У творчості І. А. Сільвая відчутні традиції як місцевої літератури (Духновича, Павловича), так і
угорської (Верешмарті, Петефі, Арань) та російської (Гоголь, Пушкін, Кольцов, Лермонтов).
Літературна спадщина Івана Сільвая – одне із найпомітніших явищ літературного процесу
Закарпаття, проте належної уваги до його літературного спадку не виявлено, значна частина його
творів так і залишається невідома широкому читацькому загалу.
ВИВІСКИ УКРАЇНІЗУВАЛИ, з доробку М. Прокола «Авантюра галицьких самостійників на
Закарпатській Русі»
Буде не зайвим сказати кілька слів про те, як чехи з першого ж дня приєднання Підкарпатської
Руси (так офіційно називалася Закарпатська Русь) до Чехословаччини, почали українізувати наш
край.
…У моєму рідному селі мав місце такий випадок. Марширували по вулиці діти міської школи
(неповної середньої), між якими знаходився і я, зі своїми вчителями і співали пісню, у якій були
слова: «свою рідну Україну навіки залишив». Ніхто інший, як дрібний чеський чиновник Носек,
зупинив нас і крикнув: «Tady neni Ukrajiny, zde jest Роdкаrраtsк Rus». Ніхто з учителів не
заперечив, навпаки, коли ми віддалилися від місця інциденту, до нас підійшов директор школи –
галицький самостійник Дем’ян Гадяк – і наказав, аби у майбутньому цю пісню на вулицях села
співали так: «свою родну Русску землю навики залишивши».
… Уряд Волошина... початок гарячкову діяльність. В першу чергу наказав українізувати вивіски
на магазинах, – вони всі були єврейськими.
СЯМ-ТАМ ЗНАХОДИМО НАРОДНИЙ СТИЛЬ, з книги А. Волошина «Спомини»
Відповіді на напади мадярських газет доводять, що газети були під строгим наглядом влади,
особливо в 1870 р. Так, напр., у 1 числі 1870 р. відповідає Уріїл Метеор будапештській газеті
«Magyar Allam», котра в 306 числі писала, що ужгородський «Світ» і львівське «Слово»
матеріально підпирає «Московський благодійний комітет», і «що вони з москалями однієї віри і
що русинській язик – правдивий руській язик».
Язик «Світа» не був ні чисто великоруський, ні церковнонародний (як у Лучкая, Духновича,
Кутки), а мішанина церковщини і великорусичі з дуже малою домішкою народної мови. Проти
сього і виступають поєдні дописователі.
Сям-там находимо доста чистий народний стиль. Газета не знала розогріти свою публіку, хотя й
була єдинственним органом русинів на Підкарпатті...
ЩЕ Й З НОТАМИ, з замітки В. Зубача «В Україні з’явився збірник «Богородицькі пісні»
Радісно, що найбільшим в Україні тиражем (так ще й з нотами)… вийшли «Богородицькі пісні» у
видавництві «Закарпаття». Тексти і мелодії записав протягом останніх десяти років знаменитий
фольклорист, кандидат філологічних наук Іван Хланта.
... Пісні ці сповнені натхненної шляхетності і щиросердечної краси.
…Не всі вони рівноцінні за художньою майстерністю. Це залежало від обдарованості творців.
Однак чимало Богородицьких пісень свідчать про дійсний талант.
…»Богородицькі пісні» – перша в незалежній Україні спроба повернути людям хоча б маленьку
частину найбагатшої духовної спадщини, накопиченої нашими предками протягом століть.
Відзначимо, що перший систематизований збірник українських духовних пісень з нотами –
«Богогласник» – з’явився в Почаєві 1790 року, а перевидавався в 1805, 1821, 1850 р. Він був
широко відомий і на Закарпатті. Інші видання були рукописними.
У минулому столітті вперше духові пісні на Закарпатті були опубліковані (на жаль, без нот) у
збірнику «Пісенник, або Збірник пісень, котрих співаємо у дні свят і святих, а також пісень
покаянних і надгробних». Збірник склав і підготував до друку священик Уріїл – він же
письменник Іван Сільвай.
УКРАЇНСЬКА – НЕ ДІАЛЕКТ РОСІЙСЬКОЇ, з статті О. Каревіна «Чортовиння під
українським соусом»
Як відомо, усі східнослов’янські племена, які населяли Київську Русь користалися однією
російською мовою і, приїхавши в Суздаль, Смоленськ чи Новгород галичанин, у перекладачі
потреби не відчував. Початок мовному розколу поклав поділ політичний. Польсько-литовське
панування, яке встановилося в Південно-Західній Русі з ХІ століття, сприяло поступовому
ополяченню населення. Місцеві говори все більше поповнювалися польськими словами. Так
виникли відмінні від розмовної мови мешканців Північно-Східної Русі західноруські прислівники
– білоруське і малоруське.
Потрібно зауважити, що назви «Мала Русь»,
