КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Гроссман Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ГРОССМАН Василь Семенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник. Справжнє ім’я і по-батькові – Йосип Соломонович.

З міщанської родини. Батько, Гроссман Й., – інженер-хімік.

Народився 29 листопада (12 грудня) 1905 р. в м. Бердичеві Київської губернії Російської імперії

(нині – районний центр Житомирської області України).

Помер 15 вересня 1964 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Трєкуровському

цвинтарі.

Закінчив Київське реальне училище (1924), хімічне відділення фізико-математичного факультету

Московського університету (1929).

Працював інженером-хіміком Макіївського науково-дослідного інституту безпеки чорних робіт

(1929-1932), спеціальним кореспондентом газети «Червона зірка» (1941-1945),

Член Єврейського антифашистського комітету.

Друкувався в газетах «Червона зірка», «Літературна газета», журналах «Новий світ», «Знамено».

Як літератор дебютував в «Літературній газеті» оповіданням «У місті Бердичеві» (1934).

Потім настала черга книг «Глюкауф» (1934), «Щастя» (1935), «Чотири дні» (1936), Оповідання»,

«Куховарка» (обидві – 1937), «Степан Кольчугін» (1940), «Народ безсмертний» (1942), «Якщо

вірити піфагорійцям» (1941), «Сталінград» (1943), «Життя» (1943), «Все тече» (1963), «Добро

вам!» (1967).

Перу Г. також належать нариси «Напрямок головного удару», «Україна без євреїв», «Треблінське

пекло».

За мотивами оповідання знято кінофільм «Комісар» (1962).

У нашого земляка неодноразово виникали проблеми з владою Так, його п’єса «Якщо вірити

піфагорійцям» (1941) зазнала партійного осуду як «ідейно неповноцінна»; шмагали письменника і

за романи «За справедливу справу» (1952) й «Життя та доля» (1960).

Нині слова Гроссмана вибиті на мармурі меморіалу Сталінградської битви.

У США вийшла книга Д. і К. Гаррандів «The Bones of Berdichev. The Life and Fate of Vasily

Grossman» про Г.

У Москві на будинку, де мешкав наш земляк, встановлено меморіальну дошку (2005).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – В. Лобода, В. Катаєв, К. Симонов, С. Гехт, І. Еренбург, І.

Бабель, В. Биков, Г. Ахматова, П. Трояновський, А. Платонов, М. Булгаков, А. Приставкін, І.

Шаламов, О. Бергольц та ін.

***

НЕЗДОЛАНЕ НАСИЛЛЯ,

з життєвого кредо В. Гроссмана

Історія життя є історія нездоланого насилля.

ГОЛОВНИЙ ДОРОБОК, з автобіографії В. Гроссмана

Головна моя робота – книга про війну, яку я вирішив написати весною 1943 року. Тоді ж були

написані мною перші розділи. Впритул підійшов до цієї роботи в післявоєнні роки після

демобілізації з армії майже весь свій час в післявоєнні роки я присвятив цій роботі. Вона

виявилася дуже нелегкою.

ПРОСТОТА СКЛАДНОГО, з оцінки В. Гроссманом творчості А. Платонова

А. Платонов – письменник, який побажав розібратися в найскладніших, а значить, в найпростіших

основах людського буття.


ЖИТИМЕШ У КНИЗІ, з посмертного листа матері

Коли я помру, ти житимеш в книзі, яку я присвятив тобі, і доля якої схожа з твоєю долею.


ОСЬ ТУТ ВОНА – СМЕРТЬ, з новели В. Гроссмана «На вічному спокої»

Душу померлого, його любов і горе не можна побачити, не можна підглянути в надгробках, в

написах на пам’ятниках, в квітах на могильному горбі. Її таїну безсилі передати камінь, музика, поминальний плач, молитва.

Перед святістю цієї безмовної таємниці нікчемні всі барабани і мідні труби держави, мудрість

історії, камінь монументів, крик слів і поминальних молитов. Ось тут вона – смерть.


НЕ ЛЮДСЬКІ ОБЛИЧЧЯ ДІТЕЙ, зі спогадів В. Гроссмана

Було ясно, що Москва покладає свої надії на Україну. Результатом же стало те, що найбільший

гніт згодом упав саме на Україну. Нам говорили, що приватновласницькі інстинкти тут значно

сильніші, ніж в Російській республіці. І справді, загальний стан справ на Україні був значно

гіршим, ніж у нас.

...А селянські діти! ...Їхні голови були схожі на важкі м’ячі на тонких, як у лелек, шиях, і видно

було кожну кістку їхніх рук і ніг, що виступали зі шкіри, і весь кістяк проступав зі шкіри, схожої

на жовту марлю.

Дитячі обличчя були старі, зморені, ніби цим дітям було сімдесят років. А з початком весни вони

вже зовсім не мали облич. Замість них були птахоподібні голови з дзьобами чи жаб’ячі голови з

тонкими і довгими губами, а деякі з них нагадували риб з відкритими ротами.

То не були