ВЕДЕЛЬ Артемій Лук’янович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Композитор, диригент, скрипаль, співак. Автор перших церковних хорових концертів на теренах
Російської імперії.
З міщанської родини.
Народився в 1767 р. (за іншими даними, в 1770 чи 1772) в м. Києві Російської імперії (нині –
столиця України).
Помер 14 (26) липня 1808 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України). Могила не
збереглася.
Навчався в Київських духовних училищі й академії.
Працював регентом капел Київської духовної академії і Московського генерал-губернатора, був
чиновником Сенатської канцелярії (1783-1793), керівником церковного хору корпусного генерала
Леванідова, керівником класу вокальної музики Харківського колегіуму, послушником Києво-
Печерської лаври.
В. – автор 30 одночастинних церковних пісень, 2 літургій, Цілонічного пильнування, низки
ірмосів з канону Богородиці, на Різдво Христове, на Великдень. Особливу популярність має пісня
(чоловіче тріо) «Покаяния отверзи ми двери», про яке сучасники писали, що його «співає вся
Русь». Широко відомі також «Сотвори зі мною знамення», «На жаль мені, яко пришестя моє, і
друг», «Псалом 103», «Світу тихий» «Нині відпускаєш», «Херувимська пісня», «Проповідники
віри», «Господь пасе мене» (наслідування Сарті), «Почуй, Господи, голос мій», «Помилуй мене,
Господи, як немічного», «На ріках Вавилонських».
За життя доробки В. в списках розходилися теренами всієї імперії. До того ж, вони користувалися
величезною популярністю й становили невід’ємну частину музичної духовної атмосфери
московських храмів впродовж усього XIX ст.
Доробки В. – мелодійні, прості й виразні, відрізняються ліризмом, щирістю, ефектною хоровою
звучністю, підвищеною сентиментальністю. У деяких з них позначається близькість до української
народної пісні. Деякі з них дотепер виконуються церковними хорами.
Низка праць нашого земляка видана після його смерті за редакцією М. Гольтісона (1908-1910).
Оригінали рукописів В. зберігаються в бібліотеці київської духовної академії, а їхні копії – в
московських архівах.
Серед друзів та близьких знайомих В. – І. Леванда, П. Турчанінов, митрополит Самуїл, Д. Сарті, П. Єропкін та ін.
***
ДІМ ВІД ГОСПОДА
, з життєвого кредо А. Веделя
Я радий, що досяг мети і отримав дім від Господа.
ВОРОГ ЗНУЩАЄТЬСЯ НАДІ МНОЮ, з концерту А. Веделя «Доки, Господе?»
Доки, Господи, зовсім будеш мене забувати?
Доки ховатимеш лице своє від мене?
Доки мій ворог буде знущатись наді мною?
Зглянься і вислухай мене,
Просвіти мої очі, щоб не заснути смертю,
Щоб не сказав ворог: «Я його подужав».
Я ж сподівався на Твою ласку.
Нехай радіє моє серце Твоїм порятунком,
Заспіваю Господові, бо добро мені вдіяв.
УЗГОДЖУВАВ МЕЛОДІЮ З ТЕКСТОМ, з оцінки творчості А. Веделя В. Металовим
У духовно-музичних творах Веделя як безпосереднього наступника італійської школи переважає елемент
мелодійний, аріозний, де по черзі звучать і виблискують своєю чарівністю окремі голосові партії і ходи, окремі мелодійні фігури і обороти... Його власна заслуга, порівняно з попередниками, та, що він прагне
узгоджувати музику з текстом, його релігійному молитовному змісту підшукати відповідні рухи мелодії, –
описати або ілюструвати текст музикою.
НЕБЕСНИЙ СПІВ, зі спогадів П. Турчанінова
Ми виконали стародавній концерт Рачинського «Возлюблю Тя, Господи», у якому є соло тенорові.
І коли Ведель заспівав, то генерал (Леванідов – авт.) і всі присутні були просто захоплені.
Я ж забув, де перебуваю, і тільки слухав і захоплювався небесним співом Веделя.
…Я знайшов його в малій келії лежачим на кам’яній підлозі. Коли я ввійшов, то він довго лежав
без усякого руху, і це мене так збентежило, що я …подумав: чи не справді він збожеволів? Як я це
подумав, він раптом, підхопившись, почав мене хрестити й цілувати й сказав: «Невже, мій добрий
Петре, і ти в мені засумнівався?».
Посадив мене на віконце, тому що ні ослона, ні стільця не було, і почав розповідати такі бачення й
одкровення, яких я й зрозуміти не міг. Тільки сказав, що незабаром залишить Лавру.
ЧЕРНЕЦЬ СВІТУ, з книги В. Ковальджі «Я отримав цей дім від Господа»
Музика Веделя відрізняється, нехай і за повного підпорядкування домінуючому тоді
«італійському» стилю, глибокою щирістю й увагою до молитовного тексту. Незважаючи на
численні заборони зверху і дуже тривалу – до кінця XIX ст. – повну відсутність публікацій, деякі
його твори стали чи не обов’язковою частиною репертуару багатьох церковних хорів і
залишаються такими понині.
