Курилович Ежи (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КУРИЛОВИЧ Єжи


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Мовознавець. Один з фундаторів сучасної структурної лінгвістики. В філології існують наукові

терміни «Теорія ізоморфізму Куриловича» і «Семантичний дериват Куриловича».

З міщанської родини.

Народився 14 (27) серпня 1895 р. в м. Станіславі Австро-Угорської імперії (нині – м. Івано-

Франківськ, адміністративний центр однойменної області України).

Помер 28 січня 1978 р. в м. Кракові Польської Народної Республіки (нині – Республіка Польща).

Закінчив Львівську німецьку гімназію (1913), Віденську вищу школу міжнародної торгівлі (1913-1914; 1917-1919), філологічний факультет Львівського університету (1921-1923), стажувався в

Франції, США, Австрії.

Служив під час першої Світової війни в лавах австро-угорської армії (1914-1916), працював

викладачем Львівського (1926-1931), Вроцлавського (1946-1948), краківського Ягеллонського

(1948-1965) університетів.

Член Польської академії наук і писемності (1931).

Член Польської академії наук (1952).

Доктор honoris causa Сорбонни (1957)

Доктор honoris causa Дублінського університету (1959).

Двічі лауреат державної премії ПНР (1955; 1964).

Спеціалізувався з проблем загальнолінгвістичної теорії знаку; основних структурних елементів

мови (фонема і її властивості, морфема і її властивості, словосполучення і пропозиція); основних

процесів, що відбуваються в мовній системі (аналогічні процеси, дериват, формування

граматичних категорій); загальної теорії відмінка і загальної теорії ономастики; хронології

розвитку морфологічних систем сучасних індоєвропейських мов; аблауту семітських і

індоєвропейських мов.

Як учений дебютував розвідкою «Романські етимології» (1923).

Потім настала черга наступних доробків: «Відображення тонів в мові гат» (1925), «Etudes indo-europeennes» (1935), «L’apophonie en indo-europeen» (1956), «L’accentuation des langues indo-europeennesЙ» (1958), «L’apophonie en semitique» (1961), «Indogermanische Grammati» (1968),

«Problemes de linguistique indo-europeenne» (1977).

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Котвич, М. Коен, Е. Сепір, Я. Янув, К. Бюлер, Ж. Блок, С. Смогожевський, З. Штібер, К. Твардовський, Е. Бенвеніста, А. Мейє, П. Шантрен, Ж. Вандрієс

та ін.


***

МЕЖА УСІХ МОВ,

з наукового кредо Є. Куриловича

Фундаментальною межею, властивою всім мовам, є відсутність однозначної відповідності між

звуковою формою слова і його значенням.

Від сучасної лінгвістики ми чекаємо саме точного і явного аналізу структур, унаслідок якого

будуть одержані класи, засновані за своїми... функціями на структурах.


ЕВОЛЮЦІЯ СИСТЕМИ, з статті «Курилович Єжи» у Вікіпедії

Основною галуззю наукових інтересів Куриловича була індоєвропеїстика і семітологія. Він

запропонував реконструкцію індоєвропейського наголосу (торкнувшись також проблем

індоєвропейської метрики), вніс істотний внесок до розвитку ларінгальної гіпотези Ф. де Соссюра, виявивши існування ларінгалів в хетській мові.

Висунув гіпотезу про походження семітського трьохприголосного кореня в результаті

граматикалізації апофонії.

Більш спірну частину його спадщини складають роботи про граматичну структуру

індоєвропейської прамови: вони у низці положень зараз вважаються застарілими.

Роботи Куриловича з загальних проблем мовознавства нечисленні, проте залишили важливий слід

в історії лінгвістики. За своїми поглядами він був близький до структуралістів «функціонального»

напряму 1930-1950-х рр., хоча його не можна беззастережно віднести ні до однієї з крупних

лінгвістичних шкіл цього періоду. Розділяючи структуралістське розуміння мови як «системи

чистих відносин», на відміну від багатьох структуралістів, він активно займався проблемами

еволюції мовної системи.

