Баян Вадим (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


БАЯН Вадим


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет. Справжнє прізвище – Сидоров Володимир Іванович. Псевдоніми – Si-do, Бувалий

парубок.

З міщанської родини. Батько, Сидоров І., – агроном.

Народився 5 (17) січня 1880 р. в с. Нововасилівці Бердянського повіту Таврійської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Запорізької області України).

Помер 29 березня 1966 р. у м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Закінчив Мелітопольське реальне училище, слухав лекції на Вищих курсах П. Лесгафта у Петер-

бурзі (з 1910).

Працював клерком, коректором в сімферопольській друкарні (з 1906), керівником студії Севасто-

польського відділу народної освіти (1918-1921), художнім керівником, художником-

оформлювачем ряду московських клубів та палаців культури (з 1922).

Взяв активну участь в організації Першої олімпіади російського футуризму (1914).

Друкувався в журналах «Весь світ», «На берегах Неви».

Як літератор дебютував віршем «Двоє коней» в газеті «Тавричанин» (1908).

Потім настала черга римованого роману «Стиснута стрічка», збірки «Ліричний потік. Ліріонети та

баркароли» (1914), оповідань «Кельнерка» (1914), «За що??!!», «Дилема» (обидва – 1915), космо-

поем «Всесвіт на пласі» (1919), «Бруківкою тисячоліть» (1922), автобіографічного роману «Дзвони

собору почуттів» (1925), спогадів «Маяковський на першій олімпіаді футуристів».

Писав також одноактні п’єси, політичні скетчі, конферанс.

Залишив неопублікованим роман на тисячу сторінок «Ольга Корабльова».

С. – автор «Відкритого листа В. Маяковському» (1929), в ньому він висловив різкі претензії відо-

мому поету з приводу персонажу п’єси «Клоп» Олега Баяна, в якому вбачав відвертий натяк на се-

бе. Маяковський у відповідь запропонував товаришеві змінити власне прізвище, а героя його

твору залишити в спокої.

Свої альманахи «З батареї серця», «Зрубаний поцілунок з вуст Всесвіту» Баян посилав

Маяковському с надписами: «Маяку світу Маяковському – Баянище», «Великому – великий».

Якийсь Сухомлинов, один з поціновувачів таланту земляка, на власний кошт побудував у

Сімферополі кінотеатр «Баян».

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Д. Бурлюк, І. Сєвєрянін, Е. Міндлін, Б. Поплавський, І.

Ігнатієв, Ф. Сологуб, Б. Сміренський, О. Кручених, І. Ясинський, К. Олімпов, Т. Щепкіна-

Купернік, В. Маяковський та ін.


***

СПЛЕТУ НАМИСТО,

з життєвого кредо В. Баяна

Я сплету ожерелье из женщин

На свою упоенную грудь!

«НА МЕНІ ЩЕ НІХТО НЕ ЗАРОБЛЯВ», з книги В. Баяна «Маяковський на першій олімпіаді

футуристів»

Перебуваючи наполовину в Петербурзі, штаб-квартиру в той час я мав в Сімферополі, де жила

мати. Організацію турне товариші поклали на мене, і відправним пунктом літературного походу я

егоїстично обрав саме Сімферополь...

…І, звичайно, не поповнити групу такою великою силою, як Маяковський, було б неспростовною

помилкою.

За десять днів до нашого виступу, а саме 28 грудня за старим стилем, об 11 годині ранку…в мене

на квартирі пролунав наполегливий дзвоник і в передпокій бадьоро ввійшли два високих чоловіки: поперед, у чорному, – Сєвєрянін, а за ним весь у коричневому – Маяковський. Чорними в нього

були тільки очі та черевики. Його легесеньке пальто і круглий капелюх з опущеними полями, а

також довгий шарф, що мальовничо огорнув усю нижню частину обличчя до самого носа, разом

були схожі на красиво обкреслений футляр, якого не хотілося ламати.

