столі, вже в чистій сорочці ...головою до вікна. Челядник обмахував мух з обличчя небіжчика, а
живописець Шведов знімав портрет з нього масляними фарбами. Пані – знайомі і незнайомі – і
весь цікавий люд тіснилися в невеликій кімнаті, а перші прикрашали мляве чоло поета квітами...
ДО ТЕБЕ З’ЯВИТЬСЯ ЛЮДИНА, з листа І. Тургенєва О. Герценові від 16 вересня 1859 р.
Милий друже Олександре Івановичу!
Тижнів за два з’явиться до тебе людина, котру ти, напевно, добре приймеш, декабрист Вегелін, який бажає з тобою познайомитися. Він привезе тобі від мене два важливі рукописи, які мені були
доставлені для «Полярної Зірки» під час мого перебування у Віші.
Будь здоровий. Кланяюся Огарьову, його дружині і всім твоїм.
Твій Іван Тургенєв.
ПІДСІДАЄ ДО НАС, з одеських спогадів С. Трубецького про осінь 1858 р.
Я щодня ходжу годині о 2-й на бульвар і сиджу на лавці з Сашею, Надею... Милуюся морем і
човнами... (їх, втім, мало, скаржаться жителі); до Саші підсяде Вегелін і як він давнішній тут
житель і знає всіх, то називає тих, хто проходять і розповідає їхню історію.
О 3 годині розходимося. Вегелін іде обідати до сестри своєї м-м Граве, а ми в готель Вагнера, до
Саші (своєї доньки – авт.) обідати.
ХТО ВОНИ, «ВІЙСЬКОВІ ДРУЗІ», з інтернет-енциклопедії
Товариство військових друзів – таємне революційне товариство, що існувало в 1825 р. в
Литовському окремому корпусі і складалося з офіцерів К. Г. Ігельстрома, О. І. Вегеліна та інших.
До військових приєднався дехто з місцевої інтелігенції і шляхтичі, близькі до Польського
патріотичного товариства.
Є дані про ідейну близькість і організаційний зв’язок «В. д.» з декабристами (через М. С. Луніна і
В. К. Кюхельбекера).
24 грудня 1825 р. члени Товариство військових друзів зробили невдалу спробу зірвати ухвалення
присяги Миколі I в деяких частинах Литовського корпусу.
БАТАЛЬЙОН ВДАЛОСЯ ІЗОЛЮВАТИ, з реферату А. Красавцевої «Політична програма
декабристів»
Наприкінці 1825 р. офіцери здійснили ще одну спробу підняти військове повстання. 24 грудня
виступив Литовський піонерний батальйон, який розміщався в місті Білосток. Виступ очолили
члени таємного Товариства військових друзів капітан К. Г. Ігельстром і поручик О. І. Вегелін.
Вони мали намір підняти й інші розквартировані в цій місцевості частини.
Піонерний батальйон відмовився присягати Миколі I, але командуванню вдалося ізолювати цей
підрозділ, заарештувати учасників змови і попередити хвилювання в інших частинах. 39 членів
Товариства військових друзів і 144 солдати згодом постали перед військовим судом.
ЗБИРАЮТЬСЯ У ВІДСТАВКУ, з книги А. Розена «Нотатки декабриста»
Військові експедиції на Кавказі закінчуються в червні, тоді прибули деякі з моїх товаришів: Наришкін з дружиною, Одоєвський; восени приїхали Назімов і Вегелін, Валеріан Голіцин,
Кривцов і Цебриков; троє останніх вже отримали офіцерські звання і збираються у відставку.
ПІД НАГЛЯДОМ ПОЛІЦІЇ, з нарису В. Кравченка «З офіцерів – в юнкери, за «високим
велінням»
У Ставрополі, в штабі командувача, Вегелін одержав призначення в єгерський полк Кабардинця, на правий фланг Кавказької лінії. Все подальші роки він брав участь в низці експедицій,
продовжуючи і службу, і дружбу з багатьма декабристами .
Після закінчення Сунженської експедиції, коли війська стали на зимові квартири, Вегелін разом з
братами Бєляєвими, повернувся до фортеці Міцний Окоп, де на форштадті знімав невелику
кімнату, а весною, одержавши дозвіл, виїхав на лікування до П’ятигорська.
У П’ятигорська Вегелін пробув до пізньої осені.
1842 рік приніс не лише нові експедиції, а й довгождане офіцерське звання. Рік потому військовий
міністр повідомив «про високе веління щодо звільнення від служби прапорщика Єгерського полку
Кабардинця Вегеліна, ...на помешкання, згідно його обранню, до м. Полтави, але безвиїзно і під
строгим секретним наглядом поліції».
Пізніше Олександр Іванович переїхав до Одеси, де й пройшли останні роки його життя. У цьому
портовому місті брат Вегеліна Емілій Іванович мав давні зв’язки, а в 50-і роки проживала з сім’єю
і сестра Юлія Іванівна (у заміжжі Граве).
ГЛУЗУЄ З УРЯДОВИХ РОЗПОРЯДЖЕНЬ, з розвідки Ю. Клюшникова «Всією душею відданий
вам Лермонтов»
Наше повідомлення про оточення поета (Лермонтова М. – авт.) в 1841 році було б далеко не
повним, якби ми не зупинилися на знайомстві
