Державин Николай (fb2)




ДЕРЖАВІН Микола Севаст’янович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Літературознавець, історик, філолог, славіст, педагог. Перший ректор Ленінградського

університету на теренах СРСР.

З інтелігентної родини. Батько, Державін С., – учитель.

Народився 3 (15) грудня 1877 р. в с. Преславі Бердянського повіту Таврійської губернії Російської

імперії (нині – Приморський район Запорізької області України).

Помер 26 лютого 1953 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Літературних містках Волковського цвинтаря.

Закінчив Симферопольську гімназію (1896), навчався в Петербурзькому університеті (1896-1897),

закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут ім. кн. Безбородька(1897-1900).

Працював учителем Батумської (1900-1904), 1-ї Тифліської (1904-1907), викладачем (1911-1917),

зав. кафедрою слов’янознавства (1917-1922), ректором (1922-1925) Петербурзького університету,

директором (1931-1934), завідуючим ленінградського відділення (1947-1953) Інституту

слов’янознавства АН СРСР.

Академік академії наук СРСР (1931).

Почесний член Болгарської академії наук (1946).

Почесний член академії наук БРСР (1946).

Почесний доктор Софійського університету (1944).

Член-кореспондент константинопольського Руського археологічного інституту (1903).

Лауреат Державної премії СРСР (1948).

Кавалер ордена Станіслава 2-го ступеня (Російська імперія), ордена св. Олександра 2-го ступеня

(Болгарія), ордена Народного звільнення (Югославія).

Спеціалізувався з проблем слов’янської історії, етногенезу слов’ян, російської і болгарської

літератур, фольклору, етнографії.

Як учений дебютував в газеті «Етнографічний огляд» статтею «Нариси побуту південно руських

болгар» (1898).

Потім настала черга доробків «Російські бури» (1901), «Звичай викрадання наречених в прадавній

час і його втілення у весільних обрядах у сучасних народів» (1905), «Болгарська колонія в Росії

(Таврійська, Херсонська, Бессарабська губернії)» (1914-1915), «Література незалежної Польщі»

(1916), «Основи методики викладання російської мови і літератури в середній школі» (1917),

«Мертвий дім» у російській літературі XIX ст.» (1923), «Минуле і думи» (1924), «Т. Г. Шевченко

та О. Бодянський», «Перун в слов’янському фольклорі», «Творчість Т. Г. Шевченка в його

історичному і ідеологічному оточенні» (усі – 1932), «Творчість Т. Г. Шевченка в його історичному

та ідеологічному оточенні» (1932-1939), «Герцен і слов’янофіли» (1939), «Походження

російського народу» (1944), «Герцен і Польща» (1945), «Слов’яни у давнину» (1946), «О. І.

Герцен. Літературно-художня спадщина» (1947), «Історія Болгарії» (1945-1948), «Іван Вазов.

Життя і творчість» (1948), «Христо Ботєв, поет-революціонер» (1948).

Усього перу Д. надежить понад 500 праць з історії, археології, етнографії, палеографії,

мовознавства.

Болгарські міста Свиштов і Пловдив обрали Д. своїм почесним громадянином, а в Софії одна з

вулиць носить його ім’я.

У м. Санкт-Петербурзі (РФ) на честь нашого земляка встановлена меморіальна дошка, на якій

написано «В цьому будинку з 1931 р. по 1953 р. мешкав академік Микола Севастянович Державін,

видатний слов’янознавець та історик» (1960).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – М. Дринов, М. Марр, О. Шахматов, Л. Мілетич, П.

Сушкін, О. Браудо, П. Славейков, І. Єфремов, В. Шор, М. Арнаудов та ін.


***

НЕ ПХАТИСЯ

, з життєвого кредо

М. Державіна

Розумний вгору не піде.

ЕТРУСКИ МИ, з дослідження М. Державіна «Походження російського народу»

Слов’яни вже з перших віків нашої ери займали значні простори на території Центральної і

Східної Європи [від р. Дону і верхів’їв pp. Оки і Волги – на сході і до р. Ельби (слов’янське Лаба) і

басейну її припливу – р. Заали – на заході; від Егейського моря, північного причорномор’я і

Приазов’я – на півдні і до Балтійського узбережжя і Ладозького озера – на півночі].

...Різнорідність ...історичного розвитку древніх слов’ян на сході, півдні і заході займаної ними

великої території, в своєрідному для кожного з названих районів культурному, політичному,

економічному і етнографічному оточенні, привела слов’янські племена з часом до природного

територіального відособлення і територіальних племінних угрупувань. В результаті цього

утворилися три великі територіальні групи слов’янських племен – східна, південна і західна.

До часу виникнення у слов’ян перших державних об’єднань три основні племінні групи значно

розійшлися у своєму політичному і культурному розвитку. Це перебувало в тісному зв’язку з

міжнародним політичним, культурним і господарським оточенням кожної з них. Так виникли

сучасні три групи слов’янських народів: східні слов’яни (великороси, українці і білоруси), західні

слов’яни (чехи, словаки, серби-лужичани, поляки і поморські кошуби із словинцями) і південні

слов’яни (словенці, хорвати, серби, македонці і болгари).

...Ми вже