БИБИКОВ Віктор Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, літературний критик. Псевдонім – І. Вікторов.
Виховувався, як байстрюк, матінкою-одиначкою.
Народився 9 (21) квітня 1863 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Помер 15 (27) березня 1892 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).
Закінчив п’ять класів Київської гімназії №1.
Був актором, працював у залізничному управлінні, одному з київських банків.
Друкувався в газеті «День», журналах «Цілина», «Гусляр», «Зірка», «Північний вісник», «Нива»,
«Батьківщина», «Живописний огляд», «Спостерігач».
Як літератор дебютував нарисом «З життя божевільних» в київській газеті «Зоря» (1882).
Б. написав повісті і романи «Дуель», «Чисте кохання», «Слабак» (усі – 1887), «Дуель. Діти» (1888),
«Моя мати» (1889), «Друзі-приятелі», «Перша гроза» (обидва – 1890), «Страждальці» (1891),
Наш земляк – автор збірників «Оповідання» (1888), «Маруся» (1889), літературно-критичних
доробків «Три портрети» (1890), «Еміль Золя» (1891).
Перекладав з французької.
На жаль, життя склалося так, що два роки Б. провів у психіатричній лікарні.
Серед друзів та близьких знайомих Б. – А. Чехов, Л. Толстой, В. Брюсов, М. Галунковський, Л.
Гуревич, М. Лохвицька, І. Ясинський, М. Лєсков, Л. Майков, М. Мінський, В. Острогорський, Д.
Менделєєв та ін.
***
ПАМ’ЯТАТИ ПРО ОБОВ’ЯЗОК
, з життєвого кредо В. Бибикова
Людина має поєднувати задоволення з обов’язком.
ПОВСЮДИ ОБМАН, БРЕХНЯ І ЛИЦЕМІРСТВО, з оповідання В. Бибикова «Зустріч»
Я ... неквапливо спустився пологим схилом до першого баштану. Біля крайньої грядки старанно
скопував рихлу чорну землю високий хлопець в полинялій кумачевій сорочці і пістярвих синіх
штанях. ...Я підійшов ближче. Побачивши мене, той підвів голову, і ми подивилися один на
одного.
– Малиновський! – вигукнув я.
Лопата випала з його рук, ми стрімко обнялися і міцно поцілувалися. ...Я не впізнавав у цій худій, замореній молодій людині з видовженим обличчям і запалими очима завжди здорового, рум’яного
Малиновського, із здивуванням дивився на його сорочку, на його босі, в подряпинах, брудні, але
не засмаглі ноги, і мене уразили його худі груди з ключицями, що видалися.
– Що ти тут робиш? – перервав я мовчання.
– Як бачиш, працюю! – почулася відповідь стомленим голосом, і рукавом сорочки він витер
спітніле лице.
...Багато гамору наробило звільнення Малиновського, особливо коли дізналися, що він залишив
гімназію з переконання, що освіта непотрібна розкіш і класицизм отупляє мізки...
Через рік ходили чутки, що Малиновський виїхав до Сербії на війну...
Потім я надовго втратив його із виду.
– ...Що ти поробляєш? – запитав я.
– Я тобі вже говорив, що працюю; але якщо ти цією відповіддю не задовольняєшся... – І він
продовжував тим голосом, яким в гімназії відповідав твердо вивчений урок: – Ти знаєш, що я
завжди захоплювався і метався від однієї іграшки до іншої. Я шукав цілі в житті, справжньому
житті, і не знаходив її ніде: скрізь – обман, брехня і лицемірство!
СИМПАТИЧНЕ ОБДАРУВАННЯ, з оцінки роману В. Бибикова «Чисте кохання» Є. Гаршиним
Бибиков має симпатичне обдарування. У своєму романі він проявляє прагнення бути справжнім
натуралістом і з принадною педантичністю описує кожну дрібницю в кімнаті, кожну шпильку в
головці своєї героїні, але відчувається, що це удаване, за яким ховається поетична душа, здатна до
пориву, до пафосу в тому благородному сенсі цього слова, який затвердив за ним на мові критики
незабутній В. Г. Белінський.
