...Про організоване українське суспільно-політичне життя в Криму до часів революції 1905-1907
рр. однак не могло бути мови – принаймні досі не вдалося знайти переконливих підтверджень
його існування. Утиски царату були надто сильні; в таких умовах український національний рух в
Криму, навіть у суто культурному плані, розвиватися не міг.
Становище помітно змінюється під час та після революції 1905-1907 рр. Українське суспільно-
політичне і культурне життя (правда, далі неофіційне, напівлегальне) концентрується у
Сімферополі та Севастополі. У 1905-1906 рр. у Сімферополі виник гурток українських соціалістів-
революціонерів; у Севастополі ще до 1905 р. було утворено гурток «Кобзар» на чолі з директором
державної жіночої гімназії В’ячеславом Лещенком. У севастопольському гуртку основну роль
грали офіцери-українці Чорноморського флоту. (Флот комплектувався переважно з українців – їх
кількість у період між революціями 1905 та 1917 рр. сягала до 75%).
Українці Криму отримали власну українську пресу – в сімферопольській газеті «Тавричанин» був
постійний окремий відділ «Українцям».
НАКЛАД ВИДАННЯ – НЕВЕЛИКИЙ, з рапорту сімферопольського поліцмейстера
таврійському губернаторові
У м. Сімферополі видаються дві газети «Південні відомості» і «Тавричанин», перша з них
виходить щоденно накладом від 4 тис. до 5500 екземплярів і доходить до 7 тис. екземплярів, коли
в ній поміщаються сенсаційні статті або сповіщення; другої виходить від 420 до 500 примірників
щоденно.
З ШУГУРОВИМ НЕ ПОГОДИВСЯ, з статті Л. Тихомирова ««Євреї в Росії» в журналі
«Російський огляд» в 1895 р.
Читачам вже відома цікава праця покійного Шугурова «Історія євреїв в Росії». У «Російському
архіві» поміщено тепер його продовження, яке охоплює початок XIX сторіччя.
Історія євреїв на початку XIX сторіччя має ті ж риси, що й раніше. У Стародавній Русі єврейське
питання було вирішене радикальним способом повного вигнання євреїв. З приєднанням володінь
Речі Посполитої починається система напівзаходів, котрі мають своєю метою пристосувати євреїв
до чогось національно корисного.
Ця система частково, як пише Шугуров, була засвоєна Петром I. У тій же книжці «Російського
архіву» пан Коломійцев, щоправда, спростовує цю думку Шугурова. Він посилається на
дослідження М. Костомарова «Жидотріпання в XVIII столітті» («Київська старовина», 1883).
У цьому дослідженні Костомаров розповів історію вбивства жидами студента Київської колегії
Миколи Сохна за підмовою львівського цадика Соломона... за те, що Сохно, знаючи досконало
єврейську мову і будучи знайомий з єврейськими писаннями, відкрито викривав єврейські
шахрайства і навіть у присутності цілого натовпу євреїв, присутніх з нагоди Трубного дня
(останній день свята Нового року), вступив в гаряче змагання з вище означеним «вченим»
цадиком, доводячи вживання євреями християнської крові задля релігійних цілей.
Вбивство євреями Сохна було викрите, унаслідок чого відбулося ціле повстання православного
народу і потім загальне «жидотріпання» – з вбивствами, підпалами, пограбуваннями тощо. Двох
євреїв, Давидку і Янкеля, які вбили Сохна в Городні (куди він приїжджав з Києва до рідних на
різдвяні свята), пересилали під конвоєм козаків з Чернігова до Батурина до гетьмана. Проте ледве
конвой виступив з Чернігова, як городненські жителі розігнали конвойних, а Давидку і Янкеля
буквально розтерзали на шматки.
Гетьман про все це доніс Петру Великому. Петро із цього приводу сказав: «Мудро вчинили наші
прародителі, котрі не допускали в підвладний ним край (тобто до Малоросії. – Л. Т.) цих жидів.
Від них лише смута, оскільки вони нашу віру і наш народ ненавидять, а наш народ ненавидить рід
жидівський і його віру. Притому і в комерції, і в промислах вони нашим людям чинили
перешкоду. Шкоди від них немало, а корисності ніякої немає. Краще, коли їх у нас немає; бажано,
щоб і надалі не було».
Це зауваження цілком доводить негативний погляд Петра Великого на єврейське питання в Росії.
Та іншого погляду на це питання великий цар і не міг висловити, оскільки він прагнув для Росії
блага, а наскільки в цьому відношенні могли бути йому корисні жиди – це видно найнаочнішим
чином з твору Шугурова.
Але якими б не були особисті погляди Петра на євреїв і єврейське питання, в усякому разі,
історичний факт полягає в
