Кукольник Василий (fb2)


Настройки текста:



КУКОЛЬНИК Василь Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Правник, фізик, агроном.

З дворянської родини. Сини, Кукольник Н. і П., – письменники.

Народився 1 січня 1765 р. в м. Мукачевому Австро-Угорської імперії (нині – місто Закарпатської

області України).

Звів рахунки з життям 6 лютого 1821 р. в м. Ніжині Чернігівської губернії Російської імперії (нині

– районний центр Чернігівської області України). Похований в огорожі місцевого монастиря.

Закінчив Віденський університет.

Працював викладачем Замосцького ліцею (до 1803), викладачем головного Петербурзького

педагогічного інституту (1803-1819), Петербурзького університету (1819-1820), директором

Ніжинської гімназії вищих наук (1820-1821).

Член санкт-петербурзького Вільного Економічного товариства.

Член Московського фізико-медичного товариства.

Член Альтенбурзького ботанічного товариства.

Член Лейпцігського економічного товариства.

Кавалер орденів св. Володимира 4-го ступеня (1811), св. Ганни 2-го ступеня (1816), св. Станіслава

4-го ступеня (1817).

Друкувався в «Економічному журналі», котрий сам і видавав.

Наш земляк – автор наступних книг: «Курс господарських відомостей» (1805), «Початкові

підстави сільського господарювання» (1810), «Початкові підстави римського цивільного права»

(1810), «Початкові підстави Російського приватного цивільного права» (1813), «Російське

приватне цивільне право» (1815), «Керівництво з викладання римського права» (1821).

Оприлюднив вельми цінний для того часу систематичний виклад цивільного права і процесу.

Прихильник школи природного права, все ж вважав необхідним спиратися на позитивне

вітчизняне право, не схиляючись перед буквою закону і широко розуміючи її застосування.

За особливі заслуги отримав невеликий маєток у Віленській губернії (1819).

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Гоголь, М. Балугьянський, Є. Гребінка, Микола I, П.

Лодій, І. Орлай, П. Редкін, Г. Терлаїч та ін.


***

ДО ЗАКОНІВ – ЩЕ Й РОЗУМ,

з професійного кредо В. Кукольника

Знання права має полягати в знанні сили і розуму законів, а не одних слів, якими вони написані.


ВЗЯВ ТУРБОТУ НА СЕБЕ, з листа В. Кукольника О. Голіцину від 13 червня 1817 р.

Нестача підручників, написаних російською мовою, з предметів, які я викладаю, і пов’язані з цим

нескінченні утруднення..., спонукали мене взяти на себе турботу про написання і видання

керівництва з наук Сільського Господарювання, а також з Римського і Російського Цивільного

права.

Ці доробки досить відомі не лише Уряду, а й всій Державі, і удостоєні розпорядження

Міністерства Народної Освіти про виняткове їх використання в учбових закладах Імперії.


ОЧИЩАВ ПОЧУТТЯ, зі спогадів П. Редкіна

Залучив вихованців (Ніжинської гімназії вищих наук – авт.) до власної родини, проводячи з ними

невідступно цілі дні. Частими бесідами своїми, сповненими батьківській уважності, ніжності,

дружньої простоти, педагогічної досвідченості, живої цікавості, великої ученості, плідної

освіченості, він очищав почуття, розвивав розум, пом’якшував серце і укріплював волю

вихованців своїх, спрямовуючи їх до всього прекрасного, істинного, високого і доброго.


НЕ ЗНАЙШОВ ПОРОЗУМІННЯ, зі спогадів Н. Кукольника

Це був перший і надзвичайно чутливий удар по добросовісному педагогові. Надії – разом були

знищені; засоби – відняли; до цього долучилася тяжка нудьга вченого, абсолютно ізольованого,

оскільки не лише суспільство, а й ті, хто повинен був служити йому помічниками, не могли цілком

розуміти видів його, розділяти його думки і почуття, і туга – дуже скоро стряснула чутливий

організм. Він впав в іпохондрію, яка дуже швидко і не зворотно звела його до передчасної могили.

...У припадку меланхолії вистрибув з вікна третього поверху будівлі ліцею і помер унаслідок

цього падіння.


ПОЗИТИВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО, з монографії Г. Шершеневича «Наука цивільного права в

Росії»

Майже одночасно з посібником Терлаїча з’являється твір професора С.-Петербурзького

педагогічного інституту Василя Кукольника під заголовком «Початкові підстави російського

приватного цивільного права». Твір цей складається з двох частин, з яких перша присвячена

матеріальному цивільному праву, або, за термінологією автора, теорії цивільного права, а друга

формальному праву або практичному обряду судочинства. Воно є стислим викладом загальних

початків цивільного права з незрівнянно великим юридичним змістом, ніж посібник Терлаїча.

Деякі розділи оброблені вельми непогано для свого часу, особливо спадкове право, якому передує

навіть історичний нарис розвитку, і зобов’язальне право.

Згідно з духом науки того часу, Кукольник перебуває під впливом вчення про природне право.

Природне право, на думку автора, є частина філософії, яка висловлює закони, що відкриваються

нам чистим розумом, і які повинні бути підставою позитивних законів, котрі, у свою чергу,

складають священну огорожу прав громадян. «У позитивному законодавстві повинно вважати

загальним правилом те, щоб без крайньої потреби не віддалятися від природного права, інакше

закони будуть не тверді, не міцні, іноді ж і несправедливі».