Одне з головних теоретичних досягнень Куриловича – обґрунтування методу внутрішньої

реконструкції для вивчення стародавніших станів мови: на відміну від класичного

компаративістського методу зовнішньої реконструкції, який спирається на регулярні звукові

відповідності у сфері базової лексики споріднених мов, за внутрішньої реконструкції

використовуються дані лише однієї мови, і стародавніші форми відновлюються на підставі аналізу

нерегулярних особливостей словозміни.

Як дослідник проблем походження і еволюції граматичних категорій і причин мовних змін

Курилович є одним з попередників «теорії граматикалізації».

Йому також належить низка піонерних робіт з граматичної семантики: він, зокрема, запровадив

зіставлення семантичних і синтаксичних відмінків і поняття семантичного деривату.


ПОМІТНИЙ ВНЕСОК ДО ТЕОРІЇ, з розділу «Граматикалізація» на krugosvet.ru

Термін «граматикалізація» у вказаному ...значенні вперше запроваджений, мабуть, французьким

лінгвістом Антуаном Мейє в 1912 р., але міркування на дану тему зустрічалися і у його

попередників, і, незалежно, в пізніших роботах (наприклад, у Єжи Куриловича).

Ця теорія (яка бурхливо розвивається донині) описує всю сукупність процесів, які приводять до

виникнення граматичних значень, граматичних категорій і граматичних систем в мовах світу.


КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЕТЮДИ, з статті Л. Перловського «Свідомість, мова і математика»

Якнайдавніші слова, як вважають Єжи Курилович і Костянтин Красухін, виражали пасивний

внутрішній сьогохвилинний неконтрольований стан об’єкту (тобто людини, яка говорить)... Ці

форми слів-концепцій були, за термінами сучасних граматичних категорій, віддієслівними

прикметниками (дієприкметниками), проте дієслів, іменників, прикметників і дієприкметників ще

не існувало, і перші слова були недиференційованими граматичними категоріями (без сучасних

флексій типу «-ється»). Поняття об’єкту і суб’єкту в словах ще не були диференційовані, людина

не відділялася від природи, дії від станів.

Порівняно з мисленням сучасної людини перші слова відповідали недиференційованим

концепціям мислення, проте порівняно з криками мавп це були диференційовані слова-концепції, керовані нейронними центрами в корі мозку, корі дотепер зберегли нейронну структуру і

керівництво нашою мовою. Перші словоформи не змінювалися за відмінками чи часами, в мові і

мисленні не було подібних диференційованих форм і концепцій. Поступово від стародавніх форм

відділялися словоформи з ознаками часу і можливості, і набагато пізніше утворилися іменники та

дієслова, тобто диференціювалися флексивні форми і розумові концепції предмету і дії.

Єжи Курилович не належав до лінгвістів, які прагнули до повного і зв’язного викладу своєї

лінгвістичної теорії. Як пише В. А. Звєгінцев, «його теоретичні статті іноді справляють враження

етюдів, що не мають загального значення». Однак всі вони відображають чітку і продуману

концепцію.

Більшість робіт Куриловича присвячена індоєвропеїстиці. Дослідження, сконцентровані на

проблемах морфонології і морфології, утворюють центральну вісь наукової діяльності ученого.

...Працюючи над тими чи іншими конкретними питаннями порівняльної граматики, він звертався

до загальних проблем лінгвістичної методології, до теорії мови.


