КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Домбровский Ярослав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

польськими революціонерами під гаслом «За нашу і вашу свободу».

На чолі польського революційного підпілля стояв тоді видатний діяч міжнародної демократії,

патріот і інтернаціоналіст в кращому розумінні цих слів, майбутній головнокомандуючий

озброєними силами Паризької Комуни Ярослав Домбровський. Доки він очолював радикальне

крило польської повстанської організації – Центрального національного комітету, росіяни і поляки

готували повстання погоджено, однак після арешту Домбровського (у серпні 1862 р.) польські

революціонери не порахували можливим відкласти свій виступ до весни 1863 р., про що просила

«Земля і воля». Повстання спалахнуло в січні 1863 р., коли «Земля і воля» ще не зібралася з

силами...


ВТЕЧА, з повісті А. Шклярського «Таємна подорож Томека»

– Не просто визначити, хто перший задумав групову втечу з Сибіру, – відповів Красуцький. –

Справа в тому, що майже все польські засланці леліяли мрію про втечу за прикладом Беневського.

Після січневого повстання серед них опинилося багато студентів, художників, колишніх офіцерів і

героїчних варшавських ремісників, що потрапили в полон на полі битви. Ще під час етапу через

Сибір в їх вухах лунав відгомін колишньої битви. Найменша лелітка могла викликати пожежу...

– У деяких польських колах вважалося, що проект групової втечі з Сибіру належить Ярославу

Домбровському, який пізніше став учасником Паризької Комуни, – відзначив Смуга.

– Можливо, що так і було, – погодився Красуцький. – Ярослав Домбровський в 1864 році

перебував в московській пересильній в’язниці.

Тоді вже багато хто говорив про те, що в один і той же день всі партії засланців, розкидані довгим

шляхом від Варшави до Уралу, мали одночасно роззброїти конвой і повернутися до Польщі в ті

місця, де ще продовжувався опір повстанців.

Домбровський за допомогою польських і російських революціонерів зумів втекти з тюремної

лазні.


СМЕРТЬ НА БАРИКАДАХ, з нарису О. Мелькевича «Генерал Паризької Комуни»

Серед вихованців Брестського Олександрівського кадетського корпусу найяскравішою фігурою

був Ярослав Домбровський. В архівах збереглися накази про його заохочення «за дуже хорошу

поведінку, моральність і старанність до наук», «за доброзвичайне і старанне виконання своїх

обов’язків», «за зразкову поведінку і дбайливість про своїх підлеглих».

Здавалося, шлях до кар’єри відкритий. Проте Я. Домбровський обрав інший шлях.

Під час навчання в Академії генерального штабу він був одним з керівників польського

революційного офіцерського гуртка в Петербурзі, пропагував ідеї російсько-польського

революційного союзу.

На початку 1862 р. у Варшаві він очолив ліве крило революційної організації, був членом

Центрального національного комітету, конспіративним начальником Варшави, одним з

організаторів і керівників Комітету російських офіцерів в Польщі.

Провів нараду у Вільно з революціонерами Литви і Білорусії. Розраховуючи на підтримку

російських революційних сил, розробив план озброєного повстання.

...18 березня 1871 року стало точкою відліку історії Паризької Комуни – першої в історії людства

пролетарської революції і першого уряду робочих. Ярослав Домбровський, який на той час

мешкав у Франції, збоку бурхливих подій не залишився.

...У травні його призначили головнокомандуючим озброєними силами Паризької Комуни і

присвоїли звання генерала.

Домбровський, прихильник наступальної тактики, пропонував негайно атакувати Версаль і

ліквідувати контрреволюційний уряд. Пропозицію відхилили і, як вважають історики, це стало

однією з головних помилок Комуни.

Самому Домбровському про це судити не довелося. 23 травня 1871 року він одержав важке

кульове поранення на барикадах і, доставлений до лікарні Ларібуз’єр, через дві години помер.


ПАРИЗЬКА КОМУНА ТА ЇЇ ГЕРОЇ, з енциклопедії «Історія цивілізації»

18 березня 1871 р. трудящі Парижа узяли владу в місті в свої руки і створили перший в світі уряд

робочих. Народ покінчив з прогнилим бонапартистським режимом і добився проголошення

республіки. Новий буржуазний уряд оголосив себе «урядом національної оборони». Насправді ж

він прагнув якнайшвидше укласти мир з Пруссією, щоб кинути всі сили на придушення революції.

Проте трудящі не збиралися здавати ворогові столицю Франції і вимагали рішучої боротьби із

загарбниками.

У діяльності Паризької комуни брали участь не лише