пастера пообіцяв

зробити все, аби видати книгу «Мікробіологія ґрунту, піввіку мікробіологічних дослідів», яка була

опублікована у Франції 1949 року.

З листів дочки Галини Ваксману довідуємося, що Виноградський був людиною гордою і

самостійною. Син широких степів України, гетьманського роду, заможний землевласник,

підприємець, який мав доступ до царського двору, вчений, котрий займав чільне місце в Інституті

експериментальної медицини в Петербурзі, світової слави мікробіолог – доживав свій вік, не

маючи навіть достатньо грошей на одяг...

Як багато українських учених, він змушений був діяти не на своїй землі. У Петербурзі прожив у

цілому приблизно сім років, як і у Швейцарії. А більш тридцяти років свого неспокійного життя

провів у гостинній для нього Франції. Пані Іоланта Помиян, родичка Виноградського, писала з

Монреаля: «Цілий архів дідуся, разом з його академічними дипломами, Інститут Пастера передав

Росії (без згоди родини!)».


ЛЮДИ ДОБРІ, СХАМЕНІТЬСЯ, з статті С. Скоробагатько «Наш великий мікробіолог»

Про цю людину писати важко і легко водночас... Таким заяложеним штампом починається багато

біографічних розвідок. Про Сергія Миколайовича Виноградського так не скажеш. Важко писати!

Бо відомостей – обмаль, геть обмаль. У грубій книзі «Видатні постаті України» (видання МАУП

2004 р.) – нічого немає. У поважному 11-томнику «Енциклопедія українознавства» (головний

редактор Володимир Кубійович, 1993, репринтне відтворення 1955-1984 рр.) – ані слова. Як і в

загалом непоганому довіднику «100 найвідоміших українців» («Автограф», 2005), видання третє,

виправлене і доповнене (!).

У чому річ? А, либонь, у тому, що це ім’я давно «експропріювала» російська історіографія,

назвавши «видатним руським вченим». У кожному разі, навіть шанований і улюблений мною

«Український словник-енциклопедія» (1999) згадує цього вченого як «російського мікробіолога».

Люди добрі, схаменіться! Якщо той же УСЕ називає (і цілком слушно) Іллю Мечникова

«українським та французьким зоологом і мікробіологом», то чому раптом його колега Сергій

Виноградський – російський?!