Лучкай Михаил (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЛУЧКАЙ Михайло Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: угорсько-російський.

Мовознавець, фольклорист, історик, теолог. Автор першої русинської граматики.

З родини священика.

Народився 19 листопада 1789 р. в с. Великих Лучках Австро-Угорської імперії (нині –

Мукачівський район Закарпатської області України).

Помер 3 грудня 1843 р. в м. Ужгороді Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний центр

Закарпатської області України). Похований у крипті біля Цегольнянської церкви. Встановлено

меморіальну табличку з написом: «Тут похований о. Михайло Лучкай (1787-1843) – автор першої

руської граматики і карпаторуський будитель. 15 мая 1927 р.».

Навчався в Ужгородській та Надьварадинській (Румунія) гімназіях, Віденській богословській

уніатській семінарії «Барбареум» (1812-1816).

Був Великолучківським священиком (1816-1817), директором ужгородської міської школи, а

також бібліотекарем-архіваріусом консисторії Мукачівського єпархіального управління (1817-

1829), придворним священиком в італійському м. Лукка (1829-1831), парохом ужгородської

Цегольнянської церкви (1831-1843).

Як письменник дебютував книгою «Слов’яно-руська граматика» (1830). Це був перший

друкований підручник граматики на Закарпатті, до того ж, з широким використанням народної

лексики та фольклору – матеріали краю, пісні рідного села.

Потім настала черга двотомних «Церковних бесід на всі неділі року для навчання народного»

(1831), шеститомної «Історії карпатських русинів» (1843). Чотири томи її у перекладі українською

мовою опубліковані в «Науковому збірнику Музею української культури у Свиднику» (1983-

1991).

Наш земляк виступав проти шовіністичної політики угорського уряду, спрямованої на

денаціоналізацію населення Закарпаття, відзначав кровну спорідненість тамтешніх українців з

українцями інших західноукраїнських земель та Наддніпрянщини.

Він вважав, що літературною мовою для західної України має бути латинська мова, а для Східної

– церковнослов’янська.

Наш земляк сприяв заснуванню та впорядкування парафіяльних шкіл на території Мукачівської

єпархії.

З нагоди 200-річчя від дня народження Л. в Ужгороді відбулася народознавча науково-практична

конференція (1989).

Серед друзів та близьких знайомих Л. – О. Повчій, В. Копітар, Й. Добровський, К.-Л. Бурбон та ін.


***

РОЗВИВАТИ ЗНАННЯ,

з наукового кредо М. Лучкая

Я сам нiчого бiльше собi не бажаю, як багатьох тих, хто будуть виправляти та удосконалювати,

тому що так розвивались мистецтво i знання i так будуть розвиватись завжди.


ПРАВДА З НАПІВБРЕХНЕЮ, з книги Г. Геровського «Історія угроруської літератури у викладі

Володимира Бирчика»

Ще невдаліша характеристика Михайла Лучкая або Попа і його граматики. Для першого видання

своєї книги автор (Бирчик В. – авт.) склав легенду про те, нібито Лучкай слухав у Віденському

університеті Добровського, який там ніколи не читав; тепер ця помилка виправлена, так само

необгрунтовано в тому сенсі, що Лучкай познайомився у Відні з його творами. Але Лучкай був у

Відні з 1812 по 1816 рік, а головний твір Добровського з церковно-слов’янської граматики, який

Лучкай наслідував, вийшов в 1822 році, коли Лучкай був вже в Унгварі...

Автор нехтує всякою історичною точністю, навіть в перекладі оригінальних слів з граматики

Лучкая дозволяє собі вставляти слова, належні не Лучкаю, а самому авторові; наприклад, Лучкай

пише «Carpatho Russia», автор перекладає «Мала Русь (Україна) тощо.

