Аренс Евгений (fb2)




АРЕНС Євгеній Іванович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий діяч. Генерал флоту. Фундатор військово-морської історії Російської імперії.

З дворянської родини. Батько, Аренс І., – таємний радник; донька, Аренс (Гаккель) В., – поет,

перекладач; син, Аренс Л., – ентомолог, відбув 5 років на Біломорканалі.

Народився 4 січня 1856 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 5 листопада 1931 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Новодівочому цвинтарі.

Закінчив петербурзький Морський кадетський корпус (1876), Кронштадські мінні офіцерські

класи (1881), петербурзьку Миколаївську морську академію (1896).

Був гардемарином, мічманом низки морських суден (1876-1879), членом комісії «з опису дій

морських команд на Дунаї» (1879-1882), командиром міноноски «Дельфін» (1882-1883), мінним

офіцером кліпера «Стрілець» (1883-1885), завідувачем загороджувальними судами і

Петергофською військовою гаванню (1888-1892) викладачем петербурзької Миколаївської

морської академії (1896-1917), начальником Петергофської пристані і Царскосільського

Адміралтейства (1903-1910), членом Військово-наукової редакції Петроградського відділу

військової літератури (з 1922).

Здійснив навколосвітню подорож на клипері «Стрілець» (1883-1885).

Член Головного морського суду (1913).

Учасник російсько-турецької війни (1877-1878).

Кавалер знаку відзнаки Військового ордена 4-го ступеня, ордена св. Ганни 4-го ступеня (обидва -

1877), ордена Білого Орла (1916), орденів св. Ганни 1-го ступеня, св. Станіслава 1-го ступеня, св.

Володимира 3-го ступеня.

Перу А. належать наступні доробки: «Історико-тактичний нарис мінних загороджень» (1883),

«Список нижніх чинів – георгіївських кавалерів Гвардійського екіпажа з часу формування його в

1810 р.» (1891), «Історія російського флоту. Катерининський період» (1897), «Історія російського

флоту. Царювання імператора Павла I» (1898), «Історія російського флоту. Царювання імператора

Олександра I» (1899), «Загадковий епізод останньої турецької кампанії» і післямова до нього

«Загадковий епізод в невірному освітленні» (1902-1903), «Роль флоту у війні 1877-1878 рр.»

(1903), «Російський флот. Історичний нарис» (1904), «Матеріали для бібліографічного покажчика з

історії Росії і російського флоту» (1907-1909), «Конспект з російської військово-морської історії»

(1910), «Морська сила і історія після 1910 р.» (1912), «Гвардійські моряки в бою під Кульмом»

(1913).

Серед друзів та близьких знайомих А. – Юшков С., Вітте С., Л. Гумільов, М. Пунін, Г. Ахматова, В. Дешевов та ін.


***

НАЙТЯЖЧА СПРАВА

, з наукового кредо Є. Аренса

Відновлення факту в тому саме вигляді, в якому він стався насправді, – найтяжча, певно, справа в

історії.


ТАК БУЛО У МИНУЛОМУ, з книги Є. Аренса «Російський флот»

Ще в 865 році зграя російських човнів несподівано з’явилася під стінами Царьграду, і відтоді наш

народ став усім відомий під ім’ям руського. Таким чином, історія Росії починається з морського

набігу, за яким послідувало багато інших. Походи росіян в Чорне море повторювалися так часто і

справляли таке сильне враження на прибережних жителів, що його стали називати Російським

морем. Морська сила служила для нашого об’єднання, збагачення і захисту від ворогів.

Так було у минулому...

ІМПЕРАТОР ДОВІВ СВОЮ БЕСКОРИСЛИВІСТЬ, з книги Є. Аренса «Роль флоту у війні

1877-1878 рр.»

Вынужденная на этотъ разъ уступить, Англія, едва лишь возникли у насъ первыя затрудненія съ

Портой въ 1876 году, поспѣшила воздвигнуть всевозможныя препятствія къ улаженію конфликта

въ желательномъ для Россіи смыслѣ.

Несмотря на предложеніе произвести демонстрацію на Босфорѣ соединенными европейскими

эскадрами подъ главенствомъ британскаго адмирала, чѣмъ, по словамъ князя Горчакова,

императорскій кабинетъ «доказалъ свое полное безкорыстіе и свое особенное уваженіе къ Англіи,

естественно призываемой къ преобладающему участію во всякомъ морскомъ дѣйствіи»,

англійское правительство продолжало относиться къ намѣреніямъ Россіи съ недовѣріемъ и,

наконецъ, приступило къ усиленнымъ вооруженіямъ. Послѣднія имѣли цѣлью поддержать

упорство турокъ й оградить отъ посягательствъ Россіи Константинополь, хотя офиціально и

мотивировались неооходимостью защищать интересы англійскихъ подданныхъ на востокѣ.

Эти интересы привели прежде всего къ сосредоточенію въ Безикской бухтѣ сильной эскадры и къ

устройству значительнаго депо въ Гибралтарѣ для готовившагося экспедиціоннаго корпуса, а за-

тѣмъ уже и къ предъявленію Россіи требованія отказаться отъ враж-дебныхъ дѣйствій не только

противъ Суецкаго канала, но и Египта, дѣятельно помогавшаго Портѣ своими сухопутными и

морскими силами.


ЖИТТЯ ОТРУЇЛИ, з оцінки Є. Аренсом ситуації навколо О. Грейга

Останні роки перебування адмірала (Грейга О. – авт.) на півдні були сильно