Що ж це була за людина, доробки якої, з одного боку, є об’єктами найлютішої критики, а з іншого
– улюбленими церковним народом і котрі практично стали частиною співочого побуту?
З дитинства він мав чудовий, дивовижно гарного тембру й злету голос. Маючи не тільки
прекрасний голос, а й залишаючись надзвичайно здатним музикантом-самоучкою, Ведель
незабаром став регентом академічного хору, а також першим скрипалем-солістом у студентському
оркестрі.
Слава про чудового тенора й музичні таланти юнака вийшла далеко за межі Києва. Московський
генерал-губернатор Єропкін, який був великим любителем музики й церковного співу, виписав
його до столиці й доручив керування власним хором.
Відомо, що в ці роки в Москві не раз бував Джузеппе Сарті, котрий очолював «імператорську
музику» при дворі Катерини II, і хоча про яку-небудь систематичну школу говорити не
доводиться, але все-таки не виключено, що капельмейстер генерал-губернатора міг зустрічатися з
прославленим маестро, а може бути, і брати у нього уроки.
В 1794 р. після смерті Єропкіна Ведель повернувся до Києва. …Генерал Леванідов запросив його
управляти хором, зробив поручиком, потім – капітаном й призначив своїм ад’ютантом.
Хор у короткий час став кращим у Києві й, за відгуками сучасників, «досяг містичних вершин».
Це період гучного успіху й розквіту композиторського таланту Веделя. Малоросійські поміщики
дорого платили за кожну його п’єсу, переписану для їхніх капел. А якось після виконання
концерту «Доки, Господе», вражений князь Дашков зняв із себе розшитий золотом шарф і,
поклавши в нього 50 червінців, подарував авторові.
В 1795 р. Леванідова призначили в Харків, і Ведель переїхав туди. Турчанінов , який був його
улюбленим учнем і жив кілька років з ним разом, у своїх мемуарах зображує Веделя як людину
високорелігійну, цнотливу, щирого аскета в умовах мирського життя – практично «ченця в миру».
Перебуваючи на військовій службі, Ведель вів, проте, замкнений і споглядальний спосіб життя,
уникав світського товариства і щонайменших розваг. Удома він займався тільки творінням
музики, читанням і молитвами. Майже щодня ходив до церкви, часто причащався, м’яса не їв
взагалі, спав на грубій повсті. Одночасно він намагався приховувати свій спосіб життя від
товаришів (але Леванідов якось підгледів у напіввідчинені двері, що робить Ведель у вільний час –
той стояв на колінах перед іконами й співав).
В 1798 р. Ведель звільнився зі служби, кинув всі атестати й чини, роздав майно, повернувся до
Києва і почав юродствувати. Дехто вважав його божевільним. Ходили також чутки, що він
приєднався до якоїсь секти начебто «ілюмінатів». Проте люди, які знали його давно й близько, були впевнені, що юродство – добровільно й свідомо взятий на себе подвиг.
А незабаром сталися дивні події, обставини котрих так і залишаються до кінця неясними.
Очікували приїзду Великого князя Костянтина Павловича. Київський митрополит Мефодій
попросив Веделя написати кантату на його зустріч. Той погодився, але коли підійшов строк,
замість партитури приніс щось зовсім інше – конверт на ім’я імператора Павла. А потім зник з
Києва.
Записка, зміст якої залишається невідомим, була передана государеві. Веделя стали розшукувати й
незабаром затримали в Охтирці, переправили до Києва і помістили до Інвалідного (божевільного)
будинку для того, аби, у відповідності до Найвищого веління, тримати його там «пристойно, проте
не давати ні пера, ні паперу, не чорнила».
Ведель говорив Турчанінову, який його відвідав, що він «радий, бо досяг мети» і нічого вже не
хоче, тому що «одержав цей будинок від Господа».
Багато киян, у тому числі й губернатор, піклувалися про нього й намагалися допомогти
матеріально, але він усе роздавав бідним і солдатам.
На початку березня 1801 р. Турчанінов а дорученням губернатора прийшов запитати Веделя, чи не
бажає він клопотатися перед імператором Павлом про звільнення з Інвалідного будинку.
Побачивши Турчанінова, Ведель зненацька став тікати від нього коридорами, а коли нарешті його
наздогнали, закричав:
– Ура! Олександр на троні!
Через кілька днів з Петербурга дійшла звістка, що так воно і є...
Турчанінов згадував: «Це ще більше зміцнило мене й о. І. Леванду, що він юродствує добровільно
й володіє даром прозорливості».
