Громека Михаил (fb2)


Настройки текста:



ГРОМЕКА Михайло Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Критик.

З родини службовця. Батько, Громека С., – начальник поліцейського управління на Миколаївській

залізниці, публіцист; брат, Громека І., – математик.

Народився 3 (15) вересня 1852 р. в м. Бердичеві Київської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Житомирської області України).

Звів рахунки з життям 22 грудня 1883 р. (3 січня 1884) в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м.

Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Сідлецьку гімназію (1871), історико-філологічний факультет Московського університету

(1875).

Працював викладачем Житомирського єврейського учительського інституту (1875-1876),

Варшавської жіночої (1876-1878) та чоловічої (1878-1881) гімназій, Калішської гімназії (1881-

1883).

Друкувався в журналі «Російська думка».

Як критик дебютував невеликою книгою «Критичний етюд з приводу роману «Ганна Кареніна»

(1883).

Потім настала черга книги «Останні твори графа Л. М. Толстого» (1886). Між іншим, цензура

заборонила друк тих розділів роботи Г., в яких він цитував «Сповідь» Л. Толстого.

Наш земляк страждав душевним розладом (1882).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Л. Толстой, І. Горбунов-Посадов, О. Корнілов та ін.


***

ЗАКОНИ СВОБОДИ

, з життєвого кредо М. Громеки

Не існує безумовної свободи, а є закони.

СЛОНА І НЕ ПОМІТИЛИ, з книги М. Громеки «Критичний етюд з приводу роману «Ганна

Кареніна»

Критика, як тенденційна так і не тенденційна, відштовхуючись від однакових точок зору, діяла на

одному розсудливому ґрунті і тому, відкинувши дрібні тенденції гр. Толстого, зовсім не помітила

його крупної ідеї.

…У своєму романі гр. Л. Толстой, у протилежність розсудливій ідеї сучасної літератури, виражав

з глибоким переконанням і чудовим художнім ясновидінням ідею безпосереднього і цілісного

світобачення, і саме ця ідея і є суспільною ідеєю роману, і його справжнім художнім змістом.

Ганна – просто пристрасна жінка, яка жила заради одного лише кохання і йому вона принесла в

жертву сім’ю, суспільне становище і, нарешті, саме життя. Вона була послідовною і цілісною; у

своєму основному прагненні вона йшла до кінця, і в цьому полягала її головна сила. Проте

пристрасність натури була в той же час і її слабкістю...

І вона стала жертвою власної пристрасті, котра несвідомо порушила непорушні закони людського

співжиття і моральності.

... Художник довів нам, що ...від волі людини залежить узгоджуватися з ними і бути щасливим чи

переступити через них і бути нещасним...

...Не блискуча Ганна, не граціозна Кіті, не вони – героїні роману, котрий вирішує проблему

сімейного щастя і горя, а безбарвна на вигляд і нічим для більшості не чарівна Доллі. Доллі

нещасна з чоловіком, але вона має рацію, і її правота робить її щасливою іншим, кращим щастям.

... Навколо цих головних дійових осіб роману обертається величезна безліч друго– і третьорядних

фігур так само точно, як це буває і в дійсному житті... Не рахуючи дітей, на дальших планах стоїть

ні більш ні менш, як 99 осіб з освіченого класу і 67 чоловік з решти суспільних прошарків. І всі ці

півтораста фігур проходять перед нами так, що кожна має свої типові риси, не змішується з

іншими і не порушує враження від осіб першорядних, складаючи для них фон незвичайної

життєвості.


ЖИТТЯ НАДВИЧАЙНО УСКЛАДНИЛОСЯ, з листа М. Громеки О. Корнілову від 29

листопада 1881 р.

Щиро дякую Вам за Вашого доброго листа, Олександре Олександровичу, і щиро прошу Вас не

ображатися, що я так пізно відповідаю. …Різні так звані неприємності. Між іншим, я втратив

будь-яку надію перебратися нинішнього учбового року до Петербурга. Потім було ще багато

інших речей, про які не варто говорити.