…Наше загальне кипіння не піддається опису. Перехресний вогонь пропозицій був неповторним.

Ми занурилися в хаос най карколомніших пропозицій… Маяковський… увесь час швидко

крокував кімнатою. Нарешті, коли плутанина пропозицій досягла апогею, він продиктував:

– Пропоную турне перейменувати в Першу олімпіаду футуристів і негайно викликати Давида

Бурлюка.

…Чи варто говорити, яке виття підняли редакції місцевих газет, коли ми поширили містом свою

програму, включивши в неї і тези доповіді Ігнатієва про «механічне потомство», про «діру Корнія

Чуковського» і про «вентилятор нескінченності»?

…В Сімферополі нас чекала неприємність: грізний поліцмейстер, почувши гудіння «обуреної

громадськості», викликане свіжими газетними плювками убік футуристів, і побоюючись зіткнень

на ґрунті обструкції, афіші не підписав, а зажадав надання в письмовій формі всіх виступів. Це

дорівнювало забороні, тому що Маяковський своєї промови ще навіть не складав, а Бурлюка й

зовсім не було…

…Ніяка протекція футуристам допомогти не могла, тому що в коректність футуристів у той час

ніхто не вірив. Вихід був один: направити Маяковського до поліцмейстера, тому що тільки його

спритність і дотепність могли врятувати становище.

…Поспіхом вдягли Маяковського в сюртук Сєвєряніна, натягли ненависні йому манжети,

впрохали бути «коректним»...

…До нас по-товариському прийшли дві красиві культурні дівчини з телефонної станції, які писали

вірші і зналися на літературі. Одна з них – Шура Жуковська – була знайома з багатьма

письменниками, особливо критиками, і цим відразу розташувала до себе Маяковського. На ґрунті

літературних розмов зав’язався легкий роман, який тривав до кінця перебування Маяковського в

Сімферополі і закінчився через три місяці жартівливою листівкою Володимира Володимировича у

відповідь на великоднє поздоровлення Шури.

…5 січня у мене зібралися всі сімферопольські таланти, з якими я був знайомий. …За столом

Маяковський сидів поруч з моєю сестрою – поетесою Марією Калмиковою. Ліворуч розташувався

Сєвєрянін з дамою. Маяковський почувався весело і багато жартував...

…За сніданком прямоту Маяковського відчуло і моє самолюбство. Принесли пошту, видавництво

Вольфа надіслало перший екземпляр мого «Ліричного потоку»… Тремтячою рукою подаю

Маяковському.

– Ось..., Володимире Володимировичу...

Маяковський схопив книгу, впився поглядом в обкладинку, що вдало скомпонував Георгій

Нарбут, потім, шаркнувши очима по сторінках і занурившись кілька разів у вірші, пробубонів:

– Я б сказав, що це суміш Апухтіна з Надсоном.

Згодом це порівняння моїх ранніх віршів з віршами Апухтіна і Надсона Маяковський ще гостріше

висміяв у своєму «Клопі».

…Кипучий Маяковський всіх, як товаришів по виступах, так і улаштовувачів, вимотав фізично і

розорив матеріально. …Марнотратність Маяковського, у якого взагалі все у житті було

шкереберть, прямо залякав організаторів. Коли, наприклад, Шнейдеров, побачивши катастрофічне

становище каси, заблагав про скорочення витрат, Маяковський, зав’язуючи перед дзеркалом

краватку, доброзичливо заявив:

– На мені, дитинко, ніхто не заробляє. Так і знайте.


НЕ МИ ПЛЮНДРУЄМО СИДОРОВА, А ВІН – НАС, з статті О. Малахова «Геній поетичної

економії»

…Комерційний успіх книг ніяким чином не робив автора заможною людиною, проте літературна

слава дозволяла залучати спонсорів. В оточенні Сєвєряніна був сімферопольський купець

Володимир Сидоров, який писав під псевдонімом Вадим Баян і щедро оплачував власну участь в

літературному житті. Приміром, за кілька рядків передмови до свого збірника він заплатив

Сєвєряніну 125 руб.

