Лучкай Михаил (fb2)




ЛУЧКАЙ Михайло Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: угорсько-російський.

Мовознавець, фольклорист, історик, теолог. Автор першої русинської граматики.

З родини священика.

Народився 19 листопада 1789 р. в с. Великих Лучках Австро-Угорської імперії (нині –

Мукачівський район Закарпатської області України).

Помер 3 грудня 1843 р. в м. Ужгороді Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний центр

Закарпатської області України). Похований у крипті біля Цегольнянської церкви. Встановлено

меморіальну табличку з написом: «Тут похований о. Михайло Лучкай (1787-1843) – автор першої

руської граматики і карпаторуський будитель. 15 мая 1927 р.».

Навчався в Ужгородській та Надьварадинській (Румунія) гімназіях, Віденській богословській

уніатській семінарії «Барбареум» (1812-1816).

Був Великолучківським священиком (1816-1817), директором ужгородської міської школи, а

також бібліотекарем-архіваріусом консисторії Мукачівського єпархіального управління (1817-

1829), придворним священиком в італійському м. Лукка (1829-1831), парохом ужгородської

Цегольнянської церкви (1831-1843).

Як письменник дебютував книгою «Слов’яно-руська граматика» (1830). Це був перший

друкований підручник граматики на Закарпатті, до того ж, з широким використанням народної

лексики та фольклору – матеріали краю, пісні рідного села.

Потім настала черга двотомних «Церковних бесід на всі неділі року для навчання народного»

(1831), шеститомної «Історії карпатських русинів» (1843). Чотири томи її у перекладі українською

мовою опубліковані в «Науковому збірнику Музею української культури у Свиднику» (1983-

1991).

Наш земляк виступав проти шовіністичної політики угорського уряду, спрямованої на

денаціоналізацію населення Закарпаття, відзначав кровну спорідненість тамтешніх українців з

українцями інших західноукраїнських земель та Наддніпрянщини.

Він вважав, що літературною мовою для західної України має бути латинська мова, а для Східної

– церковнослов’янська.

Наш земляк сприяв заснуванню та впорядкування парафіяльних шкіл на території Мукачівської

єпархії.

З нагоди 200-річчя від дня народження Л. в Ужгороді відбулася народознавча науково-практична

конференція (1989).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – О. Повчій, В. Копітар, Й. Добровський, К.-Л. Бурбон та ін.


***

РОЗВИВАТИ ЗНАННЯ,

з наукового кредо М. Лучкая

Я сам нiчого бiльше собi не бажаю, як багатьох тих, хто будуть виправляти та удосконалювати,

тому що так розвивались мистецтво i знання i так будуть розвиватись завжди.


ПРАВДА З НАПІВБРЕХНЕЮ, з книги Г. Геровського «Історія угроруської літератури у викладі

Володимира Бирчика»

Ще невдаліша характеристика Михайла Лучкая або Попа і його граматики. Для першого видання

своєї книги автор (Бирчик В. – авт.) склав легенду про те, нібито Лучкай слухав у Віденському

університеті Добровського, який там ніколи не читав; тепер ця помилка виправлена, так само

необгрунтовано в тому сенсі, що Лучкай познайомився у Відні з його творами. Але Лучкай був у

Відні з 1812 по 1816 рік, а головний твір Добровського з церковно-слов’янської граматики, який

Лучкай наслідував, вийшов в 1822 році, коли Лучкай був вже в Унгварі...

Автор нехтує всякою історичною точністю, навіть в перекладі оригінальних слів з граматики

Лучкая дозволяє собі вставляти слова, належні не Лучкаю, а самому авторові; наприклад, Лучкай

пише «Carpatho Russia», автор перекладає «Мала Русь (Україна) тощо.

Лучкай говорить, що він має намір викласти для порівняння, нарівні з церковно-слов’янською

мовою, свою рідну мову, тобто говір села Великі Лучки, де Лучкай народився; автор же приписує

йому бажання «дати граматику тої мови, яку сьогодні називаємо українською».


ДОСЛІДЖУЄМО СПАДЩИНУ ЗЕМЛЯКА, з сайту кафедри класичної та румунської

літератури Ужгородського університету

Тривала робота над інкунабулами навела Ю. Сака на думку зайнятись дослідженням рукописних

фондів бібліотеки університету, значна частина яких написана латинською мовою. Чимало років

свого життя присвятив він праці над дешифруванням та перекладом твору нашого славетного

земляка, відомого історіографа із світовим іменем Михайла Лучкая «Historia Carpato-

Ruthenorum». Сам він залишив землякам безцінний дар: український переклад І, ІІ та частини IV-

го томів цієї цінної праці.

Не менш вагомим є внесок у вітчизняну науку і іншого філолога-класика, доцента Андрія Ігната,

перекладача третього тому «Історії» М. Лучкая. Доцент А. Ігнат написав та підготував до захисту

докторську дисертацію на тему «Загальноосвітня школа на Закарпатті в ХІХ і на початку ХХ ст.»,

однак йому не вдалося її захистити, тодішні владоможці заблокували дисертацію, оскільки в ній

були такі авторські твердження, які не вкладалися в рамки офіційних поглядів на історію

Закарпаття та його