трьома вказаними умовами одночасно в їх різноманітних можливих поєднаннях.
РОСІЯ СХОЖА НА ІСПАНІЮ, А МОНГОЛИ – НА АРАБІВ, з розвідки М. Алексєєва «З
історії іспано-російських літературних відносин XVI – початку XIX століть»
Іспано-арабські відносини в середні віки мають багато спільного з російсько-монгольськими в
період, що передував утворенню централізованої російської держави, і зіставлення їх пояснює
багато чого і в пізніших складних процесах взаємодії культур Європи і Сходу, зокрема щодо ролі
«екзотичного колориту» в мистецтві, трансформації літературних жанрів і т.д.
У феодально-католицькій Іспанії і самодержавно-кріпосницькій Росії майже одночасно
розпочалася ідейна боротьба проти соціального і церковного гніту; у обох країнах вона була
підтримана ідеями французьких просвітителів; в один і той же час до Іспанії й до Росії долетів
відгомін революційних подій, які приголомшили Францію в кінці XVIII ст., і реакція на них в
Іспанії і Росії має немало вельми помітних аналогій.
Нарешті, і національно-визвольні війни проти наполеонівської Франції, і етапи революційної
боротьби, котра велася в Іспанії і Росії в особливо скрутних умовах, були не лише паралельні і
відкривають не тільки схожість; часом вони більш схожі на учнівство однієї країни у іншої.
ЗАБУТЕ ІМ’Я, з статті М. Алексєєва «М. П. Вронченко – перекладач Т. Мура»
Низку «Ірландських мелодій» опублікував М. П. Вронченко, за професією геодезист і географ, але
великий любитель поезії; його переклади європейських поетів (в першу чергу Шекспіра, а також
Байрона, Мура, Гете, Шіллера, Міцкевича) звернули на себе увагу російських читачів.
Переклади з Мура Вронченко поміщав в кращих виданнях свого часу, проте підписував він їх, з
скромності, відчуваючи себе скоріше любителем, ніж професійним перекладачем, лише своїми
ініціалами, або криптонімами.
…Літератори, котрі близько стояли до видавців «Північних квітів», Дельвіга й Пушкіна, звичайно,
добре знали ім’я Вронченка; відомий він був також за приятельськими відносинами його з М. М.
Язиковим, з іншими поетами. Так, наприклад, І. В. Киреєвський згадав ці переклади з повним
ім’ям перекладача в «Огляді російської словесності за 1829 рік».
Не зважаючи на те, що пізніше вони не передруковувалися і для широких читачів залишалися
анонімними, їх пам’ятали довго, прирівнюючи навіть до перекладів Козлова, котрі вважалися
зразковими.
УВАГА ЦІЛКОМ ЗАКОНОМІРНА, з статті М. Ізмайлова «До 70-річчя Михайла Павловича
Алексєєва»
Увага вченого до цих двох імен (О. Пушкіна та І. Тургенєва – авт.) цілком закономірна. Пушкін
привертає його універсалізмом своєї творчості, який охопив усі найважливіші проблеми
сучасності, відгукувався на життя багатьох часів і багатьох народів, котрий увібрав в себе широке
коло знань свого часу. З іншого ж боку, Пушкін належить до дуже небагатьох поетів справді
світового значення...
Цікавість вченого до Тургенєва визначається перш за все значенням цього письменника в процесі
міжнародного літературного спілкування: більше і раніше, ніж хто б то не було з російських
письменників XIX століття, Тургенєв отримав визнання у низці країн Західної Європи і в Америці;
більше, ніж хтось з його співвітчизників, він входить до літературних кіл багатьох з цих країн –
особливо Франції. Разом з тим – і це особливо співзвучно науковим інтересам Михайла Павловича
– Тургенєв приймає на себе і з честю несе роль представника за межами російської літератури і
посередника між цією останньою і літературами інших країн.
ЧУДОВИЙ ВЧЕНИЙ, зі спогадів М. Азадовського
Це чудовий вчений. Його знання безмежні в буквальному розумінні слова. Він знає літературу всіх
країн. Для пам’яті Михайла Павловича не існує днів: те, що було 30 років тому, він пам’ятає так
добре, неначе це відбулося сьогодні.
ПЕРШОВІДКРИВАЧ, з нарису Ю. Левіна «Алексєєв Михайло Павлович»
Науковий кругозір М. П. Алексєєва незвичайно широкий, здається, що для нього не існує ні
часових, ні просторових меж. Він писав про стародавні епохи і про сучасність, про російську,
англійську, французьку, німецьку, іспанську, італійську, угорську, американську, бразильську,
західнослов’янські (особливо, польську) і скандинавські літератури.
Він вивчав проблеми мовознавства, фольклоризму, історії й теорії перекладу.
Низка його робіт
