ГУРЛЯНД Ілля Якович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Драматург, прозаїк, публіцист, фейлетоніст, критик, історик. Псевдоніми – Н. П. Васильєв,
Арсеній Гуров.
З родини службовця. Батько, Гурлянд Я., – нотаріус.
Народився 17 (29) липня 1868 р. в м. Бердичеві Київської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Житомирської області України).
Помер не раніше 1921 р. Точна дата і місце – не відомі.
Навчався в Харківській і Одеській гімназіях, закінчив ярославський Демидівський ліцей (1891),
Працював викладачем ярославського Демидівського ліцею (1894-1904), чиновником особливих
доручень міністерства внутрішніх справ Росії (1904-1915), редактором урядової газети «Росія»,
директором Бюро преси (1915-1916), директором Петроградського телеграфного агентства (1916-
1917).
Член Російського археологічного товариства.
Секретар комісії з організації Московського літературно-художнього гуртка (1897).
Друкувався в газетах «Новий час», «Росія», «Московська ілюстрована газета», «Одеські новини»,
«Новини дня», «Петербурзька газета», журналах «Бджола», «Будильник», «Артист», «Театр і
мистецтво».
Як літератор дебютував в журналі «Бджола» низкою віршів (1884).
Потім настала черга оповідання «Ранок нотаріуса Горшкова» (1890), комедій «Повітовий
Шекспір», «В сонному царстві» (обидві – 1890), повістей «Забаганка» (1895), «Кар’єра» (1896),
«Особливий світ» (1897), «На порозі» (1901), «На хресті» (1921).
Наш земляк – також автор наступних книг і брошур: «Правда про кадетів» (1906), «Друга дума»
(1907), «Опозиція» (1910).
П’єсу «Баговиння» заборонила цензура (1891).
Після Лютневої революції – емігрував (1917). За твердженням О. Лихоманова, він так спішив, що
залишив напризволяще навіть сім’ю: у нього були вельми вагомі підстави для такого кроку після
революції, бо його позиція з єврейського питання зіграла тут не останню роль.
Повість у віршах «На хресті» вийшла друком уже в Парижі (1921).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – А. Чехов, К. Станіславський, В. Брюсов, І. Леонтьєв-
Щеглов, Л. Яворська, П. Столипін, Б. Штюрмер, В. Пуришкевич, С. Крижанівський, В. Плеве та
ін.
***
ВИЗНАЧИТИСЯ З МЕТОЮ
, з творчого кредо І. Гурлянда
Мистецтво само по собі метою бути не може.
І ІНШИЙ НАБРІД, з брошури І. Гурлянда «Правда про кадетів»
Єврейські банки, єврейські торгові фірми, єврейські товариства – все пристосоване для підтримки
кадетизму, тому що кадетизм є тільки вивіска, під якою переховується свята святих всієї
єврейської справи в Росії. Досить сказати, що кадети не мають права виставити жодного кандидата
в Думу без попереднього дозволу єврейського синедріону, обов’язки якого виконує правління
Спілки єврейського рівноправ’я.
…З різних боків під прапори кадетів потягнулися всі ці Жилкіни, Чернови, Якубсони, Анікіни,
Недоноскові, Оніпки, весь цей накип російської провінційної напівінтелігенції, вигнані землеміри,
виключені за буйну поведінку семінаристи, верткі еврейчики-заступники у справах, ветеринари,
що опинилися не біля справ і інший набрід.
…Кадети не були б кадетами, найперше самокорисливою групою, якби в ім’я країни, висловилися
за порядок. Ні, вони, навпаки, вирішили в міру можливості підтанцьовувати ватажкам
революційного пролетаріату в такт, аби цим бодай деякою мірою забезпечити свою частку в
розподілі здобичі. А що перемога буде і що буде такий розподіл – в цьому вони не сумніваються.
МИСТЕЦТВО ЯК РУТИНА, з листа І. Гурлянда А. Чехову від 6 жовтня 1889 р.
Не те, щоб тодішні розмови переконали мене і змусили ...відмовитися, як Ви висловлюєтеся, від
«рутини». Ні. Так швидко цього не могло статися; мабуть, і станеться. Я упевнений, що мистецтво,
окрім краси, має й інші цілі...
РІВНЯТИСЯ НА ЗАХІДНУ ЄВРОПУ, з записки П. Столипіна І. Гурляндові від 18 жовтня 1910
р.
Зважаючи на обговорення в найближчому майбутньому питання про надбавку змісту земським
начальникам у Державній думі, я бажав би мати зведення про співвідношення числа наших
чиновників і одержуваного ними утримання до такого ж і винагороди в Західній Європі.
П.
ЗРАДНИК, БО РОДИЧ МАЗЕПИ, з реферату О. Єгорова «Консервативна публіцистика початку
ХХ сторіччя за перших двох Державних дум Росії»
Ставлення царського уряду до перших Державних дум яскраво
