ГУМНИЦЬКИЙ Андрій Онуфрійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник. Псевдонім – Агапій Гончаренко. В чернецтві – Агапій (1853). Перший український
емігрант в США. Фундатор першої слов’янської друкарні на американському континенті (1867).
З родини священика.
Народився 19 (31) серпня 1832 р. в с. Кривому Сквирського повіту Київської губернії Російської
імперії (нині – Попільнянський район Житомирської області України).
Помер 23 квітня (6 травня) 1916 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив Київські бурсу та духовну семінарію (1853).
Був ченцем Києво-Печерської лаври, секретарем митрополита Філарета, ієродияконом руської по-
сольської церкви в Афінах (1857-1859), працював метранпажем в лондонській типографі журналу
«Дзвін» (1860-1861), видавцем газет «Alaska Herald» (1868-1872), «Свобода» (1872-1873), низки
журналів, які виходили українською, англійською, російською мовами.
На шпальтах журналу «Дзвін» помістив некролог на смерть Т. Шевченко, якого величав «ворогом
тиранії будь-якого ґатунку», «борцем проти царя, чиновників, панства, свого та чужого».
На теренах російської імперії нашого земляка вважають «винятковим злочинцем» і обіцяють за
його арешт і депортацію (живим або мертвим) винагороду в п’ять тисяч рублів. За неблагонадій-
ність 1860 року (наступного – Святійший Синод позбавив Г. сану) його навіть везли до Москви,
однак по дорозі вдалося втекти.
Отримавши в Афоні сан ієрея, Г. виїздить до Бостона (1864).
Жив у Нью-Йорку, Сан-Франциско, де правив службу грецькою та церковнослов‘янською мовами.
Придбав в п’яти милях від містечка Гайвард обійстя, яке назвав «Україна», а на фронтоні
житлового будинку написав українською мовою єдине слово – «Свобода» (1873).
Підтримував тісні стосунки з українською радикальною партією.
Наш земляк. – автор перших публікації творів Т. Шевченко, а також матеріалів про нього в США.
Це була перша згадка про Кобзаря в англомовному світі і водночас перший переклад його творів
англійською мовою. Там же опублікував в оригіналі уривки з поеми «Кавказ», із послання «І
мертвим, і живим...», із поезії «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», які стали першими
публікаціями Шевченкових творів у Америці.
Серед творчих доробків Г. також перше видання «Стоглава» (1860), мемуари «Споминки А.
Гончаренка, українського козака-священика» (1894), русько-англійський розмовник.
Він редагував видання біблії арабською мовою.
В США випущена поштова марка з портретом нашого земляка.
Серед друзів та близьких знайомих Г. – Т. Шевченко, О. Герцен, С. Трубецькой, М. Павлик, М.
Огарьов, М. Куліш, М. Драгоманов, М. Бакунін, Гарібальді та ін.
***
ЗАРАДИ ПРОГРЕСУ,
з життєвого кредо А. Гумницького
Книгодрукування – єдиний шлях з’єднати нації заради загальної користі, заради прогресу людства.
НЕНЬКА ВОСКРЕСНЕ, МОВ ФЕНІКС, з життєвого кредо А Гумницького
Моя ненька Україна, мов Фенікс, воскресне на добро людям, на вічну правду і волю, незабаром
весь світ встане: згубити і великого, і малого, і ім’я московське – варварів-людоморів, з лиця
землі.
З цією вірою я в останній раз закрию мої очі і засну навіки.
ЧОМУ ТАКА НЕПРАВДА НА СВІТІ, зі спогадів Т. Данис
У паркані хвіртка, а на ній видніється напис великими літерами червоною фарбою «Україна». В
мене серце так і забилося: Україна в Каліфорнії!
А хтось зауважив:
– А на Україні – Московщина...
Входимо через хвіртку і тут бачимо будиночок, а над самими дверима напис синьо-жовтими
літерами «Свобода». Від зворушення мені в очах стали сльози.
