КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Лодий Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЛОДІЙ Петро Дмитрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, педагог, правознавець, перекладач. Перший професор філософії і права Петербурзького

університету.

З родини священика.

Народився 4 (15) травня 1764 р. в с. Збої Австрійської монархії (нині – Мукачівський район

Закарпатської області України).

Помер 10 (22) червня 1829 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Навчався в Гросвардійській гімназії, Ужгородському ліцеї.

Працював викладачем Львівського (1787-1801), Краківського (1801-1803) університетів,

Петербурзьких педагогічного інституту (1803-1819), університету (1819-1820), інспектором

Петербурзького комерційного училища (1820-1829).

Член Російського вільного економічного товариства, Альтенбурзького наукового ботанічного

товариства, Йенського мінералогічного товариства.

Перший професор філософії і права Петербурзького університету.

Л. – автор доробків: «Ономастікон найлюб’язнішому пану Миколі Скородинському» (1790),

«Ономастікон найлюб’язнішому пану Антонію Ангеловичу» (1791), «Логічні настанови,

спрямовані на пізнання й відрізнення справжнього від хибного» (1815), «Теорія загальних прав»

(1828), «Християна Баумейстера настанови любомудрія повчального» (1870). Не опубліковані й не

дійшли до нас «Природне право народів» та «Повний курс філософії».

Переклав «Приватне природне право» Цейлера (1809), «Карне право» Фейєрбаха (1810),

«Моральну філософію» Баумейстера (1815).

Відкрив росіянам праці І. Канта. Обстоював сенсуалістичні погляди, виступав проти

суб’єктивного ідеалізму, скептицизму й агностицизму. Істину поділяв на метафізичну, логічну,

моральну й фізичну. Її критерієм вважав несуперечність та одностайність думки більшості, яка

виробляється завдяки розуму й досвіду.

Заперечував божественний характер походження душі, її безсмертність.

Відстоював природне походження загального державного права і рівність усіх людей за своєю

природою. Виступав проти спроб заборонити в Російській імперії викладання філософії.

Зазнав переслідувань з боку влади: не всі його праці друкувалися, а книга «Логічні настанови»

взагалі була визнана «перенасиченою найнебезпечнішими і руйнівними засадами» і нашого

земляка відсторонили від читання філософії (1820).

Не осоромили Л. нащадки. Його син Андрій (1812-1850) став знаним співаком, першим

виконавцем романсів М. Глинки; онук Петро Андрійович (1855-1920), теж співак, працював

викладачем у Тифліті; правнучка Зоя Петрівна (1886-1957) була не тільки відомою вокаліст кою, а

й професором Ленінградської консерваторії.

Іменем нашого земляка названо вулицю в м. Ужгород.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – М. Балугьянський, О. Галич, І. Орлай, В. Кукольник, О.

Куніцин, О. Микитенко, М. Ушаков та ін.


***

ВІД ПСИХОЛОГІЇ ДО МЕТАФІЗИКИ

, з викладацького кредо

П. Лодія

Усього зручніше починати з емпіричної психології, естетики, логіки, а потім перейти до

метафізики.

ФІЛОСОФІЇ ВЧИТИСЯ НЕПРОСТО, з інструкції, підготовленої П. Лодієм для викладачів, які

їхали стажуватися на Захід

У нинішньому стані філософських наук, після перенесених нею різних змін встановленими

правилами за останнє століття, навчатися їй далебі не легко...

… Насамперед, треба знати натуральну історію, фізику, медичну антропологію, всесвітню історію, енциклопедію наук і загальну граматику.

…Можна сподіватися, що ви не накинетеся на першу систему, з якою ознайомитеся, ... а

довіритеся керівнику, який поєднує пізнання найважливіших метафізичних думок усіх часів з

досвідченістю при їх перевірці дослідним шляхом. Звичайно, ці достоїнства рідко зустрінеш

разом, проте Німеччина має людину, яка з цього самого боку відрізняється, пана надвірного

радника Шульца, професора в Гельмштеті; він – незвичайний мислитель і ґрунтовний знавець

своєї науки.

Під керівництвом такої людини навчання досягло б прямої своєї мети...


ЙОГО ТВОРИ БУЛИ НЕСТЕРПНИМИ ДЛЯ МРАКОБІСІВ, з книги О. Маковельського

«Історія логіки»

Видним представником логіки в першій половині XIX ст. у Росії й Польщі був професор

Львівського і Краківського університетів Петро Дмитрович Лодій.

…Він виявляв самостійність у питаннях про закони мислення. Тут він не наслідував ні Вольфа з

його онтологічним формулюванням законів мислення, ні Канта з його чисто формалістичним

обґрунтуванням цих законів. Він пише: «Думки без змісту (без предметів) порожні, а погляди без

понять сліпі».

Лодій бере це твердження з трансцендентальної логіки Канта і ним… б’є кантівську формальну

чисту логіку, зазначаючи: «Коли розуміння є здатність мислити про предмети почуттєвого

погляду, то про що буде розуміння мислити, коли його зовсім відокремимо від почуттєвих і інших

здібностей? Якщо думки без змісту порожні, то якою повинна бути чиста логіка, яка, відвернена

від змісту думок, займається лише їхньою формою?».