Лучкай говорить, що він має намір викласти для порівняння, нарівні з церковно-слов’янською

мовою, свою рідну мову, тобто говір села Великі Лучки, де Лучкай народився; автор же приписує

йому бажання «дати граматику тої мови, яку сьогодні називаємо українською».


ДОСЛІДЖУЄМО СПАДЩИНУ ЗЕМЛЯКА, з сайту кафедри класичної та румунської

літератури Ужгородського університету

Тривала робота над інкунабулами навела Ю. Сака на думку зайнятись дослідженням рукописних

фондів бібліотеки університету, значна частина яких написана латинською мовою. Чимало років

свого життя присвятив він праці над дешифруванням та перекладом твору нашого славетного

земляка, відомого історіографа із світовим іменем Михайла Лучкая «Historia Carpato-

Ruthenorum». Сам він залишив землякам безцінний дар: український переклад І, ІІ та частини IV-

го томів цієї цінної праці.

Не менш вагомим є внесок у вітчизняну науку і іншого філолога-класика, доцента Андрія Ігната,

перекладача третього тому «Історії» М. Лучкая. Доцент А. Ігнат написав та підготував до захисту

докторську дисертацію на тему «Загальноосвітня школа на Закарпатті в ХІХ і на початку ХХ ст.»,

однак йому не вдалося її захистити, тодішні владоможці заблокували дисертацію, оскільки в ній

були такі авторські твердження, які не вкладалися в рамки офіційних поглядів на історію

Закарпаття та його культуру.

Добрих слів заслуговує наукова діяльність ще одного провідного філолога-класика кафедри

доцента Михайла Ороса. Успішно захистивши в Московському університеті кандидатську

дисертацію на тему «Проблеми синтаксису у творах римських граматиків», М. Орос прилучається

до роботи над науковою кафедральною темою. Плодом багатьох років напруженої праці стали

дешифрування та переклад V-го тому «Історії карпатських русинів» М. Лучкая. Робота над цією

працею зробила М. Ороса відкривачем малодоступних матеріалів краєзнавчого змісту:

з’являються його публікації «М. Лучкай про національні меншини на Закарпатті», «Михайло

Лучкай про організацію шкільництва на Закарпатті», «Михайло Лучкай про діяльність Івана

Зейкана», «Про граматику слов’яно-руську» та ін.

...Чимало цінних наукових праць у галузі новолатинської мови у ст. викладача кафедри Оксани

Барбіл, яка завершує роботу над кандидатською дисертацією з питань особливостей мови твору

«Історія карпатських русинів» Михайла Лучкая.


ЗЕРНА ЗАГИНУЛИ, НЕ ДАВШИ ПАРОСТКІВ, з статті «Українці в Африці» в інтернет-газеті

«Діаспора»

В XIX в. в Україні зароджується науковий інтерес до Ефіопії, з’являються нові паростки

ефіопістики. В 1810 р. друкарня молодого Харківського університету випускає «Граматику» І.

Орнатовського, де вперше згадується ефіопська мова. Проте лише через п’ять років перший

українець, відомий просвітитель Михайло Лучкай, почне вивчення мов Ефіопії і Єгипту:

амхарської, геєз і коптської. Характерно, що робить це він за межами батьківщини, в одному з

культурних центрів Європи.

…В 1826 р. він одержує привабливе запрошення: стати капеланом у місті Лукке –

адміністративному центрі однойменного італійського князівства. Правителем Лукки виявився

українець-уніат; його охороняв від революції загін українців; духовні потреби останніх і повинен

був задовольнити отець Михайло. З Лукки Лучкай здійснював поїздки до інших міст Італії.

Написана латиною «Історія Карпатської Русі» була завершена незадовго до смерті автора, який так

і не побачив її опублікованою. Незважаючи на це, місцеві українські історики широко

використовували працю, котра не мала рівних з фундаментальності.