Нас привітав пес Брисько, а потім вийшов з хати старець середнього росту з ціпком в руках, в
козацькій шапці на голові. На його похилені плечі спадало сріблисте волосся, наче пелюстки
відцвілого дерева. Його, глибоко в голову запалі очі, виявляли велику доброту. З-під сивої бороди
і вусів добродушно всміхалися в розмові його зморщені уста.
Тут мимоволі майнула думка:
– Чому така неправда на світі? Чому найкращі сини України розпорошені по світі, по закутках
чужих земель, а на своїй рідній – годуються зайди?
Ми розмовляли на дворі під деревом. Альбіна ( дружина) поставила чай на столик, а Гончаренко
наливав склянки й ставив перед нами. Коли вже все було готове, він сказав, що треба помолитися
по-нашому, по-українському. Ми глянули один на одного, встали і заспівали «Ще не вмерла
Україна».
Піднявся й старенький Гончаренко, зняв свою козацьку шапку з голови, на якій вітер розвіяв сиве
волосся. Коли він стояв, спершись на ціпок, – по його обличчі покотилися великі перли-сльози, які
він обтирав полою своєї сукмани.
– Земляки мої, – промовив Гончаренко, – я був з вами один момент в Україні.
...Після чаю повів нас показати своє господарство. Перед хатою росла велика сосна, яку він тут
сам посадив. Потім привів під вишню і сказав, що це наша українська вишня.
– Таких тут нема: вишня і сосна – це емігранти.
Потім ми підійшли до потоку:
– Тут моя святиня, – пояснив він, показуючи палицею на кам’яну печеру, над якою виднів образ
Матері Божої і Хрест, – тут я вінчаю молодих, хрещу діточок і хвалю Всевишнього.
РОСІЙСЬКІ ШПИГУНИ НЕ ДАВАЛИ СПОКОЮ, з статті В. Вериги «Українці поза межами
України»
У своїх дописах він вимагав, щоб принаймні монастирі звільнили своїх селян-кріпаків. Це,
очевидно, були вже революційні погляди і за те його незабаром стала переслідувати російська
розвідка, яка схопила Агапія і намагалася доставити до Росії. Але йому вдалося втекти з корабля і
він кілька наступних років мандрував по Англії, Греції, Туреччині та Єгипті.
З 1861 р. ієродиякон Агапій Гумницький виступає під прізвищем Агапій Гончаренко. Є підстави
вважати, що псевдонім, який згодом став прізвищем, взято з політичних мотивів, бо на Київщині в
Андрія-Агапія Гумницького лишилися батьки, брати, сестри, які могли б зазнати переслідувань.
Під кінець 1864 р., щоб уникнути подальших переслідувань російських шпигунів, Гончаренко
виїхав до Америки.
…Саме тоді уряд США відкупив у Росії Аляску і йому були потрібні люди, які могли б роз’яснити
населенню нової території про нову владу і нові закони.
Уряд домовився з Гончаренком, щоб він організував російське видавництво для людності Аляски.
Гончаренко переїздить до Каліфорнії у Сан-Франциско. Згідно з його твердженнями, він там
застав українців (політичних емігрантів з Росії) і з них організував т.зв. Клуб декабристів. Це, мабуть, була перша слов’янська політична організація на терені США.
… Діяльність Гончаренка не подобалася російському урядові, і він через своїх шпигунів намагався
знищити цю організацію, що частково вдалося осягнути.
КОЗАК У РЯСІ, з статті Д. Кулиняка «Знайти свій духовний образ»
Наша історія породила багато надзвичайно колоритних постатей, частина яких, на жаль, більше
відома за кордоном, аніж на своїй землі. У серії «Військово-патріотична бібліотека» ми видали
«Споминки» Агапія Гончаренка («Козак у рясі») під однією обкладинкою з моїм дослідженням
«Хто мінував собори». Між іншим, біографії Агапія Гончаренка-Гумницького – місіонера,
українського революціонера, друга Герцена й Огарьова, одного з авторів «Колокола» та
«Полярной звезды», популяризатора України в Америці, творця англомовної Шевченкіани –
вистачило б на серію гостро-сюжетних романів.
