Гумницкий Андрей (fb2)


Настройки текста:





ГУМНИЦЬКИЙ Андрій Онуфрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник. Псевдонім – Агапій Гончаренко. В чернецтві – Агапій (1853). Перший український

емігрант в США. Фундатор першої слов’янської друкарні на американському континенті (1867).

З родини священика.

Народився 19 (31) серпня 1832 р. в с. Кривому Сквирського повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – Попільнянський район Житомирської області України).

Помер 23 квітня (6 травня) 1916 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив Київські бурсу та духовну семінарію (1853).

Був ченцем Києво-Печерської лаври, секретарем митрополита Філарета, ієродияконом руської по-

сольської церкви в Афінах (1857-1859), працював метранпажем в лондонській типографі журналу

«Дзвін» (1860-1861), видавцем газет «Alaska Herald» (1868-1872), «Свобода» (1872-1873), низки

журналів, які виходили українською, англійською, російською мовами.

На шпальтах журналу «Дзвін» помістив некролог на смерть Т. Шевченко, якого величав «ворогом

тиранії будь-якого ґатунку», «борцем проти царя, чиновників, панства, свого та чужого».

На теренах російської імперії нашого земляка вважають «винятковим злочинцем» і обіцяють за

його арешт і депортацію (живим або мертвим) винагороду в п’ять тисяч рублів. За неблагонадій-

ність 1860 року (наступного – Святійший Синод позбавив Г. сану) його навіть везли до Москви,

однак по дорозі вдалося втекти.

Отримавши в Афоні сан ієрея, Г. виїздить до Бостона (1864).

Жив у Нью-Йорку, Сан-Франциско, де правив службу грецькою та церковнослов‘янською мовами.

Придбав в п’яти милях від містечка Гайвард обійстя, яке назвав «Україна», а на фронтоні

житлового будинку написав українською мовою єдине слово – «Свобода» (1873).

Підтримував тісні стосунки з українською радикальною партією.

Наш земляк. – автор перших публікації творів Т. Шевченко, а також матеріалів про нього в США.

Це була перша згадка про Кобзаря в англомовному світі і водночас перший переклад його творів

англійською мовою. Там же опублікував в оригіналі уривки з поеми «Кавказ», із послання «І

мертвим, і живим...», із поезії «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», які стали першими

публікаціями Шевченкових творів у Америці.

Серед творчих доробків Г. також перше видання «Стоглава» (1860), мемуари «Споминки А.

Гончаренка, українського козака-священика» (1894), русько-англійський розмовник.

Він редагував видання біблії арабською мовою.

В США випущена поштова марка з портретом нашого земляка.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Т. Шевченко, О. Герцен, С. Трубецькой, М. Павлик, М.

Огарьов, М. Куліш, М. Драгоманов, М. Бакунін, Гарібальді та ін.


***

ЗАРАДИ ПРОГРЕСУ,

з життєвого кредо А. Гумницького

Книгодрукування – єдиний шлях з’єднати нації заради загальної користі, заради прогресу людства.

НЕНЬКА ВОСКРЕСНЕ, МОВ ФЕНІКС, з життєвого кредо А Гумницького

Моя ненька Україна, мов Фенікс, воскресне на добро людям, на вічну правду і волю, незабаром

весь світ встане: згубити і великого, і малого, і ім’я московське – варварів-людоморів, з лиця

землі.

З цією вірою я в останній раз закрию мої очі і засну навіки.


ЧОМУ ТАКА НЕПРАВДА НА СВІТІ, зі спогадів Т. Данис

У паркані хвіртка, а на ній видніється напис великими літерами червоною фарбою «Україна». В

мене серце так і забилося: Україна в Каліфорнії!

А хтось зауважив:

– А на Україні – Московщина...

Входимо через хвіртку і тут бачимо будиночок, а над самими дверима напис синьо-жовтими

літерами «Свобода». Від зворушення мені в очах стали сльози.

Нас привітав пес Брисько, а потім вийшов з хати старець середнього росту з ціпком в руках, в

козацькій шапці на голові. На його похилені плечі спадало сріблисте волосся, наче пелюстки

відцвілого дерева. Його, глибоко в голову запалі очі, виявляли велику доброту. З-під сивої бороди

і вусів добродушно всміхалися в розмові його зморщені уста.

Тут мимоволі майнула думка:

– Чому така неправда на світі? Чому найкращі сини України розпорошені по світі, по закутках

чужих земель, а на своїй рідній – годуються зайди?

Ми розмовляли на дворі під деревом. Альбіна ( дружина) поставила чай на столик, а Гончаренко

наливав склянки й ставив перед нами. Коли вже все було готове, він сказав, що треба помолитися

по-нашому, по-українському. Ми глянули один на одного, встали і заспівали «Ще не вмерла

Україна».

Піднявся й старенький Гончаренко, зняв свою козацьку шапку з голови, на якій вітер розвіяв сиве

волосся. Коли він стояв, спершись на ціпок, – по його обличчі покотилися великі перли-сльози, які

він обтирав полою своєї сукмани.

– Земляки мої, – промовив Гончаренко, – я був з вами один момент в Україні.

...Після чаю повів нас показати своє господарство. Перед хатою росла велика сосна, яку він тут

сам посадив. Потім привів під вишню і сказав,