Вважаючи помилковим кантівське розуміння логічної істини як згоди знання з самим собою,

Лодій підкреслює: істинність («дійсність») є схожість думки з предметом, про який думаєш.

«Дійсність є такий стан нашого розуму, завдяки якому ми пізнаємо нашу думку…

Проте, визначаючи істину саме так, Лодій все ж акцентує суб’єктивний момент, оскільки він

визначає істину як психологічний стан нашого розуму.

У 30-х і 40-х роках XIX ст., в зв’язку з розгромом університетських філософських кафедр і лютим

розгулом цензури, в Росії не з’являлися нові праці з логіки, котрі мали б який-небудь

прогресивний зміст. Навіть помірний ліберально-просвітительський вольфіанський дух книги

Лодія був нетерпимий для мракобісів, які стояли в той час на чолі управління народною освітою.


КАФЕДРА ВВАЖАЛАСЯ РОЗСАДНИКОМ ВІЛЬНОДУМСТВА, з розвідки В. Кобзаря

«Передісторія факультету»

На початок XIX ст. стало очевидним, що освоювати філософію росіянам, які не володіють

латиною й іншими іноземними мовами, важко. Запрошувані з-за кордону викладачі, у свою чергу

не володіли російською, і не мали успіху у вітчизняних слухачів. Тоді й згадали про професорів із

суміжних держав, котрі отримали освіту в Західній Європі й вільно володіли російською мовою.

У Санкт-Петербург за рекомендацією угорського дипломата Івана Семеновича Орлая були

запрошені карпатороси М. Балугьянський, П. Лодій і В. Кукольник. У своїх курсах, крім

загальноприйнятих положень, професори формулювали і власні погляди, позиції, висловлювали

нові ідеї. Це право закріплювалося за ними університетським положенням…

… З діяльністю Лодія і Галича пов’язана поява в Росії власних докторів і професорів філософії.

Вони – творці власне російської школи як філософії, логіки, так і інших дисциплін.

…1821 рік запам’ятався, насамперед, університетським безладдям з філософами. У серпні

почалася ініційована новим попечителем Петербурзького навчального округу Д. П. Руничем

«справа про волелюбних професорів».

… За вислови на користь незалежності філософії від богослов’я, проти перетворення її в

«служницю богослов’я»… четверо професорів постали перед громадським судом на надзвичайних

зборах університету. Обвинувачення, зокрема, висувалися такі: не визнають книг Старого завіту, зловживають проти Священного писання; походження верховної влади вважають не від Бога, а від

згоди людей.... Професорами цими були О. Галич, К. Герман, Э. Б. С. Раупах і ад’юнкт О.

Арсеньєв.

На зборах, які проходили 3-го, 4-го і 7-го листопада 1821 р., з двадцяти присутніх професорів

тільки семеро (за оцінкою сучасників, не найгідніших) підтримали обвинувачів, основна ж маса

поводилася гідно і виступила проти, серед яких були й професори П. Лодій і М. Балугьянський.

Наслідки цієї справи позначилися на всьому університетові в цілому. М. Балугьянський на

початку 1821 р. пішов у відставку. О. Куніцина, О. Галича й інших позбавили права читати лекції.

Та й П. Лодія, котрий не підтримав обвинувачів, теж позбавили можливості викладати філософію, відсторонивши його від завідування кафедрою філософії, оскільки вона саме і вважалася світським

і духовним чиновництвом одним з розсадників вільнодумства в Росії.

…Одинадцять передових, прогресивно мислячих професорів були звільнені чи самі з солідарності

зі звільненими залишили університет.


ВІДУЧУВАВ УЧНІВ ВІД ЗУБРІННЯ, з нарису К. Петрова «Про відкриття гімназії в

Петрозаводську в 1808 р.»

Перетворення училищ Олонецької губернії за статутом 1804 р. розпочалося лише 1808 р. і

остаточно завершилося в 1810 р. ...Учнів у 1-му класі гімназії було 11, у другому – 7.

У жовтні 1811 р. прибув у Петрозаводськ відправлений візитатором від головного правління

училищ в Архангельську й Олонецьку губернії ординарний професор, академік Петро Дмитрович

Лодій. Він попередньо оглянув гімназію, розпитував кожного з учителів «про все, що стосується

навчального процесу, про посаду кожного, про науки, про те, який метод використовують, і

просив приготувати про це відповідні йому записки».

Лодій багато говорив з учителями про те, що «варто відучувати учнів від зубріння і намагатися

подавати дітям точні поняття». Вчителі відповідали, що в них часто ведуться бесіди з учнями, які

звикають заперечувати.

Після бесіди з учителями Лодій оглянув суми і будинок і «знайшов їх в повному порядку».

11 жовтня він переглянув промови, приготовлені з нагоди майбутнього урочистого відкриття

гімназії; 12-го був у повітовому училищі, а 13-го – ревізував навчальні посібники; у цей же час він

зробив по класах приватний іспит учням, тому що публічний відбувся незадовго перед цим.