КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Ильичевский Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ІЛЛІЧЕВСЬКИЙ Олексій Даміанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач.

З чиновницької родини.

Народився 28 лютого (11 березня) 1798 р. в м. Житомирі Волинської губернії Російської імперії

(нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 6 (18) жовтня 1837 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Петербурзьку губернську гімназію (1811), Царсьськосільський ліцей (1811-1817), Працював чиновником Тобольського поштамту (1817-1823), міністерства фінансів (1825-1928), міністерства державного майна (1828-1837).

Член Вільного товариства любителів словесності, наук і мистецтв (1819).

Друкувався в газетах «Московський телеграф», «Новини літератури», журналах «Вісник Європи»,

«Для задоволення і користі», «Російський музеум», «Ліцейський мудрець», «Кабінет Аспазії»,

«Північний спостерігач», «Північні квіти», «Добромисний», «Пролісок».

Як літератор дебютував епіграмами в журналі «Вісник Європи» (1815).

Потім настала черга статті «Про огріхи в віршописанні» (1820), прозаїчного анекдоту «Історія

шпильки» (1829).

Наш земляк – автор книги «Досліди в антологічному жанрі» (1827).

Переклав «Лузіаду» Л. Камоенса, «Кримські сонети» А. Міцкевича.

Деякий час перебував під таємним жандармським наглядом за розмови про «рівність» (1826).

Помер внаслідок тяжкої тривалої хвороби.

Серед друзів та близьких знайомих І. – О. Пушкін, М. Язиков, К. Батюшков, Є. Енгельгард, А.

Дельвіг, В. Кюхельбекер, С. Пономарьова, І. Дмитрієв, В. Ізмайлов, Г. Батеньков та ін.


***

ЩАСТЯ – В ДОБРОДІЙНОСТІ

, з життєвого кредо О. Іллічевського

Стократ щаслива людина добродійна!


ПОТЕРПИ, КУМЕ, вірш О. Іллічевського «Грізний позичальник»

Пришел за долгом к Карпу Фока,

А тот готовил душу в рай:

«Давно прошло уж время срока,

Что ж деньги, слышишь ли? Отдай».

– Кум! Потерпи: жена, божуся,

Заплатит. – «Заплати-ка сам;

А денег не отдашь, клянуся, –

Я умереть тебе не дам».


ОДРУЖЕННЯ, чотиривірш О. Іллічевського «Неабиякі таланти»

Певицей дочерью Макар, прельщая франтов:

«Женитесь! говорит, талантов тьма у ней».

Ему ответствуют: «А много ли талантов,

Какие в древности имели курс рублей?».


БІДАК, чотиривірш О. Іллічевського «Осиротілий»

«Я бедный, брошенный отныне человек!

Ходи хоть по миру, без помощи, без цели:

И ближних и друзей лишаюся навек!»

– Все перемерли?

– Нет.

– Так что ж?

– Разбогатели.


ДАВИ ЙОГО, епітафія О. Іллічевського «Поганому архітекторові»

Земля! Дави его. Нескладные громады

Настроив, сам тебя давил он без пощады.


БУРХЛИВА НІЧ, етюд О. Іллічевського

Вечір настав; хмари згущувалися і закривали собою величне видовище сонця, що заходило.

Жадібні птахи зграями гуляли на березі ріки і карканням провіщали бурю. Жваві стада поспішали

з пасовищ і наповнювали сірчане повітря беканням. Працелюбний землероб залишав ріллю і, з

душевним смутком, тягся додому, ведучи втомлених волів своїх. Зляканий подорожній шукав у

густому лісі притулку, шукав спокійного місця, де б міг сховатися від грізної негоди. Пернаті

ховалися в дуплах і в широкому листі високих дерев. Морок посилився і небеса вкрилися млою.

Зашуміли вихори – і курява …піднялися стовпами. Пролунав грім; затряслося повітря; зашуміла

діброва; гуркіт відбився в гірських печерах; дощ і град випали на плодоносні ниви; обурилися

води, вдаряючись об каміння, і загрожували вийти з берегів своїх; блискавка виблискувала і

блідим сяйвом освітлювала предмети для того, аби представити очам відчайдушного поселянина

стражденну природу і лютість стихії. Вітри виють на горах, свистять в ущелинах скель, бунтують

серед чорного бору і виривають з коренем величезні дуби.

Тверді сосни валилися з горбів; стародавні ялини палали на кручах. Вогонь і дощ билися між

собою. Все рушилося; все тріщало. Жахливі хвилини! Горизонт горів від блискавок; землю

затоплювали люті дощі.

Довго продовжувався бурхливий термін: але потім громи ущухли; гроза перестала; похмурі хмари, які ніс вітер, почали зникати мало-помалу і відкрили на заході місяць, котра зблідла від променів

сонця, яке у всьому блиску показувалося на багряному сході. Води в радості блиснули пурпуром.

Квіти і трави запахли. Хори солов’я і зябликів сповістили повернення бажаного ранку.

Нещасний! Такий статут природи. Перестань скаржитися на долю свою. Знось лихо з твердістю, нещастя –без скарг і спокій душевний стане тобі нагородою.


СТРОГЕ ВИКОНАННЯ СЛУЖБОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ПРИНОСИТЬ СПРАВЖНЄ

ЗАДОВОЛЕННЯ, з есе О. Іллічевського

Людина змушена жити в суспільстві; надмірно було б доводити те, що визнане всіма філософами і

затверджене всіма часами. Не заглиблюючись далеко в причини цього явища, ми побачимо, що

посади є узи, що утримують в межах дій; посади – суть умови, без яких вона не могла би існувати

в колі собі подібних. Призначивши межу, за яку [чиновник] переступати не повинен, вони

визначають всю широчінь його свободи; діючи на нього так само як і на інших людей, які його

оточують, вони захищають безпеку всіх і кожного: словом, вони складають частину тієї величезної

машини, яка безперервним рухом своїм зберігає добробут суспільства.

