КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Винценз Станислав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ВІНЦЕНЗ Станіслав Феліксович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Письменник.

З родини підприємців. Батько, Вінценз Ф., – власник найдавніших в Європі місцевих

нафтопромислів.

Народився 30 листопада 1888 р. в с. Слободі Рунгурській Австро-Угорської імперії (нині – с.

Слобода Коломийського району Івано-Франківської області України).

Помер в 1971 р. в м. Лозанні (Швейцарія). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив Коломийську гімназію, Віденський університет (1914).

Як літератор дебютував дослідженням ,,Філософія релігії Гегеля» (1914).

Потім настала черга книг «На високій полонині», «Спогади про Івана Франка», «На боці пам’яті»,

«Діалоги з Совєтами», «З перспективи мандрівки», «На боці діалогу».

З владою порозуміння не знаходив: зазнав арешту після невдалої спроби нелегального перетину

угорського кордону (1939).

Не сприймаючи більшовизму, емігрував: спочатку до Угорщини (1940), потім – Німеччини (1946)

далі – до Франції (1947) і, зрештою, – Швейцарії.

Кафедра української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського

національного університету імені Івана Франка провела міжнародний симпозіум «Станіслав

Вінценз: Україна і європейська культура» (1991).

У м. Івано-Франківськ (Україна) та м. Ополє (Польща) відкрито меморіальні дошки І. Франкові та

С. Вінцензу (2006).

У с. Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області з нагоди 120-ої річниці від

дня народження земляка відкрито його кімнату-музей (2008).

Серед друзів та близьких знайомих В. – І. Франко, В. Полєк, Ю. Яновський, П. Козланюк, І. Ле та

ін.


***

ВІДКРИВАТИ ГУЦУЛЬСЬКІ БАРВИ

, з життєвого кредо С. Вінценза

Гуцульський епос – це один з небагатьох уже в Європі міфічних переказів, і я, виявляючи свої

почуття до українського народу, не можу зробити нічого кращого, як офірувати йому свою

книжку. Аби він повернув собі те, що є його власністю і що має тепер далеко не кожен із

європейських народів.

…Моє призначення – відкривати світові барви та історію Гуцульської Верховини.


ПАМ’ЯТЬ ПРОМОВЛЯЄ, з творчого кредо С. Вінценза

Пам’ять про Франка промовляє до мене не тільки політично, суспільно і навіть героїчно, але й ...

літературно.


МОРАЛЬНІСТЬ – ПОНАД УСЕ, афоризм С. Вінценза

Не національність, а моральність визначає стосунки між людьми.


НАЛЕЖИТЬ І ПОЛЬЩІ, І УКРАЇНІ, з листа С. Вінценза В. Полєку

Мій твір був задуманий і відчутий по-українськи… по-гуцульськи, а вже пізніше написаний після

важких зусиль відшукування того оригінального виразу й відтворення по-польськи, тобто він

належить і Польщі, і Україні разом.


ПАМ’ЯТНИК СТАРОЇ МОВИ, з оцінки С. Вінцензом творчості П. Шекерика-Доникового

Був людиною талановитою, якщо не геніальною, і сотворив твір, який... буде гордістю

саморідного письменства і пам’ятником старої мови, якому немає рівного.


РОЗІЙШЛИСЯ ПРАВИТИ СВІТОМ, переказ С. Вінценза про Писаний Камінь

Один з переказів заснував майже 100 років тому відомий польський етнограф Станіслав Вінценз.

...Коли зійшли первісні води, а Карпати тільки почали рости, чи з землі чи з води вийшли велети –

ясноволосі синьоокі титани. Росли вони нібито разом із горами, сили набиралися – і невдовзі рід

той став чисельним і могутнім.

Одного разу навесні заграв їхній ватажок на трембіті-зібрав усіх братів своїх і сказав їм важливе

слово. Взяли вони після того готувалися до далеких мандрів; руду шукали, зброю кували, кораблі

будували. І пустилися підкоряти далекі краї і країни.

Гуляли велети морями й берегами: здобували царства і найгарніших жінок, закладали держави і

писали закони бойовими сокирами на каменях і на скелях. Не було їм рівних, ані в січах на полі

битви, ані в бесідах, ані в любові. Врешті вони стали правити всюди. Були державцями мудрими,

справедливими. Будували міста і дороги, збирали скарби і знання. І хоча почали говорити різними

мовами, прадавній край свій не забували. Таємно мали у Верховині вони над собою одного

короля-віщуна, який із небесного світу голоси чув, накази отримував і всім велетам передав.

Якось навесні знову почули титани далекий поклик трембіти. Полишали вони свої палаци і

зібралися у Карпатах. Великий володар прощався з життям і з братами. Перед смертю заповів їм у