ЗНАВ УСЕ ВИДАТНЕ, зі спогадів С. Венгерова
Майстрів слова, принаймні російського, він вивчив з рідкісною досконалістю. Маючи прекрасну
чудову пам’ять і на поезію і на прозу, він знав ледь не все, що є видатного в руській літературі
останнього століття. Цілими сторінками підряд він міг цитувати Тургенєва, Толстого,
Достоєвського, а з поетів в будь-який час міг продекламувати на пам’ять цілі поеми не лише
першорядного значення – Пушкіна та Лермонтова, але й якого-небудь «Ченця» Козлова.
Ним опановувало при цьому щире захоплення, він мабуть проникався всією красою твору.
РАДІВ, МОВ ДИТИНА, з книги П. Бикова «Силуети далекого минулого»
Молодий, передчасно померлий белетрист Віктор Іванович Бибиков, якому Лєсков симпатизував і
якого вважав багатообіцяючим, дав йому для перегляду книжку з своєю повістю «Друзі-приятелі»
(прототипи головних героїв – сам В. Бибиков та І. Ясинський – авт.). Лєсков тримав її тиждень, проте всю поцяткував зауваженнями на полях і на вклеєних аркушиках. Бибиков захоплювався
цими зауваженнями, розчулювався такою увагою старого, заслуженого майстра слова до молодого
письменника і, одержавши книжку від Лєскова, прибіг до мене поділитися своєю радістю.
– Ось, навмисне погляньте, – говорив Віктор Іванович, – які дивно правдиві, тонкі зауваження.
Кожне продумане, в кожному видно величезного художника, письменника, що гаряче любить
літературу, піклувальника її інтересів і людину, яка щиро поважає працю письменника.
ХВАЛЬКУВАТА МАЧУЛА, з листа А. Чехова І. Леонтьєву (Щеглову) від 18 квітня 1888 р.
Дорогий Капітане!
Отримав і «Дачного чоловіка», і критику на мій «Степ».
Залишилось у мене 75 руб… З чим я поїду до Сам? Якщо не дадуть авансу, то застрелюсь.
Втім, наплюве на це… Я закінчую нудну повістульку. Вирішив пофілософствувати? Вирішив
пофілософствувати, а вийшла каніфоль з оцетом. …Та нічого. Наплюве. Яку б ми дурницю не
написали нині, як би не мудрували над нами наші індики критики, а через 10 років ми вже не
будемо це відчувати цього, а тому, капітане, – вперед без страху і сумнівів!
Читали Ви Бабикова (чи Бибикова, Санхо Бєлінського) спогади по Гаршина у «Всесв. ілюстрації»?
Яка самолюбива, нудотна, кисла, хвалькувата і не тактична мачула! Я заздрю його апломбу і
наївній зарозумілості, заздрю його дружбі з Мінським і його обожнюванню, яке доходить до
дизентерії, перед напівбогом Ясинським… Він щасливий і задоволений!
Прощавайте і будьте здорові. Михайловський не настільки бридкий, як Ви думаєте, і не настільки
страшний дідько, як його розмалювали нерви.
Ваш А. Чехов.
НЕ ПОВІРИЛИ, з листа А. Чехова Н. Линтварьовій від 6 квітня 1892 р.
Ст. Лопасня, Моск.-Курськ. залізн.
Христос воскрес, шановна Наталія Михайлівна. Всі Чехови вітають Вас і всю Вашу сім’ю і
посилають свої сердечні побажання.
Ось вже пройшов цілий місяць, як ми живемо у себе на хуторі, який знайшли нарешті й купили.
Сестра, здається, вже писала Вам подробиці. 213 десятин, поганий ліс, сад, парк, річка за 1 1/2
версти від дому, ставок в саду, просторий будинок й інш. Ремонту не знадобилося, слава богу.
Живеться спокійно й здорово, проте не дешево...
Розповсюдилися чутки про хворобу Плещєєва, нібито небезпечну; одержав звістку, що
небезпечного нічого немає. Старий живе в Ніцці і старіє не днями, а годинами. Знаменитий
Кусмауль дозволив йому провести літо в Петербурзі. Взимку знову до Ніцци. А до чого старому
Ніцца? Йому б повернути колишню обстановку, коли у нього було багато боргів, але жилося
легше і не журливо.
Помер від сухот молодий письменник Бибиков, якого не любили і якому не повірили, коли він
написав з Києва, що у нього сухоти.