В Ужгороді в мої руки потрапив стародавній зошит невеликого розміру, без обкладинки. На

першій сторінці – напис російською мовою: «Цей словник і алфавіт написав в 1815 році у Відні

Михайло Лучкай і подарував бібліотеці Мукачівського єпископства в 1817 р.».

З подивом я розглядав тексти, написані упереміж латинським і ефіопським алфавітом; іноді мені

вдавалося прочитати слова й цілі вислови мови геєз, іноді я не міг зрозуміти мови, імовірно

амхарської, якого майже не знаю. Подекуди як близькі приклади в словнику зустрічалися арабські

слова, проте написані вони невміло, ліворуч праворуч, а не із права ліворуч, як треба. Ефіопські

букви також іноді написані нерозбірливо або невірно.

Звідки Лучкай черпав матеріали для своїх занять з мов Ефіопії, встановити не вдалося.

На жаль, ніхто з біографів не зміг відповісти на запитання: « Чи зберігав закарпатський

просвітитель інтерес до Ефіопії в італійський період свого життя, коли Італія була головним

центром ефіопістики в Європі?».

В 1829 р. в Харківському університеті було запроваджено викладання мови геєз. Курс читав

латиною німецький вчений Б. А. Дорн. Його лекції слухав відомий український історик М. І.

Костомаров. В 1836 р. Дорн перебрався до Петербурга, і кинуті ним зерна ефіопістики й

арабістики в Україні загинули, не давши паростків.


НАДЗВИЧАЙНО ЦІННИЙ ДОРОБОК , з розвідки Т. Тютрюмової

У ньому (зошиті з нотатками М. Лучкая – авт.) є не тільки алфавіт і словник, а також текстовий

матеріал (молитви), зразки речень, короткі фонетичні коментарі й числівники мови геєз. Так, на

звороті першого аркуша наведена молитва «Отче наш» коптською мовою, написана вона

ефіопськими літерами, а короткий коментар до неї – латиною. Аркуш другий містить молитву

«Отче наш», але амхарською мовою. Потім йде текст (паралельний) латинською й амхарською

мовами...

Другий і третій аркуші містять молитву «Символ віри» («Вірую») амхарською мовою. Із середини

третього аркуша йдуть... майже десять амхарських речень, близьких за синтаксисом до мови геєз...

На аркушах четвертому й п’ятому подано короткий словничок (близько 50 слів) мови геєз...

На п’ятому аркуші... наведені також числівники мови геєз... До алфавіту... прикладена таблиця

порівнянь вимови букв мови геєз із буквами інших мов: арабської, англійської, французької й

угорської. Закінчується алфавіт таблицею дифтонгів мови геєз із короткими фонетичними

коментарями до неї.


ЗБЕРЕГТИ НЕ ЗУМІЛИ, з кореспонденції «Михайло Лучкай» на інтернет-ресурсі «Історичні

постаті Закарпаття»

Після смерті М. Лучкая залишилося понад 5 тисяч флоринів боргу, й тому єпархія прийняла

рішення продати «Історію карпатських русинів» Будапештові за суму вп’ятеро меншу. Рукопис

передали на рецензію члену консисторії Андрію Балудянському. Яка вона була – не відомо, проте

недруги Лучкая приховали рукопис на полицях єпископської бібліотеки.

Довгий час дослідники історії і культури Закарпаття, знаючи про рукопис, знайти його так і не

змогли. Тільки 1962 року це вдалося Юрію Саку – кандидату філологічних наук Ужгородського

університету. І він взявся за перекладу книги українською мовою.

Історичні факти й події, про які розповідає Лучкай, відомі вченим, проте сама праця як рукописна

пам’ятка є цікавою і цінною. Наукова її цінність полягає в тому, що автор використав багатий

архівний матеріал Мукачівської єпархії, різні грамоти, листи й протоколи, які нам тепер уже

недоступні, бо зникли назавжди. Після смерті Лучкая їх було знайдено у нього на квартирі, однак

сучасники не зуміли зберегти спадщину.