ІВАНОВСЬКИЙ Євстахій Дезидерійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: польський.
Публіцист, мемуарист. Псевдоніми – Heleniusz, Helenius, Eustachy, Eu-go Heleniusz.
З дворянської родини. Батько, Івановський Д., – маршалок Житомирського повіту.
Народився в 1813 р. в с. Халаїмгородку Бердичівського повіту Київської губернії Російської
імперії (нині – с. Городківка Андрушівського району Житомирської області України).
Помер 7 липня 1903 р. в с. Халаїмгородку Бердичівського повіту Київської губернії Російської
імперії (нині – с. Городківка Андрушівського району Житомирської області України). Похований
в с. Білопілля (нині – Козятинський район Вінницької області України) поблизу костьолу св.
Антонія. Надгробок не зберігся: костьол підірвали більшовики (1957).
Навчався в Кременецькому ліцеї (1825-1830).
Друкувався в журналі «Час».
Як літератор дебютував книгою «Божа Мати на Ченстоховській Ясній Горі. Королева Корони
Польської. Спогад паломництва в 1848 році» (1852).
Потім настала черга наступних доробків: «Історична інформація про орден базиліанів в Умані»
(1857), «Національні спогади» (1861), «Розмови про польську корону» (1873), «Образи Речі
Посполитої» (1891), «Польські пам’ятки різних часів» (1892), «Листки, вітром до Кракова з
України занесені» (1900-1903), Спогади польських давніх і ще давніших часів» (1894).
Серед друзів та близьких знайомих І. – О. Гроза, А. Жмігродський, Е. Руліковський, П. Чечель, К.
Качковський, Л. Липинський, Ф. Новицький та ін.
***
ПРАВДА СТОЇТЬ НА СВІЧНИКУ
, з життєвого кредо
Є. Івановського
Правда стоїть на свічнику, проголошує себе з дахів, а злий, зіпсований дух складає змову.
ЗАХИСНИК УБОГОЇ ШЛЯХТИ, зі спогадів Є. Івановського
Людина (Рильський Т. – прапрадід Рильського М. – авт.) гарна, з благородним обличчям,
протягом десяти літ був сквирським маршалком, відомим службовцем. У колі маршалків
відзначався здібностями, характером; захисник убогої шляхти, зухвалих умів підкоряти.
ВЕЛИКИЙ ХИСТ, з характеристики П. Чечеля Є. Івановським
Петро Чечель не був вчений, не знав іноземних мов, не мав вищої освіти, лише ґрунтовний мав
розум, такт, здоровий глузд; працював старанно, був ощадливий, любив порядок, хист мав
великий… Хто знав до цього Самчики, а побачив їх під рукою Чечеля, не вірив очам своїм.
ПЕРЕДАВ КОЛІР, ЗАПАХ І СМАК ЕПОХИ, з розвідки І. Савицького «Ім’я, забуте в Україні:
Євстахій Івановський»
Переконливим прикладом його доброти була безкорислива допомога бідній родині Лінчуків. Про неї
знає вже четверте покоління, а ми почули розповідь з вуст Василя Дем’яновича, найстаршого за
віком – 1937 року народження: «У 90-х роках XIX століття від пожежі згоріло все обійстя діда. Не
маючи змоги відбудувати його самотужки, він ходив просити людей на погоріле на ярмарок у с.
Червоне, потім у своєму селі. Але грошей, що скинулись люди, було мало. Згадавши, п. Івановський
не відмовляє тим, хто звертається за допомогою, пішов просити...
Пан сидів у кріслі, відпочиваючи.
– Скажи, хлопе, чого просить твоя душа? – запитав він односельця.
Той розповів про біду, про те, що не має роду, який допоміг би відбудувати садибу, без якої
залишилася сім’я. Господар уважно вислухав і сказав:
– Піди, серце, до лісника і скажи йому, що я велів дати тобі лісу для відбудови двору».
...Літературна спадщина Є. Івановського – це нариси про відомі особистості, розповіді про події
минулих років, а також сучасні авторові. Вони містять досить розгорнуті характеристики
сучасників, приватні листи осіб, їхні мемуари. Нариси насичено історичними матеріалами, багато
яких сьогодні недоступні або невідомі. Цікавими є роздуми самого літератора...
...Особливістю досліджень Є. Івановського є те, що в них автор висловлює своє ставлення до
особи чи події.
...Твори Є. Івановського – це безцінний скарб фактів, знань і подробиць з історії Правобережної
України. Педантична схильність мемуариста до деталей, здатність виразно передати «колір, запах
і смак епохи» – найвідмінніша риса усієї творчості...
ХАОТИЧНО, БЕЗ МЕТОДОЛОГІЇ, з статті «Івановський Євстахій» на сайті Міністерства
Закордонних Справ Республіки Польща
Івановський повернувся до Халаїмгородка з наміром зайнятись господарством (яке велося,
зрештою, не найкращим чином),