Знаєте, я ледь не придбав маєток в Чернігівській губ., недалеко від Бахмача. Заньковецька сватала.
Якби не купив на півночі, то, напевно, купив би біля Заньковецької.
Приїжджайте. Північ не така погана, як Вам здається. До Вашого приїзду ми влаштуємо колодязь з
журавлем.
До побачення! Та зберігає Вас бог.
Душевно відданий
А. Чехов.
ЯК ГУБИЛИ «ДРІБНИЙ» ТАЛАНТ, з монографії Є. Нимм «Про прототипічну структуру
роману І. Ясинського «Лицеміри»
Запам’яталася Ясинському, мабуть, і стаття С. Венгерова про В. Бибикова, літературного протеже
Ясинського, яка з’явилася в третьому томі «Критико-біографічного словника», виданому в 1892 р.
З Венгеровим Ясинського на початку 1880-х рр. зв’язували досить напружені особисті стосунки.
Будучи співробітниками журналу «Слово», вони під час розколу редакції опинилися у ворогуючих
партіях.
…Венгеров відзначав, що в 1889 р., полемізуючи з Скабичевським, Бибиков «забуває» згадати
про свого «вчителя» Ясинського: «У своїй поправці Бибиков вельми урочисто заявляє, що він
учень не Водовозова і Ушинського, а Пушкіна і Тургенєва. Про безпосереднього вчителя свого
практичний Бибиков промовчав: у 1889 р. вже було ризиковано оголошувати себе учнем Максима
Бєлінського» (М. Бєлінський – псевдонім І. Ясинського – авт.). Це при тому, що ще двома роками
раніше вийшов роман Бибикова «Чисте кохання» з присвяченням Ясинському як літературному
вчителеві».
На думку Венгерова, саме Ясинський вчинив вирішальний «згубний» вплив на літературну долю
Бибикова. Венгеров звинувачував Ясинського в тому, що його «літературні заповіти» (ідеї
«чистого мистецтва», проголошені в київській «Зорі») завадили Бибикову «створити щось цінне» в
белетристиці, згубили його «дрібний талант».
…У першому випадку ядро прототипічного образу складає біографія літературного протеже
Ясинського – Віктора Івановича Бибикова. Ясинський використовує низку реальних фактів
біографії Бибикова (українське походження, початок літературної діяльності в малій пресі,
знайомство в Україні з Ясинським, переїзд до Петербургу, поведінка Бибикова в літературному
середовищі, хвороба письменника і т. д.).
У романі «Лицеміри» знаходимо відповідності цим характеристикам: «Діодор Іванович приїхав
до Петербургу з декількома рекомендаційними листами від літератора, який тимчасово проживав
в провінції, і страшно бідував перший рік. …Він став з’являтися в різноманітних літературних
колах і дивувати пишучу братію своєю начитаністю; яскравим вогнем спалахували його темні очі,
й він читав напам’ять не лише вірші Пушкіна і Лермонтова, але й цілі розділи з Тургенєва,
Достоєвського і Гоголя».
…Складні перипетії сімейного життя Засяткіна, котрий під впливом сімейного «ідеалізму»
шестидесятників стає главою чужого сімейства, з одного боку, посилають до біографії Бибикова.
За спогадами Ясинського, які не увійшли до остаточної редакції «Роману мого життя», незадовго
до смерті у Бибикова був роман із заміжньою жінкою.
…Ясинський включає в роман епізод, який пізніше в «Романі мого життя» буде поданий як
дійсний випадок з життя Бибикова, коли Лєсков водив його напівголодного перед різдвяними
святами магазинами і наставляв про користь економного життя для письменника.
Ясинський робить Засяткіна центральним образом свого роману, тим самим мовби перетворюючи
Бибикова на письменника, котрий приймає на себе основний удар критики.
…Після його смерті Ясинський помістив у пресі два некрологи (один в «Новому часі», інший – в
«Батьківщині»). Користуючись правом «друга», він розповідає не тільки про «достоїнства»
Бибикова, а й вельми детально про його «недоліки». В результаті складається достатньо
несподіваний для даного жанру образ покійного.
ПРО СЕБЕ НЕ ЗАЯВИВ, з некрологу І. Ясинського «В. Бибиков»
Можливо, з Бибикова виробився б крупний талант; за життя він не заявив себе з цього боку.