…Слава Богу, що у Вас все так добре. Особливо радує те, що Ви вже читаєте п’ятий том

Соловйова. Чи варто витрачати час на латину?

Не гнівайтесь, голубчику, що цього разу не можу нічого більше написати. Надзвичайно

ускладнилося наше життя. У Варшаві на час Вашого приїзду буду.

ПРИХОДЬТЕ ДО МЕНЕ, з листа Л. Толстого М. Громеці в січні 1883 р.

Москва.

Я знайшов у себе на столі вашу записку і згорток і відразу відкрив згорток і почав читати вашу

статтю («Останні твори гр. Л. М. Толстого» – авт.). Я прочитав передмову і перегорнув інше. Я не

можу сказати, що мені подобається чи я схвалюю те, що я прочитав, як не може сказати людина,

що їй подобаються ті її слова, котрі передав перекладач так, що слова раніше не зрозумілі стали

зрозумілими. …Зрозуміло, перекладач додав свого, і в перекладі вийшло занадто добре.

Вам здалося, що я не радий зійтися з Писаренком. Навпаки – зближення – з людьми, котрі

поділяють мої думки і почуття, – для мене надзвичайно велика радість.

Будь ласка, приходьте до мене. І статтю вашу чи прочитайте, чи дайте. Зараз же я відсилаю

згорток, оскільки посланець сказав, що він до мене потрапив помилково.

Ваш Л. Толстой.

ПОВОРОТ ДО ІДЕАЛІЗМУ, з статті Н. Кузьменка «Громека Михайло Степанович»

Хворий, покинутий в глушині, він мало друкувався, і його популярність створилася двома

невеликими книжками про Толстого, які користувалися дуже великим успіхом. Одна з них,

«Критичний етюд з приводу роману «Ганна Кареніна» витримав п’ять видань, інша – «Останні

твори Толстого» – три видання.

Успіх М. Громеки обумовлений тим, що він любовно і вдумливо ставився до творів Л. Толстого в

той час, коли відношення до нього переважної більшості критики було короткозоро прискіпливим.

Михайло Громека зріднився з героями Толстого, як з живими людьми, і його критична робота

перейшла в белетристику: останні розділи книги про Ганну Кареніну викладені у формі опису

поїздки М. Громеки в село до Льовіна і розмов з ним про те, що в романі викликало подив.

За своїх переконаннями М. Громека був одним з перших представників повороту до ідеалізму.


ВИЯВИВСЯ НАЙБЛИЖЧИМ ДО ІСТИНИ, з статті «Що сталося після смерті Г. Кареніної» на

libs.ru

Лише через деякий час роман оцінять гідно. І літературна критика, на відміну від публіцистичної,

зможе точно визначити головну думку твору.

Найближчу до істини оцінку роману дав М. С. Громека в критичному етюді «Останні твори графа

Л. М. Толстого». Це – критична стаття велика за об’ємом і загалом вірна за змістом; публікувалася

вона в декількох номерах «Російської думки», а згодом була видана окремою книгою. Саме

Громека почав говорити про те, що оцінка роману критикою журнальною і газетною невірна в

самому своєму корені, і нічого, окрім сум’яття і різноголосся, собою не являє. Автор етюду також

звертає увагу і на сприйняття й роману та критики всім суспільством», яке «читає, і в якому не

було єдиної думки щодо роману».

Громека відмовляє роману в тому, чим саме так гордився його творець – в «художній цілісності,

відповідності і єдності». Однак, у той же час правильно вловлює суть критичної полеміки навколо

Ганни Кареніної…

Узагальнюючи висловлене в пресі на адресу твору, Громека намагається розкрити всі

найзначущіші, на його думку, моменти роману, через які і можна осягнути основну його ідею.

