БИБИКОВ Віктор Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, літературний критик. Псевдонім – І. Вікторов.
Виховувався, як байстрюк, матінкою-одиначкою.
Народився 9 (21) квітня 1863 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 15 (27) березня 1892 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Закінчив п’ять класів Київської гімназії №1.
Був актором, працював у залізничному управлінні, одному з київських банків.
Друкувався в газеті «День», журналах «Цілина», «Гусляр», «Зірка», «Північний вісник», «Нива»,
«Батьківщина», «Живописний огляд», «Спостерігач».
Як літератор дебютував нарисом «З життя божевільних» в київській газеті «Зоря» (1882).
Б. написав повісті і романи «Дуель», «Чисте кохання», «Слабак» (усі – 1887), «Дуель. Діти» (1888),
«Моя мати» (1889), «Друзі-приятелі», «Перша гроза» (обидва – 1890), «Страждальці» (1891),
Наш земляк – автор збірників «Оповідання» (1888), «Маруся» (1889), літературно-критичних
доробків «Три портрети» (1890), «Еміль Золя» (1891).
Перекладав з французької.
На жаль, життя склалося так, що два роки Б. провів у психіатричній лікарні.
Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Чехов, Л. Толстой, В. Брюсов, М. Галунковський, Л.
Гуревич, М. Лохвицька, І. Ясинський, М. Лєсков, Л. Майков, М. Мінський, В. Острогорський, Д.
Менделєєв та ін.
***
ПАМ’ЯТАТИ ПРО ОБОВ’ЯЗОК
, з життєвого кредо В. Бибикова
Людина має поєднувати задоволення з обов’язком.
ПОВСЮДИ ОБМАН, БРЕХНЯ І ЛИЦЕМІРСТВО, з оповідання В. Бибикова «Зустріч»
Я ... неквапливо спустився пологим схилом до першого баштану. Біля крайньої грядки старанно
скопував рихлу чорну землю високий хлопець в полинялій кумачевій сорочці і пістярвих синіх
штанях. ...Я підійшов ближче. Побачивши мене, той підвів голову, і ми подивилися один на
одного.
– Малиновський! – вигукнув я.
Лопата випала з його рук, ми стрімко обнялися і міцно поцілувалися. ...Я не впізнавав у цій худій, замореній молодій людині з видовженим обличчям і запалими очима завжди здорового, рум’яного
Малиновського, із здивуванням дивився на його сорочку, на його босі, в подряпинах, брудні, але
не засмаглі ноги, і мене уразили його худі груди з ключицями, що видалися.
– Що ти тут робиш? – перервав я мовчання.
– Як бачиш, працюю! – почулася відповідь стомленим голосом, і рукавом сорочки він витер
спітніле лице.
...Багато гамору наробило звільнення Малиновського, особливо коли дізналися, що він залишив
гімназію з переконання, що освіта непотрібна розкіш і класицизм отупляє мізки...
Через рік ходили чутки, що Малиновський виїхав до Сербії на війну...
Потім я надовго втратив його із виду.
– ...Що ти поробляєш? – запитав я.
– Я тобі вже говорив, що працюю; але якщо ти цією відповіддю не задовольняєшся... – І він
продовжував тим голосом, яким в гімназії відповідав твердо вивчений урок: – Ти знаєш, що я
завжди захоплювався і метався від однієї іграшки до іншої. Я шукав цілі в житті, справжньому
житті, і не знаходив її ніде: скрізь – обман, брехня і лицемірство!
СИМПАТИЧНЕ ОБДАРУВАННЯ, з оцінки роману В. Бибикова «Чисте кохання» Є. Гаршиним
Бибиков має симпатичне обдарування. У своєму романі він проявляє прагнення бути справжнім
натуралістом і з принадною педантичністю описує кожну дрібницю в кімнаті, кожну шпильку в
головці своєї героїні, але відчувається, що це удаване, за яким ховається поетична душа, здатна до
пориву, до пафосу в тому благородному сенсі цього слова, який затвердив за ним на мові критики
незабутній В. Г. Белінський.
ЗНАВ УСЕ ВИДАТНЕ, зі спогадів С. Венгерова
Майстрів слова, принаймні російського, він вивчив з рідкісною досконалістю. Маючи прекрасну
чудову пам’ять і на поезію і на прозу, він знав ледь не все, що є видатного в руській літературі
останнього століття. Цілими сторінками підряд він міг цитувати Тургенєва, Толстого,
Достоєвського, а з поетів в будь-який час міг продекламувати на пам’ять цілі поеми не лише
першорядного значення – Пушкіна та Лермонтова, але й якого-небудь «Ченця» Козлова.
Ним опановувало при цьому щире захоплення, він мабуть проникався всією красою твору.
РАДІВ, МОВ ДИТИНА, з книги П. Бикова «Силуети далекого минулого»
Молодий, передчасно померлий белетрист Віктор Іванович Бибиков, якому Лєсков симпатизував і