Апогеєм спонсорської активності Вадима Баяна стала організація турне Кримом для Сєвєряніна,

Маяковського та інших футуристів. Усі витрати оплачував Сидоров-Баян, що особливо радувало

Маяковського, який говорив Сєвєряніну:

– Чого ти соромишся? Вимагай заморозити пляшку, вимагай коньяк, ікру та інше. Не забувай, що

це не ми розоряємо Сидорова, а він нас: ми йому даємо своїми іменами значно більше, ніж він нам

своїми купецькими грошима.

Коли ж Баян, ідучи оплачувати черговий рахунок, не виявив належного ентузіазму, Маяковський

ще й виказав йому:

– Усяка праця повинна бути, наймиліший, оплаченою, а хіба не праця тягти за вуха в літературу

нездар? Ви ж, голубчику, скажемо відверто, талантом не сяєте. І, крім того, ми дозволяли Вам

виступати разом з нами, а це теж чого-небудь та вартує.

У нас з Вами не дружба, а угода. Ви найняли нас – ми виконуємо замовлення. Граничної плати Ви

нам не призначили, обмежившись розпливчастим «Дорожні витрати, утримання в готелі, розваги

та інше». Отож і потрудіться оплачувати рахунки в готелі та вечорами в – кафешантані. Ми

…запасів не робимо.

І взагалі пропагувати нездар – вже неабиякий компроміс з совістю. Але ми Вас, зазначте, не

рекламуємо, не рекомендуємо – ми даємо Вам лише місце біля себе на естраді. І це місце ми

цінуємо надзвичайно дорого. Тому – одне з двох: або Ви, усвідомивши сказане, відкинете вашу

дрібнобуржуазну жадібність, або забирайтесь під три чорти!


ВІД ПЛЕЧА ДО АПЕНДИЦИТУ, з рукопису книги І. Сєвєряніна «Сплячі весни. Критика.

Мемуари. Поневіряння»

Володимир Іванович Сидоров (Вадим Баян) – купець з Сімферополя. У «Дзвонах собору

відчуттів» я іменую його «Селімом Буяном». Він випустив книгу «Ліріонетти і баркаролли» (?!) у

видавництві Вольфа, сплативши за «марку» ґрунтовно.

Запропонував мені написати передмову. Я написав рівно п’ять знущальних рядків. Гонорар – 125

рублів! Людина добра, м’яка, дурна, смішлива, помислива. Виступав на наших кримських вечорах

у фракові з блакитною муаровою стрічкою через сорочку («від плеча до апендициту»).

У нього була матуся, неприваблива сестра і «чоловік при дружині». Всі вони, пригощаючи,

говорили: «Одержуйте».

Він мені розповідав, що, «ліквідувавши» якось коханку, відняв у неї каракулевий сак, ним

куплений: «Не стану ж купувати інший для наступної».

Неперевершено!


ВЧИТЬ ГРОШІ ПОЗИЧАТИ, з п’єси В. Маяковського «Клоп»

Він – письменник. Що написав – не знаю, а тільки знаю, що знаменитий!

«Вечірка» про нього тричі писала: вірші, стверджувала, Апухтіна за свої продав, а він образився, спростування написав. Дурні, говорить, ви, невірно все, – це я в Надсона списав.

Хто з них має рацію – не знаю. Проте друкувати його більше не друкують, а знаменитий він тепер

дуже – молодь навчає. Кого – писати вірші, кого – співати, кого – танцювати, кого так... гроші

позичати.


МАЯКОВСЬКИЙ МЕНЕ ДИСКРЕДИТУВАВ, з творчого заповіту В. Баяна

Життя моє добігає кінця. А мені кривдно іти в могилу з клеймом злодія, накладеним на мене

зашифрованою характеристикою Маяковського...

Де й у кого я взяв хоч один рядок, коли в мене свої золоті розсипи не гірші, ніж у Маяковського?!