Міркуючи далі, Громека робить висновок про суть художньої діяльності Л. М. Толстого, яка «є

проповідь ворожого раціоналізму безпосередніх поглядів на життя». Висновок цей, якщо

врахувати і правильно оцінити романтичний настрій автора етюду, по суті, вірний: «Ганна

Кареніна», роман «великого дихання», роман, з якого починається виклад філософських ідей

письменника.

На публікацію етюду Громеки не забарилися відгуки «побратимів по перу»: в «Російському

багатстві» з’явилася стаття М. Протопопова, і знову розгорілася полеміка в стилі «критика про

критику»...


ПОБІЙТЕСЯ БОГА, з розвідки К. Леонтьєва «Два графи: Олексій Вронський і Лев Толстой»

Роман «Ганна Кареніна» несе в собі таку безліч достоїнств найвищого ґатунку, що про нього варто

написати цілу особливу книгу і навіть велику, як це і зробив недавно померлий молодий і

обдарований критик Громека. Я не можу цим зайнятися; а якби міг, то, звичайно, висновки мої

були б зовсім іншими, ніж у Громеки. У багатьох відношеннях вони були б навіть зовсім

протилежні.

У нього Вронський названий «беззмістовною» людиною; а на Льовіна він дивиться, як на якогось

...діда, який може нам відкрити навіть те, чого бажає сам Бог!

«Розкрийте нам таємниці нової, найбільшої області прекрасного, що відкривається вам! Говоріть

про Бога, про те, які закони залишив Він нам, і як їх нам можна виконати». Ось що вигукує під

кінець свого епілогу молодий і захоплений критик!


УГЛЕДІВ ПРОРОЧО, з монографії М. Гусєва «Лев Миколайович Толстой. Матеріали до

біографії з 1870 по 1881 рік»

Толстой писав Громеці, що прочитав його третю статтю, яка йому «дуже подобається». Ймовірно,

Толстой прочитав або, швидше, «перегорнув» й інші частини етюду Громеки і виніс враження, що

Громека розглядає роман з погляду тодішнього світобачення автора. У бесіді з Г. Русановим, який

відвідав його в серпні 1883 року, Толстой назвав статтю Громеки «чудовою». «Він пояснив те, що

я несвідомо вклав в твір», – говорив Толстой. І ще раз, багато років опісля, Толстой сказав про

статтю Громеки: «Мені було дорого, що людина, співчуваюча мені, могла навіть у «Війні і мирі» й

«Ганні Кареніній» угледіти багато того, про що я говорив і писав згодом».


НЕ ЛИШЕ АНАЛІЗУВАВ, з дослідження Т. Валенд «Петербурзький журнал «Північні нотатки»

В бібліографічному розділі журналу знаходимо дуже схвальний відгук про перевидання книги М.

С. Громеки про Л. М. Толстого і його роман «Ганна Кареніна». Робота Громеки, відзначає

рецензент, написана не «з приводу», бо входить в саму істоту роману і саме критично вивчає цю

істоту.

Наступне зауваження рецензента дуже цікаво тим, що відверто перегукується з формулюваннями

про сенс наукової інтерпретації художнього твору, характерними для герменевтики, котра

відроджується в ті роки: «Громека, зауважує рецензент «Північних нотаток», – не лише

аналізував, а й «співчутливим переживанням ніби заново відтворив людей, неначе ставши

художником по відношенню до героїв Толстого, як був художником сам Толстой по відношенню

до живих людей, до своїх справжніх прообразів».

При цьому цілком закономірною для рецензента «Північних нотаток» є вказівка на такі недоліки,

як проповідницький елемент книги Громеки і випади «проти позитивної думки», «нападки на

раціоналізм». Проте автор критичної замітки охоче готовий «пробачити» авторові ці нападки, бо

Громека, будучи «як всі творчі розуми, ірраціональним в бурхливому витоку творчості», в той же

час «надзвичайно раціональний в його плавній течії».