Цікаво, що, прибувши до алеутів з місією християнізації, Гончаренко сприйняв їх... за козаків.
«Наше общежитійне козацьке джерело гарно й чисто сохранилося на виспах в Алясці», – писав він
у своїх «Споминках», які недавно вперше побачили світ. І на те є причини: під час колонізації
цього краю у XVII та XVIII століттях у складі московських загонів було багато козаків-українців –
і наші земляки лишили по собі добру пам’ять, чимало з них поріднилися з алеутами та іншими
аборигенами.
Так, Дем’ян Многогрішний, засуджений 1672 року до страти, яку замінили засланням, став
бурятським національним героєм. Агапій (Андрій) Гончаренко з Америки, Гумницький, який
народився і виріс на Київщині, будив українську національну свідомість, висловлюючи
стурбованість долею всіх поневолених народів.
ЧОМУ Б Й НАМ В БРАТЕРСТВІ НЕ ЖИТИ, з статті М. Климчак «З архівних полиць
Українського Національного Музею»
Сторінками минулого віє у сховищі фондів Українського Національного Музею в Чикаго. Мою
увагу привернув портрет сивого старенького чоловіка. Якась особлива сила випромінювала з його
очей.
Хто такий Андрій-Агапій Гончаренко?
…Життя Андрія-Агапія Гончаренка – приклад відданості та любові українській землі. Він
народжений в Україні, ніколи не зрікся свого українства і, проживши більшу частину свого життя
в Америці, залишився патріотом.
…»Земляки мої, родаки мої на чужині! Кохайтеся, братайтеся! Подивіться, в якому благу і добрі
живуть другі люди волохи, французи, німці. Чому би й нам в братерстві не жити!» – ці слова є
особливо актуальними сьогодні і належать перу козака-священика Агапія Гончаренка.
Він був першим серед емігрантів русинів і малоросів, галичан та лемків, що назвав себе українцем.
…Свого часу митрополит Філарет взяв його працювати секретарем у канцелярії. Ця праця дала
нагоду приглянутися до управління російської православної церкви зсередини та стала підґрунтям
для формування його настроїв, глибоко-національного світогляду.
…В часописах російських вільнодумців «Дзвін» і «Полярна зірка», що виходили в Лондоні,
почали з’являтися статті Бондаренка. Царська охранка почала уважно стежити за кореспонденцією
отця, і перехопивши одного з листів, передала послові Росії у Греції Олександрові Озерову. Той, запросивши Гончаренка пообідати на пароплаві «Русалка», вручив йому наказ про арешт і негайне
повернення до Росії. Це сталося 16 лютого 1860 року. На щастя друзі, довідавшись про арешт,
зуміли викрасти Агапія по дорозі до Росії і вже 4 березня Агапій Гончаренко їхав до Лондона, як
вільний козак.
…У його домі зупинялося багато емігрантів, лунала українська пісня. У снах він марив Україною.
Коли у 1914 році почалася перша світова війна, отець тішив себе надією:» Тепер вже не вмру,
поки не буде мій народ вільний. Може моє тіло старе, однак дух молодий. В нашім краї будемо
хазяйнувати по-своєму, та й в церкві будемо співати українською. Московський прапор скинемо, а
на його місце поставимо жовто-блакитний. Я ще не старий їхати на кораблі...Наш край, джерело
козацтва, як фенікс воскресне, на добро людям, вічну правду й волю.»
Він відійшов у засвіти 7 травня 1916 року. Над його могилою чиста блакить каліфорнійського неба
і вітри століть донесли сюди вістку, що Україна стала незалежною.
