КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Осипенко Полина [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ОСИПЕНКО Поліна Денисівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Льотчик. Автор п’яти світових жіночих рекордів в авіації.

З міщанської родини. Батько, Дудник Д. – ремісник.

Народилася 25 вересня (8 жовтня) 1907 р. в с. Новоспасівці Бердянського повіту Таврійської

губернії Російської імперії (нині – с. Осипенко Бердянського району Запорізької області України).

Загинула в авіакатастрофі 11 травня 1939 р. Похована біля Кремлівської стіни на Червоній площі

м. Москви СРСР (нині – столиця РФ).

Вчилася в церковнопарафіяльній школі, закінчила Київські курси птахівників (1929), Качиньску

військову авіаційну школу (1933).

Працювала завідуючою птахофермою колгоспу ім. Котовського (1929-1930), офіціанткою (1930-

1931), служила молодшим пілотом, командиром ланки в винищувальній авіації (1933-1935),

інспектором ВПС при Генштабі (1935-1939).

Герой Радянського Союзу (1938).

Кавалер двох орденів Леніна, ордена Трудового Червоного Прапора.

О. – автор п’ять міжнародних жіночих рекордів, серед яких безпосадочні перельоти за

маршрутами «Москва – Далекий Схід», «Севастополь – Євпаторія – Очаків – Севастополь»,

«Севастополь – Архангельськ» (гідролітак).

Особисте життя О. не склалося. Її свідомо розлучили з першим чоловіком, односельцем С.

Гов’язом, відправивши того служити подалі від дружини, а, дізнавшись, що він з нею намагається

листуватися, репресували.

Ім’я нашої землячки носять населені пункти в Бердянському районі Запорізької області (Україна),

Алтайському краї, район в Хабаровському краї (обидва – РФ), Бердянський педагогічний інститут,

Дніпропетровський обласний аероклуб, теплохід, вулиці і сквери в більш ніж сотні міст України,

Росії, Білорусі, Казахстану, Молдови, Киргизії.

Місто Бердянськ деякий час теж називалося Осипенко (1939-1958).

Пам’ятники О. встановлені в м. Бердянськ, с. Осипенко (Україна), с. Високе Рибнівського району

Рязанської області (РФ).

В с. Осипенко Бердянського району діє музей уславленої землячки.

Серед друзів та близьких знайомих О. – К. Ворошилов, В. Гризодубова, М. Раскова, В. Ломако, О.

Кондрат та ін.


***

ХТО КОГО БІЛЬШЕ ОШУКАЄ, з політичного кредо П. Осипенко

Капіталісти гризуться, мов собаки. Гризуться, хто кого більше ошукає.

Я – НЕ ВОРОГ НАРОДУ, з листа С. Гов’яза, відправленого з сталінського концтабору

Окремі особи розбивали нас своїми переведеннями і розділами в різні боки, що і привело до

остаточного розриву. У березні 1939 р. я вийду на волю,* і не приїду доти, доки не відновлюся в

авіацію і не одержу звання.

Не думайте, що я злочинець…, ворог народу. Ні!

*З в’язниці бідака так і не випустили.


ВИЛІТ ДОЗВОЛИВ ВОРОШИЛОВ, зі спогадів М. Раскової

Я знала Поліну тільки за розповідями. У газетах друкували її портрети. Льотчики часто і з

задоволенням розповідали про її висотні польоти. Якось увечері, повернувшись з роботи, застаю в

себе інженера з Науково-дослідного інституту військово-повітряних сил.

– Як би ви поставилися до того, щоб здійснити далекий політ в екіпажі з льотчиком-дівчиною?

– Згодна, – відповідаю, – але, дивлячись з якою дівчиною. Адже я їй повинна довірити своє життя, а воно мені дороге, як пам’ять...

– Поліна Осипенко пропонує вам летіти з нею. Вона шукає дівчину-штурмана, і Управління

військово-повітряних сил порадило звернутися до вас.

– З Поліною Осипенко – згодна.

– А що ж ви не запитуєте, куди летіти? – засміявся інженер.

– Чи все одно? Льотчик вона гарний. Раз я їй довіряю, то байдуже, куди летіти. Але якщо знаєте, –

скажіть.

– Поліна збирається летіти на морському гідролітаку над суходолом – з Чорного моря до Білого...

Ідея, справді, була чудовою. Я ще не чула, щоб хтось долав такі відстані на гідролітаку над

суходолом...

…Тренувальні польоти продовжувалися. В один з них ми проходили уздовж берега Азовського

моря. Я глянула на Поліну, обличчя її стало м’яким і добрим. Вона уважно дивилася вниз, на

землю. Під нами знаходилися селище. Що, думаю, вона там шукає? Поліна продовжувала пильно

дивитися вниз. Потім передає мені записку: «Це Новоспасівка, моє рідне село». Прив’язала до

олівця папірець і кинула вниз: «Привіт односельцям! Поліна Осипенко».

…Потяглися томливі дні. Щодня відправлялися на метеорологічну станцію. Чого чекати?