Нещасний! Такий статут природи. Перестань скаржитися на долю свою. Знось лихо з твердістю, нещастя –без скарг і спокій душевний стане тобі нагородою.
СТРОГЕ ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ПРИНОСИТЬ СПРАВЖНЄ
ЗАДОВОЛЕННЯ, з есе О. Іллічевського
Людина змушена жити в суспільстві; надмірно було б доводити те, що визнане всіма філософами і
затверджене всіма часами. Не заглиблюючись далеко в причини цього явища, ми побачимо, що
посади є узи, що утримують в межах дій; посади – суть умови, без яких вона не могла би існувати
в колі собі подібних. Призначивши межу, за яку [чиновник] переступати не повинен, вони
визначають всю широчінь його свободи; діючи на нього так само як і на інших людей, які його
оточують, вони захищають безпеку всіх і кожного: словом, вони складають частину тієї величезної
машини, яка безперервним рухом своїм зберігає добробут суспільства.
…Ніхто з людей не гарантований від посад. Сама природа визначає деяких з них, і посади для нас
священніші за інше, бо вони засновані на відчутті власного серця. Дикі тварини навіть
покоряються. Яка людина відкине їх? який батько, давши буття немовляті, відмовить йому в
ніжному піклуванні? який син осмілиться відмовитися від покірності і пошани до своїх батьків?
Проте не всі посади спонукають нас рівним чином, не всі вселені нам природою. Багато з них
засновані на чесності, справедливості, …на чеснотах, які не всякому відомі.
Дехто, прагнучи щастя приймають на себе різні посади, щоб забезпечити цим своє владарювання; але чи всі виконують обов’язки у всій точності?
…Декому здається дивним, як може точне виконання посадових вимог принести людині дійсне
задоволення. Жертвувати незліченними вигодами і перевагами, битися безупинно зі своїм
бажанням і пристрастями і на кожному кроці пересилювати себе – чи це є шлях до щастя?
...Справді, чия доля краща за долю людини, що виконала свій обов’язок? Безтурботний в душі
своїй, шанований в колі свого товариства він є дзеркалом чесноти і зразком тієї високої істоти, яка
без всякої користі для себе творить благо для мільйонів людей.
Посаді цивільні підпорядковані відомим законам. Верховна влада може від нас вимагати звіту у і
навіть більше – карати нас, якщо знайде недбайливими. Але скільки існує таких посад, відправлення яких обмежується власним свавіллям. «Навіщо, – думають інші, – шукати щастя
шляхами невідомими? Ой! життя наше коротке; воно пролетить швидше за блискавку. Так навіщо
відкладати на завтра те, чим можемо насолодитися нині?».
Зупиніться, засліплені ласолюби! ви бажаєте щастя, але прагнете своєї погибелі: гордість ослабила
душу, розкіш ослабить і тіло ваше. Ні! щастю немає місця в серці жорстокому – воно нерозлучне з
чеснотою.
…Щасливий, стократ щасливіший ти, о, муж доброчесний! Твоя нагорода – не тлінне золото, не
тлінна пошана, а власне серце; твоє щастя – не гучні святкування, не пишні бенкети, а серця твоїх
ближніх.
МАЛОРОСІЯ – РОСІЙСЬКА ІТАЛІЯ, з листа О. Іллічевського В. Кюхельбекеру від 4 квітня
1818 р.
ЛюбЂзнЂйшій другъ ВильгЂльмъ Карловичъ!
Съ вЂличайшимъ нЂтЂрпЂніЂмъ ожидалъ я отвЂта на моЂ письмо къ вамъ отъ 24 гЂнваря, и
нЂтЂрпЂніЂ моЂ было награждЂно сугубо: вмЂстЂ съ этимъ письмомъ я получилъ писаніе
нашЂго общаго друга нЂмца, москвича и малороссіянина Антона. МнЂ вЂсьма странно слышать, что нашъ баронъ называЂтъ Малороссію скучною стороною – Малороссію, россійскую Италію, Аркадію, всЂ что вамъ угодно. Понимаю: въ этомъ случаЂ философичЂскій умъ бЂреЂтъ вЂрхъ
надъ поэтичЂскимъ – и это кажЂтся основатЂльнЂЂ. НЂ знаю, какова Ђму покажЂтся наша
Сибирь, Ђсли исполнится Ђго прЂдположЂніе къ намъ пріЂхать – чуть ли Уралъ и Иртышъ нЂ
произвЂдутъ одно дЂйствіе съ ДнЂпромъ и ГороднЂю.
ВпрочЂмъ нЂчЂго пугаться Сибири, вЂздЂ Ђсть умныя люди и милыя дЂвушки – для мЂня такъ
и въ холодной Сибири тЂпло – и въ ПЂтЂрбургъ возвращаться я ещЂ нЂ думаю. Одно только, чЂмъ столица имЂЂтъ пЂрЂдъ всЂми провинціями выгоду, – это литературныя, тЂатральныя, политичЂскія, интригныя и всякія, и всякаго рода интЂрЂсныя новости. Для мЂня до многихъ
нЂтъ нужды, – но литература всЂ ЂщЂ имЂЂтъ мЂня покорнейшимъ и прЂданнЂйшимъ слугой!
…ТЂпЂрь два слова о нашЂмъ Платоне. МЂня мало утЂшаЂтъ, что онъ похожъ на мЂня; это
значитъ, что онъ худо учится, посредствЂнно вЂдЂтъ сЂбя и выдЂтъ на равнЂ съ послЂдними.
ПринуждайтЂ Ђго, пожалуйста, къ