У відповідності до такого погляду на значення природного права перебуває погляд Кукольника на

закон. «Закон, в загальному юридичному значенні, є правило, яке накладає на нас етичну

необхідність порівнювати з ним ...наші діяння. Етична необхідність, що накладається на нас

законом, називається так само етичним обов’язком. Її або вселяє нам здоровий глузд, ...або наказує

верховна влада, загрожуючи за недотримання її волі покаранням. У першому випадку закон буває

природний, в цьому ж останньому позитивний». Таким чином Кукольник в своєму понятті про

закон розходиться далеко з сучасним нам поняттям, вважаючи позитивний закон лише видом

юридичних законів. Звичайно, природні закони він розуміє не в сенсі природжених нам початків

справедливості.

Визнаючи, що зміст приватного права складають «взаємні стосунки громадян між собою»,

Кукольник дотримується у викладі римської системи. «Теорія, по відмінності предметів, що її

складають, поділяється на три розділи: 1) про осіб, їхній стан, про права й обов’язки, що

виникають від особистого стану громадян; 2) про речі і про права і обов’язки з ними зв’язаних; 3)

про діяння і про права і обов’язки, що з них витікають».

На думку Кукольника, для вивчення цивільного права необхідні допоміжні знання. Для

досягнення причин і мети законів потрібне ґрунтовне знайомство з вітчизняною історією, для

точного застосування законі... юристові необхідна наука логіки.

Проте автор, очевидно, дещо захоплюється, коли говорить, що, оскільки предмети є суть особи,

речі і діяння, то для юриста необхідні «науки, що їх стосуються, такі як антропологія взагалі і

психологія зокрема, фізика, архітектура, технологія, наука сільського господарювання і інші

природні науки, предмети яких суть речі, складові майна громадян».

При читанні Кукольника неприємно вражає своєрідна термінологія автора, так detentio він називає

граматичним володінням у протилежність юридичному, право власності – володінням, сервітути –

повинностями.

Не позбавлена книга іноді й курйозів, так особисті відносини подружжя автор визначає в

наступній формі: «загальні права і взаємні обов’язки подружжя суть ті, які виходять

безпосередньо з мети шлюбу, бо кожний з них має довершене має право вимагати від іншого

виконання всього того, без чого не може бути досягнута мета подружнього товариства».


БІДНИХ НЕ ПОЛЮБЛЯВ, з книги В. Сиротенка (Вербицького) «Незнайомий Тарас Шевченко»

Молода вдова, яка народила через декілька місяців донечку, залишилася одна, з чотирма малими

дітьми на руках. Жінці, звиклій до того, що спочатку всім командували батьки, а потім чоловік,

довелося самій вести господарство. Не змогла справитися. Довірилася управляючим. Що ті

управляючі не розікрали, розграбували 1812 року наполеонівські війська. Ні за що було навіть

навчати дітей. Добре що сама була грамотною і змогла всіх їх навчити.

Але в ті часи обов’язком дворянина було служити. А для того, щоб мати право служити, треба

було закінчити гімназію. Коли Віктору виповнилося 12 років, вся рідня збунтувалася і примусила

таки Надію віддати сина в Московську чотирикласну губернську гімназію. Чому в Московську,

адже поряд в Ніжині була одна з кращих в імперії гімназій, рівноцінна університету? Та тому, що

її директор Василь Кукольник вважав сина вдови, що розорилася, негідним його закладу. Лише

після самогубства Кукольника вдова змогла перевести сина до Ніжина.

У 1822 р. став він учнем 3 класу першого періоду (всього в гімназії були 3 періоди по 3 роки

навчання, і випускники її одержували атестат, рівноцінний університетському диплому).

Не дуже гостинно зустріли гімназисти напівзлиденного «хохла» Забілу. У класі верховодили син

Кукольника Нестор, Петя Маркос, Платон Закревський, брати Лукашевичі... Вони могли собі

дозволити все, навіть замкнути наглядача в туалеті чи виштовхати його вечором втришия із

спальні пансіонату. В ті часи їм, дітям багатіїв, все сходило з рук. (З часом, вже при Миколі I, вони

всі загримлять у справі про «змову в Ніжинській гімназії»). Віктора ж карали за будь-яку витівку...

Посадили його за парту поряд з таким же бідаком-ізгоєм Миколою Гоголем. На жаль, Гоголь не

відрізнявся комунікабельністю. Не друзями вони стали, а суперниками. Обидва писали вірші, при

цьому Вікторові вірші були і більш пісенними і простішими. Гоголь не міг пробачити, що хтось

пише краще за нього. Переписав він Вікторови вірші в збірку-альманах, назвав його «Гнойовий

Парнас» і пустив по руках...

До речі, не будь цього альманаху, можливо, і не було б великого письменника Гоголя, адже саме

після цього альманаху Миколка серйозно захопився редагуванням справжніх журналів, а оскільки

він фактично був і єдиним їх автором, то мимоволі захопився і прозою...

Нічим хорошим ні Гоголь, ні Забіла не могли пригадати гімназію...