Винесли велети померлого короля на гору, домовину його кам’яну ближче до неба поклали ( ця
брила, очевидно, і є Писаним Каменем). Сокирами своїми вирубали на ній обереги. Стражниками
до неї поставили тутешніх старців. І розійшлися правити світом.
НЕПОВТОРНА ВІЗІЯ ГУЦУЛЬЩИНИ, з статті А. Ємчук «115-ліття Станіслава Вінценза»
Детально описує деякі реалії: будівництво хати, строї гуцулів, розпалювання «живої» ватри, бо на
його глибоке переконання (і цілком слушне!), все це настільки важливо та несе в собі таку кодову
й символьну систему, що про неї просто неможливо не написати, не оминувши найменшу деталь,
– тут усе пов’язане між собою та поєднане в ланкову систему. Тому, коли читаєш «На високій
полонині», дивуєшся, як не надавав значення, не знав, а інколи й не помічав узагалі таких суттєвих
моментів в існуванні гуцулів. Якщо своїм твором автор спонукає читача до аналізу та синтезу
прочитаного, якщо під час читання переживаєш, радієш, а інколи на очі навернеться несподівана
сльоза, – такий твір можна цілком заслужено вважати справжнім; отже, автор зумів віднайти ту
мелодію душі, яка зворушує та хвилює.
«На високій полонині» – це своєрідна візитка творчості Станіслава Вінценза. Перша частина цього
твору була надрукована ще 1936 року в Варшаві. Твір тоді отримав схвальні відгуки, а автор
продовжував натхненно працювати над розширеним варіантом викладу своєї неповторної візії
Гуцульщини. Його праця тривала близько 26 років. Наступна частина «Нові часи» з’явилася
друком лише в 70-х (том 1-й «Звада» опублікований 1970 року в Лондоні, том 2-й «Листи з неба»
– у 1974 році, вже після смерті письменника), завершальну частину «Барвінковий віночок» уперше
надруковано 1979 року.
НАЙСМІЛИВІШИЙ ЗАДУМ, з розвідки А. Вінценза «Краків – місто серединне»
Унія була «одним із найсміливіших задумів вселенської Церкви, найбільшим на протязі останніх
кількох сотень років на цілому сході Європи» (Станіслав Вінценз). Вона теж є частиною Середньої
Європи і того спадку Речі Посполитої, якого ми дійсно не маємо соромитися.
У ТРИ КРАЇ ТІКАТИ, зі збірки «Ходили Опришки»
Опришківство виникло в специфічних умовах Карпат і було основною формою класової боротьби
селянства проти феодально-кріпосницького гніту. Бескиди і пасмо Чорногорії, пограниччя трьох
феодальних держав – Речі Посполитої, Молдавії та Австро-Угорщини – давали можливість легко
маневрувати, були зручними для ведення партизанської війни. «У трьох краях можна було
вчиняти «напади, у три краї тікати, а в жодному з них не було ладу»,– з афористичною точністю
сказав про це Станіслав Вінценз у своєму поетичному творі «На високій полонині». Неприступні
верхи, непрохідні пущі, глибока конспірація, співчуття і підтримка селян, тактика раптових ударів
забезпечували успіх боротьби народних месників проти феодального гніту.
ГОМЕР КАРПАТ, з замітки В. Моравського «Вінцензіана: статті, листи, фрагменти творів»
Під такою назвою Коломийське ВПТ-»Вік» в 2008 році видало книгу М. М. Васильчука, кандидата
філологічних наук, доцента. Він – редактор-упорядник книги-збірника.
У збірнику представлено матеріали про життя і творчість польського письменника Станіслава
Вінценза, який у своїй творчості оспівав українські Карпати та їхніх мешканців, побут і духовний
світ гуцулів. Подано також фрагменти його творів в українському перекладі.
«Вінцензіана: статті, листи, фрагменти творів» є значним вкладом у барвінковий вінок Станіславу
Вінцензу. Так написала в своїй статті Ярослава Ткачук, директор Коломийського музею народного
мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського. Видання книжки здійснено коштом
музею.
Дуже цікавими є дослідження і статті: «Гуцульщина у кореспонденції С. Вінценза»; Олександри
Комаринець – «Діалоги продовжуються»; Ростислава Єндика – «Станіслав Вінценз – співець
Гуцульщини»; Володимира Погребенника – «Іван Франко та Станіслав Вінценз»; Миколи Лесюка
– «С. Вінценз як знавець гуцульського діалекту», статті Ігоря Пелипейка, Миколи Савчука,
Ярослави Ткачук, Романа Федоріва та інших.
ПЕРЕСУВАВСЯ «ЛОКАЛЬКОЮ», з кореспонденції М. Васильчука «Поки машиніст
випорожнював гальбу«
У пам’яті старожилів, а ще у численних фотознімках збереглися спогади про Коломию як про
місто, через центр