ОДИН З НАЙВИЗНАЧНІШИХ СТРУКТУРАЛІСТІВ, з статті «До 110-річчя Єжи Куриловича»

на Farchive.libfl.ru

Характеризуючи загальнолінгвістичну позицію Є. Куриловича, А. Хайнц виділяє наступні основні

моменти:

принцип структурного підходу до пояснення мовних фактів на основі загальносеміотичної теорії

мовного знаку і комунікативного акту;

послідовне застосування принципу ієрархії в розгляді мовної системи;

облік постійної взаємодії синтаксичної і діахронічної зміни мови і пов’язана з цим проблема

варіативності як джерела формування нових елементів і відносин в мовній системі;

використання поняття ізоморфізму як однієї з загальних характеристик устрою мовної системи, що забезпечує її єдність;

перенесення методів структурного аналізу з синхронії мови на діахронію і, у зв’язку з цим, –

особлива увага до методики внутрішньої реконструкції як найпослідовнішого використання

структурного методу у вивченні мовної діахронії;

увага до специфіки окремих рівнів мовної системи.

Єжи Курилович визнаний одним з найбільших структуралістів XX ст. Він не належав до жодного з

провідних напрямів лінгвістики, займаючи особливе місце. Як і інші польські учені його

покоління, він перебував під впливом ідей І. А. Бодуена де Куртене, мав зв’язки з Празьким

лінгвістичним гуртком і в той час відчував вплив глоссемантики, друкувався у виданнях

Копенгагенської школи.

Він вніс величезний внесок до світової науки, і низка його ідеї зберігають свою актуальність до

цього дня.


НЕ ПРОСТО ГРУПА СЛІВ, з дослідження А. Загнітка і Н. Загнітко «Закономірності

сполучуваності прийменників зі значенням мети»

Водночас непоодинокими постають тлумачення прийменника як морфеми (В. О. Богородицький,

І. О. Бодуен де Куртене, В. В. Виноградов, І. Р. Вихованець, Є. Курилович, І. І. Мєщанінов, О. М.

Пєшковський, О. О. Потебня та ін.), що особливо яскраво наголосив Є. Курилович у твердженні: прийменник – це «не слово, а морфема (а інколи «субморфема», яка утворює єдність з

відмінковим закінченням)».

Очевидно, компромісним твердженням слід вважати думку В. В. Виноградова щодо віднесення

прийменників до часток мови, оскільки вони «пов’язані з технікою мови» і «перебувають на межі

слів і морфем». Це послідовно виявлено і в самому тлумаченні прийменника лінгвістом, які

«служать для вираження просторових, цільових, присвійних, обмежувальних та інших відношень

між об’єктами або таких самих відношень об’єктів до дій, станів і якостей», і тому цілком

логічним постає заперечення В. В. Виноградовим за прийменниками статусу повнозначних слів,

оскільки власне значення прийменника «не може виявлятися поза зв’язком з відмінковою формою

якої-небудь назви особи або предмета».

Подібні погляди надають викінченості концепції Є. Куриловича про те, що прийменник разом з

іменником – «це не група слів, а слово, у якому прийменник виступає в ролі морфеми». Тому

прийменник постає «підморфемою» складної морфеми, в якій вирізняються «прийменник +

відмінкове закінчення».


ПАРАЛЕЛІЗМ ЧИ ПЛОЩИННА БУДОВА, з реферату Г. Таранець «Теорія ізоморфізму та

ієрархії рівнів мови»

Теорію ізоморфізму запропонував польський мовознавець Єжи Курилович. Згідно з цією теорією

в мові існує структурний паралелізм між рівнями. Так, зокрема, структурну подібність можна

побачити у складі й реченні (структурна тотожність голосного в складі і предиката в реченні).

Теорія ізоморфізму має важливе практичне значення. Для прихильників цієї теорії обґрунтованим

є запозичення методів та понять, які використовуються при вивченні одного рівня, для

дослідження іншого, наприклад запозичення методів і понять фонології у дослідженні лексики або

граматики.

Не всі вчені приймають теорію ізоморфізму. Так, зокрема, російський мовознавець В. І. Кодухов

уважає, що ідея ізоморфізму не пояснює всієї складності мовної структури, а зводить її до

найпростіших структур з площинною будовою.