Аскаронский Демьян (fb2)





АСКАРОНСЬКИЙ Дем’ян (Даміан)


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, священик. В чернецтві – Дамаскін (1738).

З міщанської родини.

Народився в 1703 в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 17 липня 1769 р. в м. Костромі Російської імперії (нині – обласний центр РФ). Похований в

храмі святого Лазаря Костромського Іпатіївського монастиря.

Навчався в Києво-Могилянській академії.

Був учителем Новгородської семінарії (1740-1741), архімандритом Дерев’яницького

Новгородського (1741-1744), Антонієвського (1744-1746) монастирів, ректором Новгородської

семінарії (1746-1748), настоятелем Хутинського монастиря (1748-1751), архімандритом

Іверського Валдайського монастиря (1751-1758), єпископом Костромським і Галицьким (1758-

1769).

В очолюваній ним єпархії відкрив шість духовних правлінь (1759), а при кожному з них –

училища початкової освіти. За його ініціативи були збудовані приміщення церкви і семінарії.

Закликав до викладання випускників Києво-Могилянської академії.

Перу А. належить «Тлумачення 14 послань Святого апостола Павла» (залишилося в рукописі).

Наш земляк активно виступав проти втручання Катерини ІІ в справи церкви. Притягався він і до

відповідальності у т. зв. «Справі Арсенія Мацєєвича», на тлумачення псалмів якого дав рецензію.

Святійший Синод за це виніс йому догану.

Серед друзів та близьких знайомих А. – О. Розумовський, О. Юшкевич, О. Мацєєвич, С. Кулябка

та ін.


***

ХРИСТИЯНСТВО – НЕВИЧЕРПНЕ

, з релігійного кредо Д. Аскаронського

Християнство – невичерпне.

БУДЕМО МОЛИТИСЯ, з листа митрополита Арсенія єпископу Д. Аскаронському в 1762 р.

Що ж після станеться, долі Божої не знаю, а нам лише належить Богові молитися, щоб Церкву

Свою помилував, як милував під час Олексія святителя, митрополита Московського, за татарську

державу.

КАТЕРИНУ II ПРОМОВОЮ ВІТАВ ДАМАСКІН, з книги І. Баженова «Костромський

Іпатіївський монастир»

Завдяки освіченій ініціативі єп. Сильвестра Кулябки, в Іпатіївському монастирі в 1747 р. виділили

місце для духовної семінарії, яка й залишалася тут до 1759 р., коли преосвященний Дамаскін не

перевів її в нове приміщення при Спасо-Запрудненському монастирі.

…Третій заміський архієрейський будинок був улаштований преосвященним Дамаскіним в 1761 р.

в с. Костенів.

Через три роки… приміщення вотчинної контори було пристосоване під духовну консисторію, а

…колишнє її монастирське приміщення незабаром віддали під богодільню для бідних і

безпомічних священо-церковно-служителів... Так зусиллями преосвященних настоятелів

відроджувалася з кожним роком святе помешкання.

На жаль, коли в 1764 р. вийшло урядове розпорядження про відібрання в монастирів вотчин, то й

Іпатіївське помешкання разом з багатьма іншими монастирями було приречене на тривале

запустіння.

Тяжкість матеріального становища, порівняно з іншими святими помешканнями, збільшувалася

ще й тією обставиною, що в рік позбавлення вотчин тут завершувалося будівництво теплого

соборного храму на честь Різдва Богородиці. І, таким чином, треба було віднині без будь-яких

сторонніх надходжень підтримувати численні споруди, яких не мали більшість інших російських

святих помешкань.

І ось 15 травня 1767 р., Іпатіївський монастир відвідала імператриця Катерина II під час подорожі

по Волзі від Твері до Казані.

В святих воротах вітав її преосвященний Дамаскін.

Вона також прослухала в Троїцькому соборному храмі Божественну літургію.

Оглянувши потім монастирські храми та інші будівлі і побачивши убогість, Государиня

подарувала преосвященству три тисячі рублів – на задоволення невідкладних монастирських

нестатків.


ПРИРОДА КАНАЛ ЗВ’ЯЗКУ З БОГОМ, з книги Л. Антипенка «Слово по руську цивілізацію»

Вкажемо попередньо на кілька принципових розходжень між православним еллінізмом і

іудеохристиянством.

В рамках іудеохристиянства людина зводиться до стану «раба божого» і разом з тим їй надається

право безконтрольного царювання над іншою природою, аж до знищення природних вогнищ

життя, якщо це буде завгодно іудейському богу Яхве.

З точки ж зору православного еллінізму людина – не раб, а співпрацівник Бога (так прямо

стверджував Іоанн Касян Римлянин), а Природа, за виразом Дамаскіна, є ікона Бога, через яку

людям передаються Божі видіння.


ЛІПИЛИ ЗА УКРАЇНСЬКИМ ЗРАЗКОМ, з монографії І. Григор’євої і М. Салоникова

«Новгородська духовна семінарія в 40-60 роки XVIII століття»

Висунення Новгорода як центру освіти XVIII ст. відбувалося на тлі грандіозних змін в російській

культурі, початок яким поклало приєднання України до Росії. Обидві країни мали давні, висхідні

до старовини, культурні зв’язки, починаючи з того часу, коли після християнізації Русі територія

Росії й України увійшла до єдиного