Богомолец Александр (fb2)





БОГОМОЛЕЦЬ Олександр Олександрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Патофізіолог. У медицині існує науковий термін «сироватка Богомольця».

З лікарської родини.

Народився 12 (24) травня 1881 р. в Лук’янівській в’язниці м. Києва Російської імперії (нині –

столиця України).

Помер 19 липня 1946 р. в м. Києві СРСР (нині – столиця України). Похований за заповітом на

території створеного ним медичного інституту.

Навчався в Ніжинській гімназії, закінчив 1-у київську гімназію (1900), медичний факультет

Новоросійського університету (1906). Після захисту дисертації при Петербурзькій військово-

медичній академії, відбув у закордонне відрядження до Парижу, де стажувався в Сорбонні.

Працював приват-доцентом Новоросійського (1910-1911), професором Саратовського (1911-1925),

Московського (1925-1931) університетів, директором Інституту гематології і переливання крові

(1925-1931), президентом Академії наук України і – одночасно – директором Інституту

експериментальної біології и патології та Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1930-1946).

Академік АН УРСР (1929), СРСР (1932), Білоруської РСР (1939), почесний член АН Грузинської

РСР (1944).

Почесний член академії медичних наук СРСР (1944).

Віце-президент АН СРСР (1942), віце-президент АМН СРСР (1944).

Заслужений діяч науки РРФСР (1935), заслужений діяч науки України (1943).

Лауреат Державної премії СРСР (1941).

Герой Соціалістичної Праці (1944).

Як вчений дебютував статтею «До питання про будову та мікрофізіологію бруннерівських залоз»

(1902).

Потім настала черга «Короткого курсу лекцій з патофізіології» (1921), монографій «Про

конституцію та діатези» (1924), «Криза в ендокринології» (1925), брошури «Продовження життя», яка була перекладена англійською, болгарською та іншими мовами, тритомних «Посібника з

патологічної фізіології» (усі – 1940) та «Вибраних творів» (1956-1958).

І сьогодні не втратили актуальності праці «До питання про мікроскопічну будову надниркових

залоз у зв’язку з їх видільною діяльністю», «До питання про зміни в надниркових залозах при

дифтерії», «До питання про мікроскопічну будову та фізіологічне значення надниркових залоз в

здоровому і хворому організмові», «До питання про надниркові залози. Супрарено-лізини», «Про

гіперсекрецію ліпоїдної сполуки корою надниркових залоз при експериментальному ботулізмі»,

«Недостатність надниркових залоз і спонтанна гангрена».

Всього у доробку нашого земляка – понад півтори сотні наукових праць. Більшість з них

присвячені питанням алергії, вегетативної нервової системи, ендокринології, обміну речовин,

патологічної фізіології, переливанням крові та її консервації, онкології, клітинного імунітету, діатезам, патології з’єднувальної тканини, проблемам довголіття.

Наш земляк – винахідник антиретикулярної цитотоксичної сироватки (АЦС), яка з успіхом

використовувалася для прискорення зрощення переломів та заживлення зруйнованих м’яких

тканин. Він першим встановив ліпоїдну природу секрету кори надниркових залоз, а також провів

перепис усіх довгожителів СРСР.

За ініціативи Б. була створена перша в СРСР протималярійна станція (1923), а також диспансер

боротьби з передчасним старінням (1941), на базі якого згодом було засновано Інститут

геронтології АМН СРСР у Києві – один з перших подібних у світі.

Що стосується особистого життя, то найтрагічнішим був його початок. Матір майбутнього

вченого, Софію Миколаївну Присецьку, вагітною у справі Київського Південноросійського

робітничого союзу засудили до 10 років каторги (1881). Перед відправкою до Карійської буцегарні

вона розродилася безпосередньо в Лук’янівській в’язниці. Наступного року етапом до Східного

Сибіру випровадили і батька. Так що змалку хлопчик виховувався у дідусів та бабусь обох

родинних ліній.

А коли батько вийшов з ув’язнення і домігся дозволу відвідати дружини у далекому засланні, то

він взяв з собою і маленького сина. Там, на Нерчинських копальнях, вони й проведуть з

засудженою останні півроку її життя.

Збереглися дані про те, що 1937 року, дізнавшись про арешти кількох відомих українських учених, академік побував на прийомі у ЦК КП(б)У, після чого тих звільнили. Існує припущення, що

Сталін не репресував занадто сміливого Богомольця лише тому, що сподівався на винайдення ним

«еліксиру молодості».

Нині ім’ям Б. названо вулицю в м. Києві, його також присвоєно Інститутові клінічної фізіології

НАН України, Інститутові експериментальної біології і патології, Національному медичному

університету України, кафедрі патології Саратовського медичного університету РФ.

На честь вченого встановлені меморіальні дошки на фасадах будинків, де він жив, в Києві і

Москві, а також на приміщеннях інституту та Президії Національної АН України.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – І. Павлов, В. Підвисоцький, М. Стражеско,