Алексеев Михаил (fb2)




АЛЕКСЄЄВ Михайло Павлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філолог, історик літератури, критик, літературознавець, перекладач. Криптоніми – П., П-ов.

З родини службовця. Батько, Алексєєв П., – інженер шляхів сполучення.

Народився 24 травня (5 червня) 1896 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 19 вересня 1971 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався в Київській приватній гімназії В. П. Науменко (1907-1914), закінчив історико-

філологічний факультет Київського університету св. Володимира (1914-1918).

Був професорським стипендіатом при історико-філологічному факультеті Новоросійського

університету (1920-1924), викладачем одеських Вищого художнього училища (1920-1924),

архітектурно-будівельної профшколи (1920-1924), консультантом-бібліографом і завідуючим

бібліографічним відділом Одеської публічної бібліотеки (1924-1927), викладачем Іркутського

(1927-1933), Ленінградського (1934-1960; 1969) університетів, Ленінградського педагогічного

інституту ім. О. І. Герцена (1934-1942), старшим науковим співробітником (1934-1950),

заступником директора (1950-1963) Інституту російської літератури Академії наук СРСР.

Дійсний член академії наук СРСР (1958).

Іноземний член Сербської академії наук і мистецтв (1971).

Один з фундаторів Київського товариства друзів музики.

Член Товариства дослідження мистецтв.

Член Південного товариства письменників.

Член Східносибірського відділення Російського географічного товариства (1928).

Секретар Історико-літературного товариства при Київському університеті св. Володимира.

Доктор Ростоцького (1959), Оксфордського (1963), Паризького (1964), Бордоського (1964),

Будапештського (1967) університетів.

Кавалер орденів Леніна, Червоного Трудового Прапора, «Знак Пошани», низки медалей.

Друкувався в газеті «Моряк», «Науковому бюлетені ЛДУ».

Як літератор дебютував рецензіями на концерти Київського відділення Руського музичного

товариства (1914).

Потім настала черга фундаментальних досліджень «Ф. М. Достоєвський и книга Де-Квінсі

«Confessions of an English Opium-Eater» (1922), «Бальзак в Росії», «Тургенєв і Марлінський»

(обидва – 1923), «Бєлінський і Діккенс» (1924), «Німецька поема про декабристів» (1926),

«Бетховен в російській літературі» (1927), «Беранже i французька пiсня» (1933), «Проблема

художнього перекладу» (1931), «Переклад» (1934), «Англосаксонська паралель до «Повчань»

Володимира Мономаха» (1935), «Борис Годунов і Дмитро Самозванець в західноєвропейській

драмі», «Теккерей-художник» (обидва – 1936), «Байрон і англійська література» (1938), «Гамлет»

Бориса Пастернака» (1940), «М. Г. Чернишевський в західноєвропейських літературах»,

«Кентерберійські розповіді» і «Декамерон» (обидва – 1941), «Англійська мова в Росії і російська

мова в Англії» (1944), «Сприйняття іноземних літератур і проблема чужомовності» (1946),

«Вольтер і російська культура XVIII століття» (1947), «Перший німецький переклад «Ревізора»

(1954), «Слов’янські джерела «Утопії» Томаса Мора» (1955), «Пушкін і наука його часу» (1956),

«Пушкін і проблема «вічного миру» (1958), «Робінзон Крузо» в російських перекладах» (1963),

«Словники іноземних мов в російському азбуковникові XVII ст.» (1968).

Перу А. також належать книги «Сибір в повідомленнях західноєвропейських мандрівників і

письменників» (1932; 1936), «Я пам’ятник собі звів…» (1967), «Неопубліковані листи іноземних

письменників» (1960).

Досліджував А. і творчість Ф. Прокоповича (1959), М. Гоголя (1936; 1949; 1952; 1954).

Перекладав з англійської, французької, німецької.

Сприяв відкриттю музею М. Ф. Рильського в Києві (1968).

Серед друзів та близьких знайомих А. – М. Рильський, Р. Гліер, В. Лазурський, В. Шишмарьов, Е.

Багрицький, Ю. Олеша, С. Юшкевич, М. Азадовський, І. Еренбург, Л. Гроссман, В. Десницький, Г.

Шенгелі та ін.


***

ФІЗІОНОМІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ,

з наукового кредо М. Алексєєва

Філологія, як ніяка інша наука, служить зближенню людей. Вона визначає фізіономію

національної культури.


ІЗОЛЬОВАНИХ ЛІТЕРАТУР НЕ ІСНУЄ, з статті М. Алексєєва «Сприйняття іноземних

літератур і проблема чужомовності»

Усе виразніше з’ясовується, що цілком ізольованих одна від одної національних літератур не

існує, що всі вони взаємозв’язані то спільністю свого походження, то аналогіями в своїй еволюції,

то наявністю існуючих між ними безпосередніх відносин і взаємовпливу, то, нарешті, двома або

трьома вказаними умовами одночасно в їх різноманітних можливих поєднаннях.


РОСІЯ СХОЖА НА ІСПАНІЮ, А МОНГОЛИ – НА АРАБІВ, з розвідки М. Алексєєва «З

історії іспано-російських літературних відносин XVI – початку XIX століть»

Іспано-арабські відносини в середні віки мають багато спільного з російсько-монгольськими в

період, що передував утворенню централізованої російської держави, і зіставлення їх пояснює

багато чого і в пізніших складних процесах взаємодії культур Європи і Сходу, зокрема