…Ніхто з людей не гарантований від посад. Сама природа визначає деяких з них, і посади для нас

священніші за інше, бо вони засновані на відчутті власного серця. Дикі тварини навіть

покоряються. Яка людина відкине їх? який батько, давши буття немовляті, відмовить йому в

ніжному піклуванні? який син осмілиться відмовитися від покірності і пошани до своїх батьків?

Проте не всі посади спонукають нас рівним чином, не всі вселені нам природою. Багато з них

засновані на чесності, справедливості, …на чеснотах, які не всякому відомі.

Дехто, прагнучи щастя приймають на себе різні посади, щоб забезпечити цим своє владарювання; але чи всі виконують обов’язки у всій точності?

…Декому здається дивним, як може точне виконання посадових вимог принести людині дійсне

задоволення. Жертвувати незліченними вигодами і перевагами, битися безупинно зі своїм

бажанням і пристрастями і на кожному кроці пересилювати себе – чи це є шлях до щастя?

...Справді, чия доля краща за долю людини, що виконала свій обов’язок? Безтурботний в душі

своїй, шанований в колі свого товариства він є дзеркалом чесноти і зразком тієї високої істоти, яка

без всякої користі для себе творить благо для мільйонів людей.

Посаді цивільні підпорядковані відомим законам. Верховна влада може від нас вимагати звіту у і

навіть більше – карати нас, якщо знайде недбайливими. Але скільки існує таких посад, відправлення яких обмежується власним свавіллям. «Навіщо, – думають інші, – шукати щастя

шляхами невідомими? Ой! життя наше коротке; воно пролетить швидше за блискавку. Так навіщо

відкладати на завтра те, чим можемо насолодитися нині?».

Зупиніться, засліплені ласолюби! ви бажаєте щастя, але прагнете своєї погибелі: гордість ослабила

душу, розкіш ослабить і тіло ваше. Ні! щастю немає місця в серці жорстокому – воно нерозлучне з

чеснотою.

…Щасливий, стократ щасливіший ти, о, муж доброчесний! Твоя нагорода – не тлінне золото, не

тлінна пошана, а власне серце; твоє щастя – не гучні святкування, не пишні бенкети, а серця твоїх

ближніх.


МАЛОРОСІЯ РОСІЙСЬКА ІТАЛІЯ, з листа О. Іллічевського В. Кюхельбекеру від 4 квітня

1818 р.

ЛюбЂзнЂйшій другъ ВильгЂльмъ Карловичъ!

Съ вЂличайшимъ нЂтЂрпЂніЂмъ ожидалъ я отвЂта на моЂ письмо къ вамъ отъ 24 гЂнваря, и

нЂтЂрпЂніЂ моЂ было награждЂно сугубо: вмЂстЂ съ этимъ письмомъ я получилъ писаніе

нашЂго общаго друга нЂмца, москвича и малороссіянина Антона. МнЂ вЂсьма странно слышать, что нашъ баронъ называЂтъ Малороссію скучною стороною – Малороссію, россійскую Италію, Аркадію, всЂ что вамъ угодно. Понимаю: въ этомъ случаЂ философичЂскій умъ бЂреЂтъ вЂрхъ

надъ поэтичЂскимъ – и это кажЂтся основатЂльнЂЂ. НЂ знаю, какова Ђму покажЂтся наша

Сибирь, Ђсли исполнится Ђго прЂдположЂніе къ намъ пріЂхать – чуть ли Уралъ и Иртышъ нЂ

произвЂдутъ одно дЂйствіе съ ДнЂпромъ и ГороднЂю.

ВпрочЂмъ нЂчЂго пугаться Сибири, вЂздЂ Ђсть умныя люди и милыя дЂвушки – для мЂня такъ

и въ холодной Сибири тЂпло – и въ ПЂтЂрбургъ возвращаться я ещЂ нЂ думаю. Одно только, чЂмъ столица имЂЂтъ пЂрЂдъ всЂми провинціями выгоду, – это литературныя, тЂатральныя, политичЂскія, интригныя и всякія, и всякаго рода интЂрЂсныя новости. Для мЂня до многихъ

нЂтъ нужды, – но литература всЂ ЂщЂ имЂЂтъ мЂня покорнейшимъ и прЂданнЂйшимъ слугой!

…ТЂпЂрь два слова о нашЂмъ Платоне. МЂня мало утЂшаЂтъ, что онъ похожъ на мЂня; это

значитъ, что онъ худо учится, посредствЂнно вЂдЂтъ сЂбя и выдЂтъ на равнЂ съ послЂдними.

ПринуждайтЂ Ђго, пожалуйста, къ языкамъ, и Ђсли пишЂте къ намъ, то нЂ откажитЂсь

пЂрЂсылать и Ђго писульки.

АлЂксЂй ИлличЂвскій.


ВІРТУОЗ ЕКСПРОМТУ, з рецензії А. Утренєва «О. Д. Іллічевський»

Літературні інтереси Іллічевського визначилися дуже рано. Він грає вельми значну роль в

підготовці рукописних журналів ліцеїстів. Серед його творів основне місце займають епіграми

(часто на товаришів по Ліцею), мадригали, написи, байки і ін. Іллічевський ніби прагне відтворити

культуру світського експромту.

Разом з тим його вірші відзначені винятковою для зовсім недосвідченого автора легкістю і

упевненістю версифікації, яка зробила його одним з визнаних корифеїв ліцейської поезії, серйозним суперником Пушкіна.