СХОЖА НА УКРАЇНСЬКУ НАРОДНУ ПІСНЮ, з рецензії «Херувимська» на music.edu.ru
Артемій Ведель, церковний композитор кінця царювання Катерини Другої, жив скромно й
непомітно: співав у церковних хорах, працював у капелах вельмож. Його церковні твори одні
називають занадто невигадливими. Іншим його сентиментальний тон, безсумнівна щирість
здаються ледь не новим словом у церковному мистецтві. Цей різнобій думок відбиває різне
ставлення віруючих до Бога: у давньоруському мистецтві Господа сприймали швидше як строгого
Бога-батька. В XVII сторіччі в партесному співі, у багатоголосному хоровому мистецтві з його
великоваговою врочистістю, Бог і віруючі були розділені самою цією пишністю й багатослівністю.
І лише в XVIII ст., коли в російському мистецтві взяли гору світські мотиви, віра стала справою
інтимною, а Господа почали розуміти як наймилосерднішу, найлюблячішу душу на світі, до якої
можна припасти у хвилину щиросердечної скорботи й поділитися таємним. Це нове трактування
Віри й Бога стало головною темою творчості Артемія Веделя.
Херувимська – жанр традиційний у православному побуті. Вона символізує єднання віруючих з
Господом у найтяжчі моменти його шляху – під час ходу на Голгофу й під час поховання. Цей
жанр гранично ліричний, співчутливий, і в ньому Ведель залишався, більше ніж в інших жанрах,
самим собою.
Мелодія його херувимської ледь помітно збивається з кроку, «спотикається», я ніби на згадку про
сходження Господа до місця страти. Потім мелодія розливається широко й вільно, стає схожою на
українську народну пісню, у ній з’являються ті самі ліричні, теплі інтонації, які в безлічі можна
зустріти і у російській міській ліриці, і в романсах Глинки та Чайковського. Так виникає
близькість, органічний зв’язок між православним і світським, між мистецтвом церковним і
мистецтвом камерним: цей зв’язок характеризує …любов до ближнього й любов до Бога, яка
часом зливається й стає нероздільною.
ПРЕДИВНИЙ КОМПОЗИТОР, з довідника «Визначні музиканти»
Артемій Лук’янович Ведель – найсамобутніший російський (так досі декому бажається – авт.) музикант другої половини XVIII століття. Його творчість не настільки різнобічна, як у
Березовського чи Бортнянського; вона зосереджена винятково на церковних творах. Світськими
музикантами наступних поколінь він був практично забутий, але ті, кому близький церковний
спів, дотепер пам’ятають і шанують цього предивного композитора. Його хори й нині можна
почути в російських церквах.
Якщо твори Березовського й Бортнянського занадто складні для церковного побуту, то хори
Веделя завдяки їхній простоті одержали більше поширення в церковному співі.
СВЯТО МУЗИКИ, з кореспонденції Л. Кучеренко «Спадщина Веделя повертається»
У столиці пройшов фестиваль «Золотоверхий Київ». Програма його складалася з восьми акцій-
концертів. З них п’ять присвячені творчості геніального українця Артемія Веделя, 240-річчя якого
ми відзначаємо.
Свято музики розпочалося в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. У виконанні хору
«Київ» прозвучали духовні концерти Веделя (з першого по шостий). А ще до виконання
веделівських концертів (всього 27) прилучилися Уманський муніципальний хор, Харківський
філармонічний хор і камерний хор «Хрещатик».
В рамках фестивалю прозвучали Літургія і «Покаяння» Веделя за участю хору «Київ», жіночого
хору «Паванна» Київського педагогічного університету ім. Драгоманова, «Чоловічої капели імені
Ревуцького», церковного хору «Покрова» Свято-Покровської церкви...
У Будинку вчених НАН України відбулася презентація першої в світі «Антології творів Артемія
Веделя».
ПРИПИСАЛИ «НОВУ БАТЬКІВЩИНУ», з кореспонденції Л. Багацької «Гоголівська доля
Веделя»
Цей чудовий тенор не мав суперників у Києві. Був блискучим скрипалем. Його музика вирізнялася
надзвичайною чутливістю, уважністю до молитовного тексту.
Народився й помер геніальний композитор та співак в Україні, то чому ж Енциклопедичний
словник Брокгауза та Ефрона називає його «русскім»?
На це запитання відповів завідувач відділу музикознавства Інституту мистецтвознавства,
фольклористики та етнології НАНУ Анатолій Калениченко. За його словами, це не єдиний
випадок такого «привласнення». А щодо самого Веделя, то в XIX столітті його твори були
заборонені для виконання в богослужінні як неканонічні. Пізніше їх дозволили виконувати в
церквах Московського патріархату, приписавши автору «нову» батьківщину. Це і стало причиною
такого «непорозуміння». А також те, що композитор деякий час дійсно працював у Російській
імперії.
Анатолій Калениченко зауважує, що в той час композитори працювали там, де їм платили.
Нині ж в Україні планують зйомки фільму про незвичайне життя та творчий шлях видатного
композитора й співака Артемія Веделя.
