Толстой прочитав або, швидше, «перегорнув» й інші частини етюду Громеки і виніс враження, що
Громека розглядає роман з погляду тодішнього світобачення автора. У бесіді з Г. Русановим, який
відвідав його в серпні 1883 року, Толстой назвав статтю Громеки «чудовою». «Він пояснив те, що
я несвідомо вклав в твір», – говорив Толстой. І ще раз, багато років опісля, Толстой сказав про
статтю Громеки: «Мені було дорого, що людина, співчуваюча мені, могла навіть у «Війні і мирі» й
«Ганні Кареніній» угледіти багато того, про що я говорив і писав згодом».
НЕ ЛИШЕ АНАЛІЗУВАВ, з дослідження Т. Валенд «Петербурзький журнал «Північні нотатки»
В бібліографічному розділі журналу знаходимо дуже схвальний відгук про перевидання книги М.
С. Громеки про Л. М. Толстого і його роман «Ганна Кареніна». Робота Громеки, відзначає
рецензент, написана не «з приводу», бо входить в саму істоту роману і саме критично вивчає цю
істоту.
Наступне зауваження рецензента дуже цікаво тим, що відверто перегукується з формулюваннями
про сенс наукової інтерпретації художнього твору, характерними для герменевтики, котра
відроджується в ті роки: «Громека, зауважує рецензент «Північних нотаток», – не лише
аналізував, а й «співчутливим переживанням ніби заново відтворив людей, неначе ставши
художником по відношенню до героїв Толстого, як був художником сам Толстой по відношенню
до живих людей, до своїх справжніх прообразів».
При цьому цілком закономірною для рецензента «Північних нотаток» є вказівка на такі недоліки,
як проповідницький елемент книги Громеки і випади «проти позитивної думки», «нападки на
раціоналізм». Проте автор критичної замітки охоче готовий «пробачити» авторові ці нападки, бо
Громека, будучи «як всі творчі розуми, ірраціональним в бурхливому витоку творчості», в той же
час «надзвичайно раціональний в його плавній течії».
